У Батурині додається локальний патріотизм
— Пані Ірино, на початку 2000-х ви написали монографію про Григорія Орлика, а цьогоріч вийшла книжка «Григорій Орлик, або Козацька нація у французькій дипломатії». Чи є відмінності між цими роботами?
— Ні, йдеться про одну й ту саму монографію, присвячену Григорію Орлику: це частина моєї докторської дисертації «Українська карта у французькій закордонній політиці в епоху Людовіка XV», яку я захистила у 2004 році.
— Чому у вас виникли бажання і потреба показати нероманізованого сина автора документа, який називають Першою Конституцією, і похресника Івана Мазепи?
— Тому що він того вартий! Його реальна біографія не менш захоплююча. Вона також допомагає зрозуміти місце України — козацької нації — у ХVІІІ столітті на європейському континенті, яке тоді читалося з огляду попередніх подій, а не через призму подальшого зникнення України з геополітичної гри.
— Входження у сучасну українську історію дипломата Григорія Орлика не можна назвати стрімким. Чому так відбувається, на вашу думку?
— Це маловідомі або спотворені сторінки нашої історії, які необхідно витягувати із забуття і вичищати від зайвих нашарувань, якими б «престижними» вони не видавалися.
— Ви презентували свою книжку у Львові, Києві і Батурині. Чи схожі аудиторії людей у трьох різних містах, які цікавляться Григорієм Орликом?
— Зазвичай це публіка, яка цікавиться історією, а саме ХVІІІ століттям. У Батурині ще додається локальний патріотизм, оскільки Григорій народився там. І ця гордість та непідробний інтерес є відчутними. Й особливо зворушлививо, що в Палаці Розумовських Національного заповідника «Гетьманська столиця»» віднедавна є зала, присвячена Григорію Орлику. Власне, в Батурині є школа, яка носить його ім’я.
Місія — перекладати тексти Сергія Жадана
— На початку вересня ви презентували в Києві книжку «Квітучий сад, або Подорож Едуарда Ерріо Україною 1933 року». Як натрапили на цю історичну постать?
— Ерріо відомий у Франції політик, і його подорож до України з подальшими заспокійливими заявами щодо відсутності Голодомору є не менш відомими. Мене зацікавило дослідити, як і чому він це зробив.
— Вас можна назвати провідником франкомовних читачів у царину української літератури. Чи вам відомо, хто цікавиться у Франції, скажімо, творчістю Олега Сенцова?
— Я мала щастя і честь перекладати українських сучасних авторів французькою мовою і, сподіваюся, сприяти просуванню української літератури у франкомовному світі. В колекції «Українська присутність» я переклала і видала «Оповідання» Олега Сенцова у 2017 році. Цю колекцію у видавництві «Арматтан» ми створили з колегою-викладачем у 2000 році. І на сьогодні вона нараховує більше 30 титулів як оригінальних видань, так і репринтів текстів на українську тематику.
— Ви долучилися до проекту «Розділові». Його презентують слоганом: «Сім мов, де все починається з української». Яка ваша місія у цьому проекті?
— Моя місія представляти, якщо можна так висловитися, французьку мову і перекладати тексти Сергія Жадана. Це захоплюючий проект, який поєднує кілька видів творчої діяльності — літературу, малярство, музику.
МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК
А тим часом колектив Національного заповідника «Гетьманська столиця» дякує Ірині Дмитришин — завідувачці кафедри українських студій Інституту східних мов та цивілізацій у Парижі, за поповнення фондової колекції закладу друкованим виданням історичного нарису Ілька Борщака «Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовіка ХV» (Львів, 1932 р.).
Ця книга є четвертою частиною широкої праці під назвою «Франція й Україна», в якій історик (1892—1959) проаналізував відносини Європи з Україною в минулому, сконцентрувавши увагу й на українській справі у Франції.
Раритет доповнить постійно діючу виставку «Григорій Орлик: видатний син видатного батька України. Повернення на Батьківщину» в Палаці гетьмана Кирила Розумовського.
