Ігор Коломойський справедливо зауважив: «Медведчук і Бойко — колаборанти і зрадники. Ще просто їхня зрада не вималювалася до статті кримінального кодексу».
У лютому 2019 року Генпрокуратура порушила кримінальне провадження проти Медведчука за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.110 КК (посягання на територіальну цілісність і недоторканість України) та ч. 1 ст. 111 КК (державна зрада), розслідування веде СБУ.
Путін застеріг Зеленського від «переслідування парламентської опозиції», яку очолюють Рабінович
( за його особистим визнанням — агент КДБ «Жолудь») і Медведчук, який, за твердженням голови СБУ Деркача і президента України Кучми та документів, які я вивчав у архіві, — агент КДБ під псевдонімом «Соколовський».
Зауважу воєнному злочинцю Путіну на його «застереження», що «колаборантам і зрадникам» його «окупаційного» блоку «За життя» — місце не в парламенті, а на кладовищі історії або у в’язниці, а йому — на шибениці, як Саддаму Хусейну!
«Пізнаєте їх за плодами їхніми»
У публікації «Хто вони — агенти КДБ»? І як ними ставали...» («УМ» від 04.09.2019 р., випуск № 98) я виклав розсекречені цілком таємні нормативно-правові документи КДБ СРСР, які регламентували оперативну і агентурну роботу органів держбезпеки, давали визначення категорій осіб, які таємно співпрацювали з КДБ, що таке особові і робочі справи агентів (резидентів), методи й способи їхньої вербовки, як їх заохочували і нагороджували за результати роботи та основні положення про агентурний апарат і довірених осіб органів КДБ.
Тепер самостійно зробіть аналіз біографій, в першу чергу, депутатів «окупаційного» блоку «За життя», акцентуючи увагу на таке: де вони навчалися; чи служили в армії; чи притягувалися до кримінальної відповідальності, чи звільнялися від неї і яким чином; які є на них компрометуючі матеріали, опубліковані у ЗМІ; їхні поїздки за кордон у складі делегацій та кар’єрний ріст у радянські часи, а також їхні успіхи в політиці, бізнесі, контакти в Росії та як змінювалася їхня політична або релігійна позиція (прихильність до Москви і РПЦ) за роки незалежності України.
На зроблений аналіз накладіть, як кальку, опубліковане мною «Положення про агентурний апарат і довірених осіб органів державної безпеки» і мою статтю «Хто вони — агенти КДБ? І як ними ставали...». Ви самі зможете виявити ознаки того, хто з них був чи міг бути агентом КДБ у радянські часи і, дуже ймовірно, є агентом ФСБ, СЗР РФ та агентом політичного впливу Москви в Україні. І «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Євангеліє від Матвія 7:15-21).
Тому й нагадую про них, і застерігаю: «Українці, будьте пильними!!! Вони серед нас! Уважно придивіться, якої біди наробила агентура КДБ-ФСБ незалежній Україні і яку ще може наробити, якщо своєчасно не буде ліквідована».
У 2004 році під час президентських виборів iз трибуни парламенту я заявив, що кандидат у президенти Янукович не лише неодноразово судимий за насильницькі і корисливі злочини, він не українець за національністю та ще й агент КДБ. Його не можна обирати президентом України.
Після мого виступу на мене вийшов ветеран КДБ, генерал-майор у відставці (на той час він проживав у Криму).
Більш ніж у годинній розмові ветеран багато чого розповів про «бандюгу Вітю» і зазначив, що якби знав, що з нього стане таке «державне хамло», на руках якого кров, то не вербував би його, хай краще згнив би на зоні.
Агент з нього був, як «куля з г...на», — зауважив ветеран. Я готовий навіть піти на його ліквідацію, щоб спокутувати свій гріх перед людьми, як Тарас Бульба свого сина: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» — заявив відставний генерал. «На все воля Божа», — відповів я, потиснувши йому руку на прощання...
Під номером 5 — батько Віктора Януковича.
Журналіст Аскольд Крушельницький пізніше напише, як колишній радянський офіцер ГРУ Петро Лелик розповідав йому, що, коли Янукович був на зоні, його завербував КДБ, оскільки він мав тісні контакти з лідерами організованого злочинного світу в Донецьку і давав на них інформацію.
