На цьогорічних концертах «Секрети Страдіварі» у Львові, Харкові, Одесі та Києві музиканти грали на особливих інструментах.
Звучала скрипка роботи учня Страдіварі, майстра Джованні Батіста Гваданіні (1711—1786), а віолончель — інструмент майстра Ермініо Монтефіорі 1885 року.
Загалом, сукупний вік струнних інструментів на такому концерті складав... 407 років.
І, як кажуть на Галичині, весь цимес у тому, що раритетні інструменти — це не лише надзвичайне звучання, а й... спосіб безпрограшно вкладати гроші. «Секретами Страдіварі» презентували бізнесу та меценатам нові можливості інвестування у класичну музику через створення українського Фонду раритетних інструментів.
Це одна з найпоширеніших у Європі меценатських практик: купівля цінних давніх інструментів для збереження у фондах, які надають їх у користування молодими музикантами.
У Києві звучала скрипка Паганіні
У Києві, на сценах Національної опери України та Колонного залу імені Миколи Лисенка Національної філармонії, щоправда, два десятки років тому звучала навіть скрипка Гварнері дель Джезу, на якій раніше грав сам маестро Паганіні.
Довірили її італійці українському віртуозу Богодару Которовичу, який у 1971 році став переможцем Міжнародного конкурсу імені Нікколо Паганіні в Генуї. За це там отримав першу можливість зіграти на скрипці Гварнері дель Джезу. Потім у 1991-му Богодара Которовича запрошували ще в журі цього конкурсу.
А в 1999-му скрипаль знову отримав можливість зіграти на скрипці Гварнері, вже у Києві. Під час подорожі в Україну наданий музеєм міста Генуя раритетний інструмент зберігався в Італійському посольстві, до неї приставляли скрипкового експерта, який доглядав і стежив за скрипкою, підбирав струни і був присутній на всіх репетиціях.
Після концертів інструмент виносили під наглядом озброєної охорони з приміщення концертного залу і передавали особисто в руки представнику посольства. Зазвичай Богодар Которович грав на скрипці французького майстра Жана Батіста Вільома, відомого своїми копіями скрипок Страдіварі і Гварнері.
Оскільки в Україні фонди раритетних музичних інструментів відсутні, знані за кордоном українські музиканти співпрацюють з європейськими. Так, Михайло Захаров із Харкова, який нині живе і музикує в Австрії, грає на порівняно «молодій» скрипці італійського майстра Джованні Пістуччі 1910 року. І саме цей музикант, співпрацюючи з декількома європейськими фондами та агентствами, отримав можливість привезти скрипку майстра Гваданіні 1746 року для туру Україною «Секрети Страдіварі». (У червні 2018 року подібна скрипка Гваданіні була продана на аукціоні Таrisio за 2 106 933 долари США).
У 2008 році скрипка видатного італійського майстра П’єтро Гварнері — брата Гварнері дель Джезу і внука родоначальника, Андреа, — звучала в Україні в руках талановитої української скрипальки Богдани Півненко.
Як відомо, П’єтро був останнім із майстрів сімейства Гварнері. Восени 2012-го на відкритті IV Міжнародного конкурсу молодих виконавців академічної музики імені Миколи Лисенка один із членів журі — український скрипаль Дмитро Ткаченко — виконав Концерт для скрипки з оркестром австрійського композитора Еріха Корнгольда також на скрипці Гварнері дель Джезу (1727 р.). Цю скрипку привіз до Києва лондонський скрипковий майстер, дилер, експерт і реставратор Флоріан Леонард.
Скрипаль Андрій Мурза з Одеси, який свого часу переїхав до Європи, з 2015 року грає на скрипці всесвітньо відомого італійського майстра Ніколо Аматі (це внук засновника кремонської школи Андреа Аматі), який понад три століття тому виховав майстрів Антоніо Страдіварі та Андреа Гварнері. Цю скрипку Андрію як переможцю у конкурсі надав в особисте користування німецький фонд «Сімфоні ма». (У травні 2013 року подібну скрипку Ніколо Аматі на аукціоні Sngles & Hayday реалізували за 654 588 доларів США).
