Іван Бойко, Іван Карпінський, Іван Мамчур — три Івани з такою різною і водночас схожою долею. Відірвані від рідної землі і закинуті до далекого Казахстану, й лише один із них — Іван Мамчур — повернеться в Україну.
Їхні долі знову перетнуться у документальному фільмі «Три Івани. Історії українців у Казахстані» виробництва компанії ScreenMediaUkraine, прем’єра якого відбулась у столичному кінотеатрі «Жовтень».
Фільм став переможцем конкурсу кінопроєктів патріотичного спрямування, який проводило Міністерство культури України в 2018 році. Особливо приємно, що режисером стрічки є наша колега Марина Ткачук. Саме з «України молодої» вона починала свій творчий шлях — прийшла сюди працювати ще студенткою.
«Три Івани» — це її дебют у документальному кіно.
Фільм повертає нас у далекий 1947 рік. Тоді, 21 жовтня, почалася сумнозвісна операція «Захід». Усього за одну добу майже 80 тисяч мешканців Західної України виселили в Казахстан. Везли в товарних вагонах, мов худобу, майже два місяці. А потім викинули посеред лютої зими в голий степ — «обустраівайтєсь»! Герої фільму згадують, що не мали iз собою ніякого інструменту. Тож землянки копали хто чим міг — навіть алюмінієвими ложками та мисками. «Не було родини, в якій би ніхто не загинув у дорозі або в перші роки на чужині», — згадують учасники тих подій.
Місцевим розповідали, що привезуть якихось «страшних бандерівців», а приїхали насправді переважно діти, жінки, старі. Голодні і змучені...
Під депортацію потрапили родини, в яких хтось був в УПА або ж просто співчував повстанцям. Так радянська влада намагалася знищити протестні настрої серед людей та залякати решту населення. Герой фільму Іван Карпінський, наприклад, отримав 25 років таборів тільки за те, що його спіймали на вулиці з книжкою Михайла Грушевського...
«Два роки тому я поїхала в Казахстан знімати сюжет для телебачення до 70-ї річниці операції «Захід», — згадує Марина Ткачук. — Почуте мене вразило, бо це були реальні історії поламаних доль. Проте в самій Україні й досі мало хто знає, як українці опинилися в Казахстані, де й досі маємо велику діаспору. І як насправді вони там «піднімали цілину». Мені дуже хотілося задокументувати свідчення ще живих учасників депортації. Тому й з’явилася ідея такого фільму».
Степи Казахстану — то була велика тюрма народів. Тисячі українців відбували покарання в «Карлазі» (Карагандинский лагерь), через який загалом пройшло не менше мільйона людей. Площу «Карлагу» порівнюють iз територією Франції! Настільки він був величезний, — каже Марина Ткачук. — Тут вони працювали на шахтах, піднімали металургійну промисловість, будували міста. Праця була важка й каторжна. Багато хто так і залишився навіки у казахських степах».
Хтось повернувся в омріяну Україну вже коли заборону для спецпоселенців було знято. А хтось iз різних причин так і залишився в Казахстані.
«Але не було й дня, щоб я не думав про Україну», — каже один із героїв стрічки. Мрії своїх дідів і батьків нині втілюють у життя їхні діти й онуки. Показовим є приклад Ігоря Окуня, ще одного героя «Трьох Іванів» та нащадка двох депортованих родин.
У 18 років він приїхав у Київ за студентським обміном, зробив цей вибір свідомо і своє майбутнє пов’язує тільки з Україною. Цікаво, що Ігор говорить точнісінько так, як мешканці Західної України.
«Мене часто запитують у Києві: «Ти з Західної?» — «Та ні, я — з Казахстану», — сміється він. Тобто українці Казахстану повністю зберегли свою ідентичність, вони святкують Різдво, співають українських пісень і готують свої страви. Вони й на чужині залишилися собою, маленькою Україною у далеких степах. Чи можливе щось подібне в Росії? Відповідь очевидна...
Подивитися фільм «Три Івани» можна в неділю, 20 жовтня, на 5-му каналі. Початок — о 22.00.