У листопаді 2014 року ексголова СБУ Євген Марчук заявив, що «Янукович апріорі не міг не бути агентом КДБ, будучи двічі судимим у радянські часи», як і керівники супер секретних заводів, натякаючи, як я зрозумів, на Кучму, коли той був генеральним директором ВО «Південний» (1986-1992) — на той час найбільший завод військової та ракетно-космічної техніки в Радянському Союзі.
Марчук правий. Згідно з «Положенням про агентурний апарат і довірених осіб органів державної безпеки», керівники воєнно-оборонних підприємств були або агентами, або «позаштатними співробітниками» КДБ. Залежність Кучми від Москви простежується ще й до цього часу. Архіви не горять.
Зауважу, що батько майбутнього зрадника-втікача президента України — Федір Володимирович Янукович, 1923 р. н., у роки Другої світової війни служив у поліції в білоруському місті Вілейка.
Був засуджений за дезертирство і пособництво німецько-фашистським окупантам, для відбування покарання був переселений на виправні роботи у Донецьку область. Народна мудрість говорить: «Яблуко від яблуні недалеко падає». У зрадника Януковича-молодшого це виявилося спадковою ознакою.
Свою роль як агент КДБ Янукович відіграв по повній програмі, коли став президентом України. Спочатку підписав iз президентом Росії Медведєвим так звані Харківські угоди, згідно з якими термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі було продовжено з 2017 до 2042 року.
Потім Янукович на вимогу (погрози) Москви відмовився підписати Угоду про асоціацію ЄС—Україна на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, що призвело до Революції гідності, воєнної агресії Росії, анексії нею Криму і окупації частини Донбасу.
Призначення, що завдало СБУ найстрашнішого удару за роки незалежності
Наприкінці грудня 2012 року Янукович призначив міністром оборони і членом РНБО України уродженця і громадянина РФ Павла Лебедєва, який, за вказівкою Кремля, майже повністю розвалив ЗС України і здав російським спецслужбам військові таємниці. За твердженням народного депутата Миколи Томенка, Лебедєв був призначений «за квотою Росії».
На початку січня 2013 року Янукович призначив головою СБУ і членом РНБО України без отримання українського громадянства, громадянина РФ (звільнений iз лав ЗС РФ у 1998 році) Олександра Якименка.
Це призначення завдало СБУ найстрашнішого удару за всі роки незалежності, після чого вона досі не може нормально функціонувати. Після втечі Януковича та Якименка стало відомо, що комп’ютерний центр СБУ був поставлений під повний і жорсткий контроль ФСБ РФ. У цьому центрі працювали кадрові офіцери російських спецслужб, а співробітників СБУ туди навіть не допускали.
В результаті практично вся база даних СБУ, включаючи інформацію про кадровий склад, агентурний апарат і дані про працівників, які працювали під глибоким прикриттям, була передана в Москву.
Це була катастрофа, якій у мирний час немає аналогів в історії спецслужб світу! В результаті цієї операції немало громадян України (прізвища яких невідомі широкому загалу) були арештовані в Росії. Але це — лише видима верхівка айсберга. Набагато страшніше те, що тепер агентурний апарат СБУ може перетворитися (якщо уже не перетворений за п’ять років війни) в агентурну мережу ФСБ РФ на території України шляхом перевербування агентів (резидентів) на основі викрадених в СБУ таємних матеріалів і компромату.
За таких умов СБУ стає навіть небезпечною для своєї власної держави. Практично необхідно проводити повномасштабне внутрішнє розслідування і відроджувати СБУ з чистого аркуша на принципах трьох «П»: професіоналізм, патріотизм, порядність.
Забрати в СБУ не властиві їй функції, наприклад, боротьба з корупцією, економічними злочинами, передавши їх в НАБУ і ДБР, і створити по суті новий державний контррозвідувальний орган, який буде займатися винятково контррозвідкою і боротьбою з тероризмом.
