Снайперська голка: учасник АТО у мирному житті взявся за пошиття ексклюзивних виробів зі шкіри

До початку буремних подій в Україні Ігор працював інженером на столичному ПАТ «Укрпластик» і водночас навчався в КПІ та Університеті менеджменту освіти і психології. Коли розпочалася Революція гідності, він із товаришами возив мітингувальникам їжу та одяг.

 

А з початком бойових дій на Донбасі звернувся до Дніпровського райвійськкомату, де його записали в добровольці і сказали чекати виклику за необхідності. Ігор продовжував працювати на підприємстві, водночас захопившись новою для себе справою — пошиттям гаманців. Його дівчина тоді шила різноманітні аксесуари зі шкіри та повсті, тож йому це також стало цікаво.

 

Вона дала йому шматок цупкої шкіри, і хлопець, озброївшись придбаними через інтернет інструментами та знаннями, теж пошив першого гаманця, якого подарував двоюрідному брату — йому він дуже сподобався. Підбадьорений таким успіхом, Ігор став глибше вивчати премудрості цього ремесла, виготовляти власні інструменти. Але так і не встиг зайнятися ним усерйоз, оскільки під час другої хвилі мобілізації — наприкінці весни 2014 року — його призвали до війська.

 

Такими обкладинками «аусвайсів» українці тролять московитів.

 

«Спочатку проходив перепідготовку в навчальному підрозділі «Десна», де пригадав здобуті під час строкової служби знання і вміння снайпера, — пригадує Ігор Дашко. — Там у мене була найстаріша в частині гвинтівка СВД 1961 року випуску, але стріляла дуже влучно. В «учебці» дали значно новішу, з якою після її закінчення мене й послали в складі 12-го батальйону територіальної оборони Києва в Луганську область. А згодом нас направили в місто Щастя. Незважаючи на його гарну назву, тут ми зазнали багато нещастя під шаленими обстрілами російських «Градів», іншого важкого озброєння, а також ворожих засідок i бойових зіткнень. Перший боєць нашого підрозділу загинув саме від реактивного снаряда, а згодом машину з моїми побратимами розстріляли із засідки. Тоді загинули двоє киян, з якими я потоваришував в «учебці», — мій другий номер та кулеметник. До речі, я теж мав їхати з ними, але в останній момент обставини змінилися — тож якимсь дивом залишився живим»...

 

Про війну Ігор розповідає дуже неохоче. Зізнався лише, що батькам та рідним він не повідомляв, де служить і чим займається — щоб не хвилювалися. Просто сказав їм, що весь час перебуває в учбовому підрозділі. Правду ж знали тільки двоюрідний брат і його батько. У яких бойових операціях брав участь — чоловік також не розповідає. Говорить лише, що захищали військові та цивільні об’єкти, конвої, шляхи, мости, вели патрулювання та виконували інші бойові завдання. Робота була дуже відповідальна і ризикова — їх прослуховували вороги, за вбитих снайперів призначали високу ціну, на них полювали. І взагалі, ті перші місяці війни були справжнім пеклом, у якому загинуло багато наших воїнів. Дякувати Богу, Ігор вижив, хоча зіпсував шлунок, а також отримав травму спини. Довелося чимало лікуватися в Центральному військовому госпіталі, а також у приватних клініках та лікарів, хоча травма дає про себе знати і досі…

 

 

