«АДвоКАТ» Віктор Медведчук — агент КДБ «Соколовський»: таємниці архіву СБУ і спогади ветеранів КДБ

І дійсно, влітку 1978 року після закінчення юрфаку Медведчук був направлений адвокатом в юридичну консультацію Шевченківського району Києва, у відділі міліції цього району я працював слідчим, і нам доведеться не раз зустрічатися по роботі.

 

Таке направлення стало несподіванкою для багатьох знаних київських адвокатів. Вони не могли збагнути, яким чином випускник юрфаку з кримінальним минулим і з такою судимістю батька міг отримати направлення у столичну адвокатуру, при тому, що туди висококваліфікованим юристам майже неможливо було влаштуватися. «Уму непостижимо такое назначение», — заявив відомий київський адвокат Лебедєв В.П. 

 

Проте іншому київському адвокату, фронтовику, військовому розвіднику і контррозвіднику СМЕРШУ, який після війни закінчив юридичний факультет КДУ ім. Шевченка, Семену Островському все було зрозуміло. Я з ним познайомився, коли пропрацював слідчим лише декілька місяців. Він був захисником в одній моїй справі про розбійний напад. Стали друзями, зійшлися ще й на тому, що він і мій батько — фронтовики. Вітали один одного зі святами, днем народження, інколи на вихідних зустрічалися в кафе. Я розпитував його про війну, та частіше він давав мені поради, як стати професійним слідчим, за що буду вдячним йому все життя. 

 

Одного разу, побачивши мене з Медведчуком у райвідділі міліції, Островський запитав, звідки його знаю. Коротко розповів, що ми разом навчалися на юрфаку, як виключали його з комсомолу за побиття неповнолітнього та про інші обставини нашого студентського життя.

 

Островський попередив: будь обережним з ним у розмовах, не будь відвертим і уникай провокаційних запитань про політику, не розповідай політичних анекдотів. «Чому?» — здивувався я. «Медведчук — агент-провокатор КДБ, «подонок вищої проби», — дивлячись мені у вічі, твердо заявив Островський. «Звідки у вас така впевненість?» — перепитав я. «Знаю абсолютно точно від своїх фронтових колег по СМЕРШУ, які ще працюють у контррозвідці КДБ», — наголосив він. 

 

Я підозрював, що Медведчук — агент КДБ ще зі студентських часів, і розповів Островському, як на факультет приходив «товариш з комітету» і настійливо рекомендував мені як секретарю комсомольського бюро не виключати Медведчука з комсомолу, мотивуючи тим, що він є «помічником КДБ на громадських засадах». «Там немає громадських помічників, а є агенти, довірені особи і позаштатні оперативні працівники», — зауважив ветеран СМЕРШУ. Мені залишалося лише подякувати за пораду. 

 

Потім неодноразово зустрічався з Островським, коли вже був народним депутатом. Пам’ятаю, як він обурювався, коли в 1998 році з таким багажем компромату Медведчук і очолювана ним СДПУ(о) пройшли в парламент і він був обраним заступником голови Верховної Ради України. 

 

Та ще більше його обурювало те, що за списком партії агента КДБ у парламент пройшли експрезидент Кравчук і екскерівник КДБ-СБУ Марчук, які були в першій п’ятірці списку. Островський гнівався, мовляв, як вони могли так опуститися? Колишній «стукач» КДБ, «адвокат-кадебіст», який був гіршим за прокурорів у сфабрикованих судових процесах над дисидентами, тепер управляє експрезидентом Кравчуком, своїм колишнім шефом Марчуком і парламентом, скоро буде керувати Україною — обуренню фронтовика-розвідника, яке він висловлював у кулуарах парламенту, не було меж.

 

«Як ви могли такого «негідника» обрати заступником голови Верховної Ради?»— не раз запитував він депутатів, розповідаючи, хто такий Медведчук, і показуючи документи про нього. «Ви зганьбили звання народного депутата України», — казав тим, хто пробував стати на захист Медведчука. «За гроші і владу Медведчук продасть душу дияволу, ви ще не раз згадаєте мене», — попереджав ветеран війни Островський.

 

Весною 2004 року на адвоката Семена Островського, який представляв інтереси Дмитра Чобота у суді про захист честі й гідності за позовом Медведчука, поданого за публікацію книги «Нарцис», за два дні до засідання суду був вчинений напад. Ввечері невідомий на вулиці наніс Островському ззаду удар по голові, від чого він упав і знепритомнів. Перед цим йому запропонували залишити цю справу. На запитання слідчого, кого він підозрює у нападі на Островського, Чобіт відповів: «Крім Медведчука та його близького оточення, нікого не можу підозрювати».