За п’ять років минулої влади не було професійного «розбору польотів» і внутрішньої жорсткої люстрації в СБУ з метою локалізації і ліквідації наслідків цього грандіозного провалу. Я пропонував керівництву СБУ своє бачення вирішення проблеми. Але йому було не до цього. Спочатку президент Порошенко і голова СБУ Наливайченко впродовж року з’ясовували між собою політичні стосунки. Потім уже нове керівництво СБУ потонуло в грандіозних корупційних скандалах, посадових зловживаннях, про що засвідчують журналістські і депутатські розслідування.
Новопризначений керівник СБУ Іван Баканов — «друг дитинства Зеленського з одного двору» і керівник його виборчого штабу — не професіонал, навіть і дня не служив в армії, як і Зеленський. Щоб отримати доступ до секретної інформації, Баканову змушені були присвоїти звання лейтенанта. Окрім того, його дружина — громадянка РФ. І це, коли Росія воює з Україною!
Злочинна халатність, некомпетентність чи зрада?
Аналогічна ситуація відбулася і в Службі зовнішньої розвідки України, головою якої у червні 2010 року Янукович призначив Григорія Ілляшова, народного депутата від Партії регіонів.
У радянські часи Ілляшов служив у підрозділі Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР.
Після закінчення вищих курсів контррозвідки КДБ СРСР (1988-1990, м. Новосибірськ) до 1992 року був оперуповноваженим особливого відділу КДБ СРСР. Ілляшов і Якименко зараз переховуються на території РФ або в анексованому Криму.
Призначений Зеленським новий голова СЗР Владислав Бухарєв і дня не служив у розвідці, до призначення був народним депутатом, членом фракції «Батьківщина», лідер якої Юлія Тимошенко — агент ФСБ і агент політичного впливу Путіна (про що не раз писали ЗМІ). Про моральні якості, риси характеру, статки Бухарєва, його зв’язки iз Зеленським і «95-м кварталом» читайте в iнтернеті й висновки робіть самі.
У серпні 2010 року Янукович призначив начальником Головного управління розвідки МО України Сергія Гмизу, який у 1991 році закінчив Московську воєнно-дипломатичну академію (в/ч 22177, сленг — «Консерваторія»), яка готувала офіцерів ГРУ ГШ МО СРСР для роботи за кордоном — розвідників під дипломатичним прикриттям («піджаків» — мовою розвідників), офіцерів «агентурної й оперативної розвідки» (воєнні аташе), розвідників-нелегалів і офіцерів «оперативної тактичної розвідки».
Янукович присвоїв Гмизі військове звання «генерал-лейтенант», а через рік — «генерал-полковник».
Виникає низка запитань до самого Гмизи. Чи сприяв він міністру оборони Лебедєву в розвалі ЗС України? Чи дозволяв російським розвідникам, які мали свій офіс у приміщенні ГУР МО України, робити фотокопії особових справ українських кадрових військових розвідників і їхніх агентів? Чи знав Гмиза, що Лебедєв є громадянином РФ, коли Янукович призначав його міністром оборони (згiдно зi своїми службовими обов’язками мусив знати)? Якщо знав, то чому не доповів це президенту і не вимагав звільнення Лебедєва? Як Гмиза пояснює свій провал по російському вторгненню в Крим і його захопленню? Які заходи вчиняв як начальник ГУР МО щодо недопущення захоплення АРК «зеленими чоловічками»? Як Гмиза «проморгав» віроломне вторгнення в Донецьку область регулярних військових частин ЗС РФ 24 серпня 2014 року — на День Незалежності України? Російський наступ призвів до важких втрат серед українських військових і добровольців.
Як розцінювати такі дії чи бездіяльність Гмизи: злочинна халатність, некомпетентність чи зрада?! Де зараз Гмиза і чи має він статус учасника бойових дій?
За такі дії чи бездіяльність, які, на мою думку, є злочинними, Гмизу треба віддавати під суд, а військовий одяг (який йому дозволили носити після звільнення в запас) замінити на «тюремну робу»!