«Звісно, що на війні було не до гаманців — туди я не брав навіть голки, — посміхається Ігор. — Тож повернувся до улюбленої справи, лише коли демобілізувався з АТО навесні 2015 року та «підремонтувався» у госпіталі. Знову став працювати інженером в ПАТ «Укрпластик» і продовжив навчання в обох вишах, оскільки хотів опанувати ще й затребуваний зараз менеджмент та навики управління. А водночас із цією основною роботою всерйоз зайнявся пошиттям виробів зі шкіри, постійно розширюючи їх асортимент та удосконалюючи технологію ручного виробництва. Нові знання, а також лекала знаходжу в інтернеті та завдяки практичним навичкам. Якщо спочатку моїми клієнтами були друзі та знайомі, то зараз їх коло значно розширилося завдяки «сарафанному радіо» та тому ж таки інтернету, де я маю сторінку в «Фейсбуці», спілкуюся в соціальних мережах. По­стачальників шкіри й обладнання також знаходжу через знайомих та комп’ютер, деякі пристрої виготовляю сам. Бувають і «проколи» — скажімо, раніше купував голки дорого в індійській фірмі, а потім виявив, що є значно дешевші і якісніші, тож став брати їх. Так було й iз турецькими нитками, які теж мене не задовольнили. Шкіру ж — винятково телячу — закуповую у вітчизняних виробників із різних регіонів України. Пробував брати імпортну, але вона виявилася значно дорожчою, а за якістю наша не гірша — тож, як кажуть, навіщо платити більше? Лазерне гравіювання на неї наношу в свого товариша на спеціальному станку, а от тиснення роблю за допомогою власних кліше вручну».

 

Майстер розповів, що, повернувшись із АТО, він став шити гаманці під «брендом» UKROP, який йому «підказали» сепаратисти на фронті, називаючи так наших бійців. А щоб не було жодних асоціацій iз партією чи іншими політичними силами, пише назву латиницею великими літерами. Згодом Ігор став розширювати свій асортимент кейсами, затискачами для грошей, обкладинками для різних документів, тревелкейсами та іншими аксесуарами — для чоловіків і жінок. Та й тиснення і гравіювання він також урізноманітнює — як iз власної фантазії, так і за бажанням клієнтів. Скажімо, якось до нього звернулася знайома і попросила пошити для її родичів із Росії «креативні» обкладинки для їхніх паспортів такі, щоб «потролити» їх. Недовго думаючи Дашко відтиснув на них «аусвайс» на зразок фашистського — із орлом на вінку посередині та підписом «Рейхскомісаріат України». Замовниці вони дуже сподобалися. А з часом цей виріб став найпопулярнішим у творчому доробку майстра — їх він виготовив уже близько 600. Такі йому часто замовляють і бійці з передової для своїх документів. А один підрозділ замовив 20 обкладинок для військових квитків. До речі, для учасників АТО Ігор шиє аксесуари в першу чергу, відставляючи інші, навіть цінніші замовлення, на потім. Передає їх «Новою поштою», волонтерами чи військовими, які їдуть на передову. 

 

Для цивільних же замовників він багато речей виготовляє з урахуванням побажань клієнта чи враховуючи його захоплення. Наприклад, пошив гаманець для любителя подорожей із його прізвищем, зображенням літака та логотипом фірми, в якій він працює, та іншими цікавими деталями. Багато аксесуарів Дашко виготовив на замовлення фірм до різних дат чи окремих громадян, наприклад, до дня народження зi знаком Зодіаку. Для патріотів він прикрашає шкіряні аксесуари вишивками національного прапора або його маленьким символом чи витиснутим на обкладинці тризубом. За чотири роки свого незвичайного захоплення Ігор виготовив вже кілька тисяч різних виробів — і всі вручну.

 

«Я мрію про власну швейну майстерню, в якій буде хоча б одна швейна машинка, прес, фрезер, гравірувальний станок, — ділиться майстер своєю мрією. — Але поки що шукаю лише дешеве приміщення, щоб орендувати, а закупити потрібне обладнання поки що не можу, адже воно коштує десятки тисяч гривень. Також хочу навчитися шити на машинці, що дасть змогу ускладнювати вироби та виготовляти їх значно більше — зараз на найпростіший гаманець витрачаю пів дня. А швейна машинка коштує мінімум 700 доларів, щоб заробити їх, мені потрібно вручну виготовити десятки таких портмоне. Хотілося б, щоб знайшлися спонсори та підтримали колишнього бійця, який хоче займатися улюбленою справою і дарувати радість людям».