Та ще більше Єрмака зацікавив запит працівника 2-го управління КДБ про надання йому для ознайомлення справи батька Медведчука 1981 року. Цього працівника Анатолій добре знав по роботі, як контррозвідник, оскільки 2-ге управління — це була контррозвідка.

 

Навіщо витребували з архіву справу Медведчука-старшого? Пояснення дав Анатолій Єрмак. Швидше за все, Віктор Медведчук, який брав участь у справах дисидентів Литвина і Стуса, був задіяний як агент КДБ в активних контррозвідувальних заходах щодо виходу на контакти з діаспорою, яка в той час шукала шляхи допомогти радянським дисидентам. Не виключалося, що саме адвоката Медведчука використовували в грі контррозвідки як агента-контактера, який офіційно нібито міг передати якісь дані (це могла бути і «деза») за кордон, але насправді займався перехопленням інформації від діаспори, яку вона намагалася донести до засуджених політв’язнів, та виявити її зв’язки в Радянському Союзі, вважав Анатолій. 

Пізніше колега Єрмака по контррозвідці підтвердить його версію про роль Медведчука в операції 2-го управління КДБ УРСР, до якої також були залучені й контррозвідники з Москви.

У 1989 році, у 34-річному віці, Медведчук очолив юридичну консультацію Шевченківського району м. Києва, яка, за його твердженням, була найбільшою у столиці. Зауважу, що у його підпорядкуванні було понад сорок адвокатів, багато з яких Медведчуку годилися в батьки за віком. Випадок небувалий в історії київської адвокатури! Колеги розуміли, знали або здогадувалися, за що молодий Медведчук отримав цю посаду, а ветерани КДБ говорили мені прямо — за роботу на «контору» та успішні судові процеси над дисидентами Литвином, Стусом, Кунцевичем і директором Чорнобильської АЕС Брюхановим, які отримали «під зав’язку», дякуючи «АДвоКАТу» Медведчуку.

 

Серед наданих архіваріусом документів в окремій теці було з десяток наказів керівництва КДБ із заохочення агентурного апарату за «вагомі результати, досягнуті у боротьбі з ідеологічними диверсіями противника, українським буржуазним націоналізмом, виявлення і припинення діяльності антирадянських елементів» та за інші «героїчні подвиги» на ідеологічному фронті. У наказах були вказані псевдоніми агентів і види заохочень — грамоти, грошові премії, цінні подарунки. Грошові премії були від 50 до 300 радянських рублів. Серед премійованих часто зустрічався агент під псевдонімом «Соколовський», який (якщо не помиляюся), згідно з цими наказами, з 1981 року належав до категорії «цінний агент», а після 1985 року — «особливо цінний агент». 

 

В одному з наказів   значилося, що агент «Соколовський» був нагороджений фотоапаратом марки «Зеніт» або «ФЕД». Було декілька подань начальника 5-го управління КДБ на заохочення агента «Соколовського» за успішне виконання поставлених перед ним завдань у судових процесах над Литвином, Стусом, Кунцевичем, «АДвоКАТОМ» у яких був Віктор Медведчук. 

 

У доповідній записці, адресованій Політбюро ЦК КПУ і підписаній наприкінці 1990 чи на початку 1991 року головою КДБ Миколою Голушко, про суспільно-політичну ситуацію в Україні, зокрема зазначалося таке (цитую, як запам’яталося): «...за даними особливо цінних агентів «Соколовського», «Волинського», «Кострова», «Чайки», «Музиканта», «Листоноші» (і ще з півдесятка псевдонімів агентів), достовірність інформації яких не викликає сумніву...», і далі йшло­ся про настрої людей, діяльність активістів і лідерів громадських рухів.

 

Заслуговує на увагу і вказівка КДБ СРСР № 37с від 23 липня 1991 року про використання в роботі «Огляду про досвід роботи КДБ УРСР зі зміцнення зв’язків з громадськістю» за підписом заступника голови КДБ СРСР генерал-лейтенанта В. Пономарьова. Огляд був розісланий всім органам державної безпеки Радянського Союзу. Не знаю, чи він розсекречений в Україні, але в Литві гриф таємності з нього знятий. 

 

Дуже цінною виявилася ана­літична довідка 5-го Управління на ім’я голови КДБ УРСР Миколи Голушко для особистого використання під грифом «цілком таємно» (датована квітнем 1991 року), в якій був глибокий аналіз політичної ситуації в Україні. 

