Мудрістю і не пахне

14.08.2019

Без реалізації національної ідеї на основі поезії-вчення Тараса Шевченка повноцінну, самодостатню державу ми не побудуємо, не відбудеться справжнє національне відродження.
 
 
Українців об’єднає національний лідер Т. Шевченко.
 
 
Кобзаря не декларувати потрібно, а усвідомити нарешті, що він усіх нас надихає, окрилює, єднає, наказує «жити та брататься», не вдаватися до ворожнечі і розбрату, бо тільки в єдності нація здатна вижити в цьому жорстокому глобалізованому світі. 
 
Сьогодні чітко проглядається тотальний параліч українства (73%), народ України тотально заражений вірусом руйнування, ворожнечі, розбрату, колотнечі.
 
Поразка на виборах 21 травня україноцентричних сил — це результат за пишний чортополох корупції, за зубожіння одуреного та зневіреного народу. Несповідимістю долі людина, далека від політики, стає президентом незалежної України.
 
Примхою обставин «нові обличчя» , піднесені на вершину піраміди, будуть вершити долі мільйонів людей. Про націю українців говорити не варто, бо на президентських виборах не спрацював навіть інстинкт самозбереження.
 
Сьогодні українська нація перебуває на етапі відродження, започаткованому ще Віктором Ющенком. У «нових облич» же патріотизмом і не пахне.
 
А скільки гадюччя повилазило на поверхню! Стратегічна мета агресора — зруйнувати незалежну Українську державу руками самих же українців. Ми не вивчили уроки столітньої давності і навіть дев’ятирічної!
 
Чи не підіграли ми на виборах московському плану: перезаснувати Україну в Новоросію, а всіх українців перекувати у новоросів за зразком Криму та Донбасу? Цей план передбачає розхитати країну зсередини і буде реалізовуватися в найближчі п’ять років. 
 
Прослідковуються події столітньої давності: більшовики на чолі з Леніним вчинили переворот і захопили всю владу в Росії; Ленін висунув ультиматум Центральній Раді; створено харківський плацдарм для окупації всієї України.
 
Сьогодні дуже помітні схожі узурпаційні плани нової влади захопити всю повноту влади в країні. Вони навіть цього не приховують, тільки ніхто не каже, для чого їм це потрібно?
 
Віктор Ющенко ще 25 січня 2019 р. у газеті «Україна молода» стверджував: «Десять років тому (2009) соціологічні опитування свідчили, що 70% українців хотіли б бачити президентом Путіна». Сьогодні вже 73% українців зустрічали б Путіна хлібом-сіллю. Ющенко наче в воду дивився, передбачивши результат президентських виборів.
 
Якщо нації немає, а є народність, то вона уподібнюється рослині, яка гине, не розцвівши. Ідеологія «русского міра» і кремлівська пропаганда виявилися ефективнішими за національну ідею. Сто років тому більшовицька агітація виявилася також ефективнішою за українську ідею. М
 
алоросизм, піднявши голову за допомогою немудрих політиків-авантюристів, а то й відвертих колаборантів, знову повертає втрачені позиції. Окупаційне гравітаційне поле Росії невпинно затягує Україну в чорну діру імперії.
 
Тільки-но вискочили з цього поля — і знову лихо. Внутрішній ворог не дрімає і знову й знову шукає якісь шпарини, щоб Україна опинилася в лабетах Москви. Симон Петлюра на своєму досвіді переконався, що зовнішній ворог був би нам не страшний, якби ми подолали ворога внутрішнього.
 
Знову лунають заклики скасувати багатостраждальний мовний закон, закон про декомунізацію, не визнавати Росію агресором та інші фундаментальні закони.
 
Не треба славословити і твердити, що наш народ мудрий. Це не зовсім так, мудрістю тут і не пахне. Мудрі чехи на початку 90-х обрали президентом Вацлава Гавела, а поляки — Леха Валенсу.
 
Українці спочатку обрали президентом України Леоніда Кравчука, який повною мірою продемонстрував свій багатий досвід партапаратника, потім — партійного функціонера Леоніда Кучму, а далі — двічі судимого В. Януковича. То були роки, викинуті, даруйте, коту під хвіст.
 