«Роботяга» й «активіст» Турчинов
Пам’ятаю, після провалу ГКЧП (серпневого путчу) в Москві в 1991 році у ЗМІ були опубліковані матеріали, що Олександр Турчинов у студентські роки був завербований КДБ, працював агентом по релігійній лінії 5-го управління КДБ, виступав проти «бандерівського» Народного руху. Як відзначали журналісти, він не раз відкрито демонстрував своє зневажливе ставлення до української нації. Серед гучних висловлювань Турчинова, наприклад, є таке: «Українці є боягузливою, невдячною, ниючою нацією, яка отримала неочікувану свободу, і які зітхають за безтурботними і в міру ситими деньками рабства... Їх, звичайно, важко назвати великою нацією» («Вечерние Вести», 25.09.2003).
Генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, професійний контррозвідник, колишній начальник Управління військової контррозвідки СБУ заявив, що за часів помаранчевої команди головами СБУ були два колишні агенти КДБ — Олександр Турчинов і Валентин Наливайченко. Ставити під сумнів інформацію професіонала з майже 40-річним досвідом контррозвідника — не варто.
Наведу лише деякі біографічні дані Турчинова, які, на мою думку, є додатковим підтвердженням заяви Скіпальського і зрозумілі для професіоналів спецслужб. У 1986 році Олександр Турчинов на «відмінно» закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту. Тодi студента другого курсу як командира будівельного загону преміювали поїздкою в складі делегації ЦК ЛКСМУ в Індію і на Цейлон (Республіка Шрі-Ланка). Ветерани органів держбезпеки пояснюють: щоб у ті часи бути «премійованим» такою зарубіжною поїздкою, студент Турчинов повинен був бути агентом КДБ. У делегаціях, які їхали за кордон, обов’язково був«наш агент».
Після закінчення інституту з відзнакою Турчинов йде працювати робітником-вальцювальником на металургійному комбінаті «Криворіжсталь».
Як згадував він сам: «Після інституту мені пророкували наукову перспективу. І ніхто з викладачів не очікував, що я добровільно піду працювати вальцювальником». Думаю, що Турчинов лукавив. Сказати правду, чому пішов працювати робітником, він не мав права. На думку експертів спецслужб, в інституті, де Турчинов навчався, ходили вперті розмови, що він — «інформатор КДБ». Потрібно було дезавуювати ці розмови і зашифрувати серед оточення Турчинова його зв’язки з КДБ. Тому й було прийнято рішення направити його в Кривий Ріг на металургійний комбінат вальцювальником. Хто тепер міг сказати, що він «інформатор», коли випускника з червоним дипломом розподіляють простим робітником в інше місто?
На заводі Турчинов працював недовго. Був прийнятий кандидатом у члени КПРС (робітників приймали в партію поза чергою)
і в 1987 році заводського «роботягу» і «активіста» обирають секретарем райкому комсомолу, а згодом призначають завідуючим відділу агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. На цій посаді він перебував до середини 1990 року.
Шаблонна стандартна комбінація КДБ, яку масово проводили в СРСР у період горбачовської перебудови і «нового мислення». «Своя людина» була виведена на орбіту партійно-комсомольського керівництва. Тепер, якщо виникне ситуація, Турчинов зможе замовити словечко за «своїх кураторів», які дали йому «путівку» в політичне життя, i одночасно тримати його на контролі для виконання «особливо важливих завдань».
У країні відбувалися великі політичні процеси. Набирав сили Народний рух України, Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Турчинов виступив одним iз координаторів Демократичної платформи в КПРС, стає членом Партії демократичного відродження України. Керівництво КДБ і КПРС знали, що СРСР дихає на ладан, і готували запасні фінансово-економічні аеродроми, створювали за кордоном фонди, банки, компанії, які наповнювали державною валютою і «золотом партії» на сотні мільйонів доларів, що вивозилися з країни.
У 1990 році Турчинов створює й очолює Українське відділення інформаційного агентства «ІМА-преса» АПН, яке видає книги і газети, а в 1991 році — очолює Інститут міжнародних зв’язків, економіки, політики і права.
Радянський Союз розвалився. «Вихованці» КДБ виходять з під його контролю, але при негласному сприянні керівників-кадебістів, більшість з яких залишилася в «органах» (хоча абревіатура КДБ і була замінена на СБУ, проте суть її залишилася незмінною), йдуть у велику політику і владу.