А інший німецький фонд Deutsche Stiftung Musikleben з Гамбурга надав молодому одеському скрипалеві Олексію Семененку скрипку Антоніо Страдіварі. Світове визнання йому принесло друге місце на найпрестижнішому конкурсі імені Королеви Єлизавети (Бельгія, 2015 р.).
Ще один надзвичайно обдарований український музикант Андрій Бєлов грає на скрипці відомого італійського майстра Гваданіні 1745 року. (Нещодавно подібну скрипку реалізували в Турині на аукціоні Tarisio за 2,1 мільйона доларів США).
Інвестиції в культуру, які працюють на імідж
Те, що найбільші закордонні фонди підтримують наших співвітчизників і довіряють їм, надаючи можливість удосконалювати свій талант на кращих у світі інструментах, свідчить про визнання українських музикантів.
Проте, незважаючи на таке їхнє реноме серед світових і європейських фондів раритетних інструментів, в Україні поки що є тільки ідея створення такого фонду. До речі, той, що формувався у радянські часи, залишився у Росії. Тепер там діють один державний фонд і як мінімум три приватні. Нині такий фонд є навіть у Білорусі.
Тому проект «Секрети Страдіварі», за словами Ігоря Тулузова, заступника директора харківської СхідOperа, одного з ініціаторів концертів-презентацій, «має показати меценатам, що ці інструменти реально не тільки привезти, а й придбати.
Тобто ми наголошуємо, що це не просто музика, освіта і культура населення, а й інвестиції. Тому що середній ріст вартості раритетних інструментів склав 26 000% за 50 років. Це найбільше зростання, яке існувало на будь-які активи в світі».
Не секрет, що матеріальні мистецькі предмети завжди приваблювали успішних людей, адже це показник статусності, смаку та витонченості. А ринок музичних інструментів — один із найконсервативніших. Антоніо Страдіварі заснував наприкінці XVII століття музичний магазин в італійській Кремоні.
Тоді на творіння майстерних ремісників претендували герцоги і королеви, в наші дні ці інструменти продають за шалені гроші такому ж вузькому колу. Із 1100 скрипок, гітар і арф, які, як прийнято вважати, Страдіварі виготовив за все своє життя, до наших днів збереглися тільки близько 650.
У ті часи існували й інші, не менш прославлені струнні майстри, перш за все Гварнері та Аматі, за чиї роботи сьогодні просять захмарні суми, хоч їх залишилося донині більше.
Взагалі, серед усіх музичних інструментів найбільшим попитом користуються саме струнні — скрипки, альти, віолончелі та контрабаси, народжені найкращими майстрами: Ніколо Аматі, Антоніо Страдiвapi, Джузеппе Гварнері «дель Джезу» та Джованні Баттіста Гваданіні.
Раритетні інструменти як об’єкт інвестицій істотно відрізняються від інших предметів антикваріату та образотворчого мистецтва. Їх неможливо сховати або покласти під скло. Вони постійно працюють на імідж власника.
Скрипка не може не грати. Інструмент, на якому не грають, «вмирає», «глохне». Саме тому всі власники струнних раритетів для підтримки інструмента в «робочому стані», від якого залежить і ціна інструмента, віддають їх у талановиті руки. Але як зрозуміти, кому довірити свою власність і свою цінність?
Саме для цього існують фонди раритетних інструментів. Інвестиції в раритетний інструмент — це і благородне покровительство віртуозів, яким надаються інструменти в користування, і внесок у престиж країни, де можуть звучати інструменти визнаних майстрів.
Фактично, інвестор сприяє створенню нового культурного продукту у вигляді концертів, вистав, конкурсів, фестивалів та впливає на майбутнє музики в країні. Рідкісні інструменти також є засобами просування та популяризації музикантів, бо в конкурентному світі топ-гравців успіх часто залежить від того, на якому інструменті вони грають.
За словами Ігоря Тулузова, фондом раритетних інструментів може володіти приватна особа або це може бути колективний проект, іноді — за участі держави. «Головна ідея — в тому, що це не чисте меценатство, а інвестиційний бізнес-проект, який може принести прибуток, оскільки інструменти постійно дорожчають, причому швидше, ніж золото».
