Слово — і друг, і ворог

28.08.2019

Сила народу виявляється і передається від покоління до покоління як через віру, так і через культуру, головним виразником якої є мова, тобто слово. Це підтверджують англійська, німецька, французька, російська та інші мови. Знаний український педагог Василь Сухомлинський так характеризував вплив мовленого слова: «Слово — найтонше доторкання до серця... Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду».
 
Перші слова дитина чує від батьків, підростаючи, вона розширює свій кругозір у школі, збагачується духовно в церкві, спеціалізується на виробництві. Отже, крім батьків, дитина відшліфовує свій інтелект у школі. Загляньмо в глибину нашої української школи, хоча б періоду Запорозької Січі — то були церковно-парафіяльні школи. Головним учителем січової школи, як пише Дмитро Яворницький в «Історії запорозьких козаків» , був ієромонах-наставник. Навчальними предметами були грамота, молитви, Закон Божий і письмо. Учитель, крім своїх прямих обов’язків наставника, виконував і другорядні: дбав про здоров’я хлопчиків, виводив їх на свіжу воду в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих тощо. Отже, тодішня школа давала своїм вихованцям найнеобхідніші житейські знання, і нічого поганого. З розвитком цивілізації, крім церковно-парафіяльних шкіл, у містах почали відкриватися і світські школи, колегії, академії, в яких коло предметів, що викладаються, значно розширилось. Згодом різні школи з’явилися і в сільській місцевості. Однак і в цих закладах нічому поганому не вчили, бо церква залишалася державним інститутом.
 
А в Радянському Союзі, до складу якого в 1922 р. ввійшла й Україна, запанував войовничий атеїзм, церква була відокремлена від держави, а школа — від церкви, панівною впроваджено російську мову. Армійська служба, великі будови комунізму (Біломорканал, Дніпрогес, освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану, Байкало-Амурська магістраль та інші) викликали неймовірну міграцію молоді різних народів. Українська молодь, повертаючись через деякий час додому, привозила з собою жаргонну брудну мову і вульгарну, нецензурну лайку. Поступово цей словесний бур’ян проник у мову широких народних мас.
 
У роки незалежності України, коли наші люди, і в першу чергу молодь, демократизацію суспільства і свободу слова сприйняли як вседозволеність, словесний бур’ян разом із тютюном, наркотиками, спиртними напоями почав швидко поширюватись навіть серед української молоді. Болісно бачити, як нині дівчата та юнаки на вулиці не розлучаються з пляшкою пива (навіть у транспорті), у розмовах нарівні вживають нецензурні слова, прилюдно безсоромно розігрують палку любов із поцілунками та обмацуванням, чинять інші неподобства. А зробиш зауваження — у відповідь почуєш обурливе: «Вчи своїх, діду».
 
Безперечно,такій поведінці молоді значною мірою сприяє засилля на телебаченні іноземних бойовиків та хітів, виконання низькопроб­них музичних творів тощо. Це все — бездуховні, гріховні діяння, яких не повинно бути в нормальному суспільстві. Сама собою постає низка запитань: куди дивляться батьки цих дітей? Куди дивиться Міністерство освіти і науки (мені здається, що в школах давно вже немає виховної години і на недостойну поведінку молоді в громадських місцях учням ніхто не вказує)? Чому на численні виступи в пресі наших громадян стосовно антигуманних телепередач і низькопробних хіт-концертів ніяк не реагують Державний комітет із питань телебачення і радіо та Міністерство культури?
 
Відповідь на ці запитання лежить на поверхні. За роки комуністичного режиму люди втратили духовність, а зі здобуттям незалежності України до неї ще не прийшли. Якщо державні мужі будуть і далі так довго розкачуватись, створювати кожен під себе непотрібні міні-партії, боротись за власну недоторканність, а не творити міцну державу, то це може коштувати дорого нам, навіть нашої незалежности. За цього розкачування он як підняли голови різні антинаціональні сили.
 
Щоб зміцнити нашу державність і піднести духовність народу, на мою думку, треба з нового навчального року ввести у програму загальноосвітніх шкіл викладання Закону Божого. 
 
Казимир БРАМСЬКИЙ, 
ветеран праці
Київ