У 1992 році Турчинова призначають на посаду голови Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської ОДА, а в1993 році він стає радником прем’єр-міністра України Леоніда Кучми. В цьому ж році за його участі створюється партія ВО «Громада» і він стає її лідером. Виходить, як у прислів’ї «Із грязі в князі» — вчора агент КДБ, а сьогодні — державний і політичний діяч.
Колишні всесильні «боси» органів держбезпеки стають підлеглими своїх агентів і політично залежними від них. Комсомолята-агенти КДБ створюють бізнесові структури, приватні банки за рахунок кредитних коштів ощадбанку, які обмінюють на валюту і виводять за кордон. Отримані рубльові кредити знецінилися і перетворилися на копійки за рахунок спровокованої гіперінфляції. Вони стають володарями нашого життя.
Класика жанру при зміні політичних систем. Згадайте жовтневий переворот 1917 року і захоплення влади в Росії євреями-більшовиками. Агент царської охранки (охоронне відділення політичного розшуку Російської імперії — прототип майбутнього ВЧК-ОДПУ-НКВС-КДБ-ФСБ) Йосип Сталін під псевдонімом «Рябий» (через сліди віспи на обличчі) стає правителем-диктатором колишнього СРСР майже на 30 років. Результати його правління відомі — голодомори, депортації цілих народів, масові репресії, десятки мільйонів людських жертв...
Чому «еліті» України була не потрібна професійна контррозвідка
Віктор Медведчук був першим заступником голови парламенту, главою Адміністрації президента України, про якого Кучма «стовідсотково знав, що він агент КДБ «Соколовський», який, на думку експертів, завдав багато лиха Україні. До речі, кум Медведчука — президент Росії Путін — у студентські роки також був агентом КДБ.
Компрадорській «еліті» України не потрібна була професійна й ефективна контррозвідка. Скажу більше, вона для неї дуже небезпечна. Тому впродовж усієї історії незалежності України над СБУ відбувалися недосяжні для здорового глузду експерименти.
У часи президента Кучми СБУ очолював Леонід Деркач, який одночасно був і бізнес-партнером Семена Могилевича, особливо цінного агента російських спецслужб з широкими зв’язками в Україні й Східній Європі. Це відбувалося тоді, коли Могилевич входив у десятку найбільш розшукуваних ФБР США осіб як особливо небезпечний міжнародний злочинець.
Я і Анатолій Єрмак, будучи народними депутатами, неодноразово вимагали від голови СБУ Деркача, міністра внутрішніх справ Кравченка, генеральних прокурорів Потебенька і Піскуна, а також президента Кучми арештувати Могилевича, який неодноразово приїздив в Україну і мав довірчі близькі стосунки з Деркачем, який позитивно характеризував його в пресі.
На одному з аудіозаписів Миколи Мельниченка є розмова президента Кучми і голови СБУ Деркача, який доповідає Кучмі про моє з Анатолієм Єрмаком відрядження за кордон і що ми знайшли «якісь рахунки Пінчука і будемо їх розслідувати» (Пінчук — зять Кучми). президент дає вказівку Деркачу, що мене і Єрмака «потрібно знищувати» (процитую мовою оригіналу): «Да надо таких уничтожать!». Деркач у відповідь про нас: «Да они зверье просто!». Кучма: «Зверье». Ця їхня розмова була опублікована у ЗМІ.
За часів президента Ющенка вся інформація про Могилевича, в тому числі добута іншими відомствами України, а також мною й Єрмаком, зберігалася в СБУ і була знищена її головою Турчиновим і його першим заступником Андрієм Кожем’якіним. Головною метою цієї операції, як зазначають спеціалісти, було знищення інформації про розгалужену агентурну мережу Могилевича (яка належала російським спецслужбам) в політичній «еліті» і в вищих ешелонах державної влади України та оперативних матеріалів про його кримінальні зв’язки з «газовою принцесою» Юлією Тимошенко.