Я вперше зустрів документ, де агенти одночасно називалися по імені, прізвищу, псевдоніму, а у деяких з них була вказана (мабуть, для ваги) навіть їхня посада. У довідці, зокрема, було таке речення (майже дослівно, як запам’яталося): «...згідно з донесенням агента «Соколовського» — президента Спілки адвокатів України, члена правління Спілки адвокатів СРСР Віктора Володимировича Медведчука...» (прочитавши її, я тоді вперше дізнався, що він займав такі посади), а далі в ній ішлося про настрої у середовищі української адвокатської спільноти, а також про поведінку, висловлювання та настрої представників союзних республік у Спілці адвокатів СРСР щодо результатів проведеного Всесоюзного референдуму про збереження СРСР. Було перераховано декілька десятків прізвищ адвокатів з «націоналістичними», «сепаратистськими» або «радикальними» поглядами і настроями не лише України, а й окремих союзних республік. 

Президентом Спілки адвокатів України і членом правління Спілки адвокатів СРСР Медведчук був «обраний» за таємного сприяння КДБ через свою агентуру в адвокатському середовищі, про що мені й Анатолію Єрмаку розповів на зустрічі ветеран «п’ятірки».

Особливе місце серед архівних документів займали окремі матеріали, які, швидше за все, належали до справи оперативної розробки Василя Стуса (самої справи не було). Серед них були агентурні донесення декількох агентів, у тому числі і внутрішньо камерного, де утримувався поет-дисидент. 

 

Але нас цікавив «Соколовський». У матеріалах було декілька оперативних довідок (за жовтень 1980 року), складених опер­уповноваженим 5-го Управління КДБ на підставі розмов з агентом «Соколовським» про настрої і поведінку Стуса, з яким він зустрічався в СІЗО та під час судового засідання. В одній із них значилося, що «Соколовський» рекомендував своїм кураторам дати вказівку прокурору і суду пришвидшити завершення судового процесу над Стусом — «нічого з ним возитися». 

 

Зауважу, що судовий процес над Стусом розпочався 29 вересня і завершився за три дні — вирок був винесений 2 жовтня 1980 року.

 

Оперативний працівник КДБ відзначав, що «Соколовський» вважав, що йому немає необхідності знайомитися з матеріалами справи — «і так усе ясно», достатньо, що зі справою знайомиться адвокатеса. Згодом, ознайомившись з матеріалами кримінальної справи Стуса, встановив, що «адвокатесою», про яку говорив Медведчук, була Людмила Коритченко, яка з невідомих причин відмовилася брати подальшу участь у процесі над Стусом (аркуш справи 179, том 6). 

 

Серед документів була узагальнена довідка про те, як протікає судовий процес, оцінка поведінки і свідчень очевидців, які давали покази (особливо про тих, хто підтримував Стуса або відмовлявся свідчити проти нього), узгодження позиції «АДвоКАТА» Медведчука з прокурором щодо Стуса. Як зазначено в довідці, вона була складена на підставі зустрічей з агентом «Соколовським».

  Оперуповноважений у своїй довідці високо оцінив роботу «АДвоКАТА» Медведчука, який у своєму виступі в суді «визнав правильною кваліфікацію звинувачень, висунутих проти Василя Стуса», і зазначив про необхідність заохочення агента «Соколовського».

 

В архіві ми також ознайомилися з декількома пояснювальними записками для КДБ УРСР, підписаними Медведчуком, у яких він мотивував свою згоду захищати «ворога народу» Юрія Литвина. Дуже цікава і емоційна мотивація! В одному з інтерв’ю Медведчук заявив, що цих записок він змушений був написати близько двох десятків. Може, колись, набравшись мужності, він зможе розказати сам про їх зміст? Не все ж мені про нього згадувати. 

Агентура КДБ УРСР-КДБ СРСР-ФСБ РФ продовжує виконувати свою «чорну» справу, направлену проти незалежності України і перетворення її на сателіт Російської Федерації.

Сьогодні ключову роль у цьому відіграє «російська п’ята колона» в Україні, так званий «кремлівський окупаційний блок» у Верховній Раді України «За життя» на чолі з агентами КДБ Віктором Медведчуком (псевдонім «Соколовський», кум Путіна) і Вадимом Рабіновичем (псевдонім «Жолудь») та іншою московською агентурою політичного впливу, завдання якої — не допустити вступу України в НАТО і ЄС і примусити Україну підписати «мирну угоду» — капітуляцію на умовах «кривавого карлика», воєнного злочинця Путіна, за так званою «формулою Штайнмаєра», прозваною в народі путінською «Швайн-маєр». 

 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук

Початок https://www.umoloda.kiev.ua/number/3516/188/138227/