Королі вівчарства і сьоме чудо світу: Асканія-Нова чекає на нових туристів

Ще по-літньому теплого на півдні України осіннього дня 28 вересня знаменита уже понад 100 років Асканія-Нова культурно фестивалила, нагадавши про колишню гордість цього степового краю — вівчарство, яке могло би й нині додати місцевим жителям робочих місць, стати ще однією родзинкою для туристів і, врешті-решт, наповнити бюджет ОТГ й області. 

«Гобелен-фест» організували у рамках масштабного урядового всеукраїнського проєкту «Малі міста — великі враження», який другий рік поспіль привертає увагу до знакових місць країни та їхнього потенціалу. «Гобелен-фест» став одним із 74 переможців конкурсу, між якими розділили 50 млн грантових гривень на проведення культурно-мистецьких презентацій. Новоасканійцям із загальної суми дісталося порівняно небагато — близько 250 тис. грн. До них ще додали, за обов’язковою умовою співфінансування, 30 відсотків із місцевого бюджету. І це дало змогу ще раз побачити наповнене людьми і мистецтвом селище з унікальною не лише для України, а й усієї Європи історією та природно-заповідні багатства Херсонської області.

Надії на процвітання

Якщо за найновішим документальним фільмом Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія», що цьогоріч 25 квітня вийшов в український прокат, у вас склалося враження, що Асканія-Нова безлюдна, майже забута Богом територія — це не так. І найперше тому, що таку назву має не лише заповідник.

Уже пару років діє селищна ОТГ Асканія-Нова, до якої входять шість населених пунктів. Скажімо, село Новий Етап з кількома десятками хат — лише за 2 км від центроутворюючого селища. У найвіддаленішому, за 23 км, Маркеєві мешкає майже півтисячі осіб. У самому смт Асканія-Нова — понад 3 тисячі населення, з яких близько 400 школярів, що обнадіює.

Як зазначив під час прес-конференції у день проведення «Гобелен-фесту» голова Асканія-Нова ОТГ Віталій Свінціцький, громада прагне заявити про себе конкретними справами, стрімким розвитком інфраструктури, перспективним плануванням туристичних та культурних подій. Фестивалі — це лише частинка спільної праці та проєктної діяльності, спрямованої на нарощування внутрішнього потенціалу громади, його фінансових можливостей та створення комфортного життя для мешканців. 

Коли нині заходиш до селищної ради — у коридорі стоять ящики для роздільного викидання непотребу. Нещодавно з’явилася вулична сцена для проведення різних заходів зі щотижневими дискотеками для молоді включно. Про новий Будинок культури поки що лише мріють (уже не перший рік не мають ніякого). Віталій Свінціцький уточнює на запитання «України молодої», що загальний річний бюджет ОТГ — близько 35 млн грн, із яких майже 20 млн грн витрачається на сфери культури і освіти. Додалося би ще мільйонів 20, каже голова, і побудували би потрібну інфраструктуру, і на проведення культурницьких заходів би залишилися ще гроші.

Найперше, на що звертаєш увагу в селищі Асканія-Нова, — це білосніжна велична будівля із пам’ятником попереду, де поряд із чоловіком, окремо на постаменті, стоїть ягня. Це Інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова, який теж має назву «Асканія-Нова». Ще у 1998-му інститут отримав статус Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства. А розведення овець у степах Таврії має ще тривалішу історію.

Мериносові вівці як золота жила

Асканія-Нова розташована в зоні низовинного степу, що простягається вздовж північного берега Чорного та Азовського морів. Ця територія була заселена ще в давні часи. Тут знайдено мідні прикраси доби пізньої бронзи. Виявлено поховання кочівника з конем, кілька кам’яних баб. Поселення колись називалось Чаплі, бо розташоване на схилах Великого Чапельського поду.

Асканія-Нова хоче відродити славу центру вівчарства.

 

Після того як Російська держава закріпилася на узбережжі Чорного й Азовського морів, наприкінці XVIII століття, почалося заселення південних районів України. Тоді роздавали землі необжитого краю не лише російським поміщикам, а й іноземним. У 1828 році німецький герцог Ангальт-Кетенський придбав за безцінь 42,3 тис. десятин землі в районі нинішньої Асканії і 6 тис. десятин на березі Чорного моря. Уже через 13 років у степу поблизу поселення Чаплі виріс хутір, названий герцогом на честь свого маєтку Асканія у Німеччині — Асканія-Нова, де власник почав розводити мериносових овець. У 1834 році його стадо налічувало 24 тис. голів. Однак із часом Асканію-Нову власник здав в оренду, а в 1856-му продав маєток, понад 49 тис. овець, 640 коней, 549 голів великої рогатої худоби та 297 кіз іншому колоністу — Фейну. 

Новий власник уміло повів господарство та розбагатів, розводячи мериносових овець, вовна яких дуже цінилась на західноєвропейському ринку. Згодом Фейн поріднився з іншим німецьким колоністом — Фальцем. Так виник поміщицький рід Фальц-Фейнів. Скуповуючи навколишні землі, ці поміщики швидко стали «королями вівчарства» півдня України. У маєтку налічувалося близько 200 постійних робітників, а всього проживало 312 осіб. Працювала школа, відкрита 1831 року, де навчалося 30 дітей.