В інтерв’ю виданню «Главред» 7 грудня 2010 року ексголова СБУ Наливайченко заявив: «Я можу відкрити одну таємницю. В кінці травня 2006 року президент Ющенко поставив завдання з’ясувати і доповісти про зв’язки Могилевича в українському політикумі і бізнесі. Підтверджую, що всі документи, які торкалися виведення з бюджету України мільярдних коштів за тіньовими схемами, в яких брали участь злочинні угруповання, до яких були причетні Могилевич і ЄЕСУ (президентом якої була Юлія Тимошенко), були знищені ще в 2005 році, коли головою СБУ був Турчинов».
Зараз Наливайченко — народний депутат, обраний по списку під № 3 партії Юлії Тимошенко «Батьківщина».
Коли агент косить під ідіота
Нагадаю, 13 січня 2006 року я звернувся до президента Ющенка, генпрокурора Медведька, голови СБУ Дріжчаного, міністра внутрішніх справ Луценка з депутатським запитом щодо перевірки фінансово-господарської діяльності компанії «РосУкрЕнерго», встановлення її засновників та інвесторів, перевірки інформації про участь у підготовці угоди між НАК «Нафтогаз України», «Газпромом» і «РосУкрЕнерго» двічі засудженого Семена Могилевича. Під час розгляду мого запиту було встановлено, що на початку вересня 2005 року керівники СБУ Турчинов і Кожем’якін знищили 13 томів досьє на міжнародного кримінального авторитета Могилевича. Документи були знищені за день до відправки Юлії Тимошенко у відставку з посади прем’єр-міністра (8 вересня 2005 року).
За результатами перевірки мого запиту Генпрокуратура 22 лютого 2006 року порушила кримінальну справу за фактом зловживання владою або службовим становищем працівниками правоохоронних органів Турчиновим і Кожем’якіним (ч. 3 ст. 364 КК).
12 квітня 2006 року Генеральний прокурор Медведько дав доручення міністру внутрішніх справ Луценку арештувати Турчинова і Кожем’якіна за знищення «Досьє Могилевича».
Медведько збирався пред’явити їм звинувачення в тому, що вони нелегально знищили таємні документи про «кримінальну співпрацю Тимошенко з Могилевичем у другій половині 1990-х років, коли Юлія Володимирівна керувала компанією ЄЕСУ».
Під час зустрічі з послом США 14 квітня 2006 року Луценко розповів йому про вище наведені факти і охарактеризував наказ генпрокурора арештувати Турчинова і Кожем’якіна як «дурний». Окрім того, Луценко заявив, що його міністерство буде «дотримуватися формальностей», але не візьме зазначених політиків під варту. Він також повідомив послу США, що телефонував президенту Ющенку, і пояснив йому свій «курс бездіяльності». У відповіді на запитання посла Луценко підтвердив, що генпрокурор видав ордер на
арешт Турчинова і Кожем’якіна за запитом Ющенка і додав, що Турчинов «знав про все це».
У березні того року Турчинов і Кожем’якін були обрані народними депутатами по партійному списку блоку Юлії Тимошенко, а в травні, прийнявши присягу, отримали рятівну депутатську недоторканність.
Доповідна посла США Джона Хербста за квітень 2006 року за результатами зустрічі з Луценком була обнародувана на сайті Wikileaks, який опублікував 250 тис. секретних листів дипломатів США.
Ось і пригодився ФСБ РФ колишній «активіст» Турчинов, який на другому курсі «був премійований поїздкою в Індію і Цейлон», а згодом отримав кар’єрне зростання по лінії комсомолу.
Колишній радянський розвідник, який iз 1985 по 1987 рік працював у Вашингтоні в резидентурі ПГУ КДБ СРСР (iз 1994 року проживає у США), майор Юрій Швець (з яким я добре знайомий), наголосив: «Зробити таке міг лише винятково корисний ідіот Кремля або особливо цінний агент спецслужб РФ у вищих ешелонах влади України і СБУ. Різниця між першим і другим у тому, що перший не розуміє, що творить, а другий розуміє, що працює на іноземну спецслужбу, і свідомо це робить. Цілком можливий і проміжний варіант, агент косить під ідіота».
Зауважу, я неодноразово направляв депутатські звернення і запити про арешт Могилевича керівникам правоохоронних органів. Результат — правоохоронці не чіпали міжнародного злочинця і агента спецслужб Росії, його навіть не оголосили в розшук.
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України, генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук
.jpg)
