Понад 20 млн переглядів відеокліпу «Тримай» в інтернеті кілька років тому не могли не зробити знаменитою юну Христину Соловій.
«Україна молода» цікавиться, чим живе нині уродженка Дрогобича, яка вже встигла випустити два альбоми.
«Іноді сумую за стосами наукових праць»
— Христино, нещодавно, у День Прапора, ви виступали в Батурині. До того бували у цій Гетьманській столиці? Які враження отримуєте, коли опиняєтеся — з концертом чи туристкою — у пам’ятних місцях української історії? Чи є серед них ті, які по-особливому для себе виокремлюєте?
— Перед тим, як отримала запрошення на День Прапора в Батурині, мої друзі багато і натхненно розповідали про гетьманську столицю, і я мала намір навіть поїхати сама. Думаю, це не випадковість.
За час своєї концертної діяльності я побувала в багатьох українських містах. І кожного разу намагалася вкрасти трохи часу для того, аби оглянути пам’ятні місця, більше дізнатися про їхню історію. Як і в Батурині, мені не завжди це вдавалося. Графік концертного дня безжальний і безкомпромісний.
— Несподіванкою для багатьох стала ваша розповідь про те, що дипломну роботу писали про творчість Віктора Домонтовича. Чи плануєте продовжити ходу науковою стежкою?
— Іноді я сумую за стосами наукових праць, з якими мала справу в університеті. Стараюсь розповідати своїм прихильникам про улюблених авторів. Якось провела зустріч-лекцію у сучасній бібліотеці Bota— у Києві. Людям було цікаво дізнатись і про Домонтовича, і про те, що ж я там дослідила у своїй дипломній роботі. Моя спеціальність — літературна творчість.
Я пишу тексти до своїх пісень і так заспокоюю бабцю, що працюю за професією (усміхається). Література вже назавжди зі мною і це лише питання часу — в якій формі вона проявить себе на моєму життєвому шляху.
— Як у вас уживається єство співачки з літературною критикинею за освітою? Не виникає внутрішньої боротьби між музикою та літературою?
— Постійно виникає. Іноді музика з’являється швидше ніж текст. А я переконана, що писати тексти варто лише тоді, коли вже не можеш не писати. Я дуже критична до своїх текстів і якби так не довіряла своєму нутру, то навряд чи ви б чули зараз мої пісні.
Так, наприклад, у пісні «Шкідлива звичка» залишилось слово «кусочок», бо це слово з життя, а не зі словника української мови. Квітка-Основ’яненко чи Панас Мирний чомусь теж писали «кусочок», а не «шматочок».
«Маю слабкість до романів Дена Брауна»
— Які книжки тепер читаєте? Хто улюблені письменники?
— Зараз обираю книги за настроєм або темою, яка цікавить. Трохи не вистачає системності в читанні. Захоплююсь людьми, які вміють абстрагуватися від усього світу і читати будь-де та будь-коли.
Почала читати «Жінки, що біжать з вовками» Кларисси Пінколи Естес. Романи улюблених авторів перечитую: «Зачарована гора» Томаса Манна, «Степовий вовк» Германа Гессе, «Лоліту» Набокова, «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича. Маю слабкість до романів Дена Брауна. Таке чтиво швидко переносить у світ символів, таємниць суспільства і змов навколо них. Дуже відволікає у важкі емоційні періоди.
— Ваша інтерпретація поезії Франка «Стежечка» стала саундтреком до фільму «Крути-1918» Олексія Шапарєва. Ще ви переспівали пісню «Холодно». Святослав Вакарчук не ображається, що тепер її сприймають як вашу?
— «Холодно» — пісня Святослава Вакарчука, яку я записала у своїй версії для кіно. На що ображатись? (Усміхається).
— Чи можна буде найближчим часом почути ще Христину Соловій в українському кіно?
— Зараз мені було б цікаво зіграти в українському кіно.
— У вас є улюблені українські фільми?
— «Камінна душа», «Тіні забутих предків», «Пропала грамота» і дуже вразив мене фільм «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк.
— В останньому альбомі «Любий друг» ви додали в композиції електроніки. Чи залишилися задоволені цією роботою? Як відчуваєте свій майбутній альбом?
— «Любий друг» — дуже вистражданий альбом. І я щаслива, що він звучить саме так. Зараз почала працювати над новими піснями. Не хочу казати нічого про звучання майбутнього альбому, але легкість, з якою з’являються нові пісні, дуже надихає та окрилює.