Загалом у навколишній місцевості Фальц-Фейнам належало 5 великих маєтків.

Оаза природи Фальц-Фейнів

Природа неабияк захоплювала Фальц-Фейнів. Ще 1874 року в Асканії-Нові було споруджено невелику вольєру для утримання місцевих диких птахів. Уже 1887 року з донських степів у володіння завезли байбаків, з Астраханської губернії— антилоп сайга. З далекої Африки і Австралії доставили страусів, з Монголії — коней Пржевальського, з Тибету — яків, із Кавказу й Західної Європи — фазанів, з Індії— зебр та антилоп нільгау, із Південної і Східної Африки — антилоп канна та антилоп гну голубих, з Північної Америки — бізонів, Біловезької пущі — зубрів, з Уссурійського краю — оленів.

У 1887 році почали створювати і ботанічний парк, під який спочатку відвели 70 га степу. До того було трохи плодових дерев, білої акації та деяких ягідників. На 27 га заклали дендропарк, де висадили 220 різних видів дерев і чагарників, у т. ч. з Азії, Південної Європи, Північної Америки, Австралії, Кавказу...

Уже наприкінці XIX століття в Асканії-Нові відкрився невеликий музей, де було зібрано 250 опудал птахів і тварин, а також колекцію яєць та археологічну колекцію. Особливої популярності набула ця оаза природи після показу екземплярів різних тварин і птахів на ювілейній всеросійській акліматизаційній виставці у Москві 1908 року та одеській сільськогосподарській і промисловій виставці 1911 року. Дослідники проводили у зоопарку наукові спостереження, окільцьовували перелітних птахів. На початок XX століття Асканія-Нова залишалася невеликим поселенням з однією вулицею. Хоча ще 1890 року там відкрили двокласне земське сільське училище, в якому навчалося 30 дітей.

Новим етапом для поселення і природної степової оази став затверджений 1 квітня 1919 року Радою народних комісарів УРСР «Декрет про оголошення колишнього маєтку Фальц-Фейна «Асканія-Нова» Народним заповідним парком».

Побачення із представником мамонтової фауни

Коли нині входиш у дендрологічний парк Асканія-Нова, не можеш уявити, що арка слугуватиме своєрідним порталом у незвичайний світ живої природи, в якому будуть і зоопарк, і заповідний степ із буйволами за пару сот метрів від автобуса та трохи поодаль — коні Пржевальського.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» НААН нині — це природоохоронна, науково дослідна установа міжнародного значення. До його складу входять типчаково-ковиловий степ — еталон степів планети, дендрологічний парк «Асканія-Нова» загальнодержавного значення і зоологічний парк, колекція тварин якого внесена до реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання України. Природне ядро заповідника є опорним елементом Національної екологічної мережі та європейської Смарагдової мережі з самобутніми оселищами, флорою і фауною під охороною резолюції Бернської конвенції та директиви Ради Європи 92 /43/ EEC. У складі біоти асканійського степу 129 видів тварин і рослин занесені до Червоної книги України, 73 — до Червоного списку ІСОП. 111 — до Європейського Червоного списку, 155 — охороняються за Бернською, 12 — за Боннською, 29 — CITES конвенціями.

На «Гобелен-фесті» представили роботи молодих майстрів 

Херсонського училища культури. 

 

У зоопарку «Асканія-Нова» утримується близько 4 тис. 150 тварин. Рідкісних видів світової і національної фауни серед них — 75 видів, які внесені до Червоного списку міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 12 — із Червоної книги України, 6 — із Європейського червоного списку тварин, 34 — Бернської, 31 — Боннської та 23 — Вашингтонської конвенцій, розповідає директор заповідника Віктор Семенович Гавриленко. Серед європейських зоопарків в Асканії-Нові зберігаються найбільші популяції огара, бізона американського, сайгака, туркменського кулана, коня Пржевальського. Лише в асканійському зоопарку можна побачити сайгака, єдину антилопу Європи — представника мамонтової фауни. 

За словами Віктора Гавриленка, лише цьогоріч відвідувачами об’єктів заповідника стало понад 78 тисяч осіб. Охочих побачити незвичайну природу було би ще більше, якби були кращі дороги до Асканії й облаштований по-сучасному зоопарк. Головним завданням і «Гобелен-фесту» було привернути увагу до комплексу цих проблем для подальшого успішного розвитку унікальної Асканії-Нови. 

ПРЯМА МОВА

«Головна мета фестивалю «Гобелен-Фест» — розвиток конкурентоспроможного культурно-туристичного простору громади та громад-партнерів на основі використання потенціалу біосферного заповідника імені Фальц-Фейна та Інституту тваринництва степових районів імені Іванова, а також елементів нематеріальної культурної спадщини, — каже виконавчий директор Херсонського відділення Асоціації міст України Лариса Оленковська. — Проводили виставку гобеленів, майстер-класи ткацтва і плетіння із вовни, кулінарне шоу, фестиваль борщу. Театральну частину представили актори Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи Куліша. Була й демонстрація племінного та товарного поголів’я овець єдиного в Україні Інституту тваринництва степових районів імені Іванова «Асканія-Нова», який має статус Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства. Учасникам прес-туру неймовірно поталанило відвідати заповідник у супроводі його славетного директора Віктора Гавриленка».