Дамбою по дружбі

      Шлюбний контракт — це дуже корисна штука: коли двоє, наживши купу спільного майна і спільних дітей, раптом усвідомлюють, що кохання минулося, процес розлучення не перетворюється на з'ясування стосунків, адже зобов'язання кохати одне одного до смерті в угоду не запишеш... Зате, як виявляється, можна скріпити печаткою й підписом зобов'язання дружити. Хоча такий «контракт», на відміну від шлюбного, користі дає мало – справжню дружбу, як і справжню любов, на папері не «народиш». Тож навряд чи є сенс вимагати від Росії дотримуватися умов Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією: коли у гру вступають національні інтереси останньої, наш традиційно імперський сусід забуває про всі, навіть задокументовані, сентименти. Тому навряд чи російських загарбників дуже збентежать слова, записані в проекті постанови з відповідного питання, внесеної на розгляд Верховної Ради народним депутатом України Ігорем Осташем («Наша Україна») про те, що «будівництво штучного перешийка між українським островом Коса Тузла, розташованим у Керченській протоці, і Таманським півостровом, яке, очевидно, має на меті з’єднати острів з материком з боку Краснодарського краю Російської Федерації, суперечить основним положенням» вищезазначеного Договору, а заодно й Договору про українсько-російський державний кордон, який перебуває у процесі ратифікації.

      Зате інший пункт із цієї ж потенційної постанови наших кремлівських «друзів» має зацікавити. Спершу Ігор Осташ пропонує офіційно звернутися до Федеральних зборів РФ, підкреслити, що будівництво дамби може підірвати добросусідські відносини між нашими державами, унеможливити їхній подальший розвиток та поглиблення співробітництва й закликати Раду Федерації та Державну думу Федеральних зборів РФ «втрутитися у ситуацію з метою негайного припинення будь-яких односторонніх дій, які суперечать принципам добросусідства і духу стратегічного партнерства між нашими державами та спрямовані на порушення державного суверенітету України, її територіальної цілісності». А в разі «відсутності належної реакції з боку Російської Федерації», як наголошується в проекті закону, Верховна Рада «залишає за собою право звернутися до Парламентської асамблеї ОБСЄ, Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, а також до парламентів ядерних держав, які у зв’язку з приєднанням України у 1994 році до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї надали Україні відповідні гарантії безпеки, з проханням дати оцінку згаданим одностороннім діям Російської Федерації на українсько-російському кордоні».

      Звісно, було б краще, якби Україні все ж таки не довелося просити захисту в «ядерноносних» країн. Та й навряд чи всі депутати ВР погодяться із таким жорстким формулюванням. Принаймні спікер парламенту Володимир Литвин прогнозує «дуже гостру дискусію» з цього питання. Хоча, найімовірніше, на пропозицію пана Осташа заслухати інформацію керівників МЗС, Міністерства екології та Державної прикордонної служби України щодо ситуації навколо будівництва Росією гідротехнічної споруди у Керченській протоці пристануть усі. Не щодня ж держава ризикує втратити шмат власного кордону разом із кількомастами гектарами території...

ДО РЕЧІ

      Будівництво Росією греблі в Керченській протоці суперечить не лише двостороннім договорам між нашими державами, а й міжнародному праву. А ще — свідчить про «справжнє» ставлення РФ до України, заявив учора на прес-конференції голова Комітету ВР з питань європейської інтеграції, голова Народного руху Борис Тарасюк.