Шевченко, гніваючись на своїх «синів непутящих», давав усім нам пораду: «Умудрітеся, немудрі». Схвальних Шевченкових цитат про наш народ дуже мало, а критичних — не вміститься і на чотирьох сторінках тексту. Негативно наш народ оцінювали М. Аркас, В. Липинський, Д. Донцов, О. Довженко, Є. Маланюк, Л. Костенко, О. Забужко.
 
На виборах українці не прислухалися до своєї національної еліти. Проігнорувавши національний фактор, новообраний президент не просунеться ні на крок у соціальності та демократії.
 
Сьогодні чітко виражена перевірка суспільства на життєздатність української нації, тест на право повнокровного існування. Тесту ми не витримуємо. І залишаємося, власне, там, де були — на периферії світового розвитку.
 
Ще на початку 90-х Ліна Костенко попереджала: «Все людство вже збулось,/ Лиш ми іще на старті…» Замість того, щоб нестримно і впевнено йти вперед, щоб не отарою мандрував люд наш, ми в тупій безнадії вовтузимося у своїм болоті, що невблаганно засмоктує найскромніші наші сподівання. Правда, що «ми не виявилися народом, у якому анархізм і бездержав’я сидить у крові, і винуватити треба не москаля, а нас самих» (Юрій Винничук). 
 
Риторичне — що ж ми будуємо? Започатковане В. Ющенком національне відродження спалахнуло і згасло, не зачепивши глибинних пластів свідомості. «Горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими!» (І. Франко). Ми самі собі вороги: «Прогаяли великі дні/ Скалічені й маленькі люди,/ Заслинили в ганьбу і бруд/ Велику віру — й на руїнах/ Отарою мандрує люд,/ Що мав зродити Україну» (Є. Маланюк). 
 
На ці драматичні для країни вибори Шевченко б відгукнувся так: «А як ми бились, умирали,/ За що ми голови складали -/ в оці могили?». Де були тоді «нові обличчя», коли гриміло?
 
Утвердити незалежне українське суспільство спроможна зробити тільки сильна людина. Країну треба рятувати, а для цього президент має бути людиною ірраціональної волі, людиною діла і твердих принципів — рішучою і здатною для опору, спроможною «собою возвеличити українське» (В. Винниченко). Зеленський таким не є, таким є Порошенко.
 
За його президентства ми дуже близько підійшли до найголовнішого і визначального курсу України — побудови європейської національної держави. Малороси ж зробили свій вибір — подарували Україну невігласу, який не знає, що з нею робити. На слуху знову реваншизм, ревізіонізм та антиукраїнська риторика.
 
Як я можу поважати вибір 73 відсотків, які створили великі ризики для становлення Української держави і відродження української нації? Держава — це не сміх і не жарти. Навіть у двадцять першому столітті ми все ще не функціонуємо як нація. Нас багато, але нас… немає. Ми — велика кількість низької якості. Не можна допустити, щоб хамство розірвало Україну. В. Липинський у гніві зривався на крик: «Схаменися, хаме, будуй, а не руйнуй!».
 
Молоде зелене «нове обличчя» у статусі президента має стати провідником української нації, забезпечити надійне функціонування державного організму. Він же — нібито нова якість, зламає якусь систему і ще щось буде чудити, а ми будемо думати: може, так і треба?
 
Президент Зеленський не витримає політичного темпу президента Порошенка. За державний організм узялися неуки-аматори, а то й просто колаборанти, авантюристи, зрадники.
 
Чи є хоч якась надія, що нарід український прозріє, розправить руки, змиє полуду із засліплених брехнею, словоблуддям, демагогією очей, бо їхній розум скував кайданами лихої новорічної ночі кіндер-сюрприз.
 
Для кого я пишу, для чого? Якщо 73% електорату не передплачують «Україну молоду»? Де ж вихід? Вихід тільки один — маємо нарешті стати нацією, справжніми українцями. Тільки мобілізація всіх здорових сил суспільства може стати гарантією збереження і розбудови Української держави.
 
Україна — наш дім! 
 
Г. ПЛАХОТНЮК
Суми