Вища освіта — це апріорі розширення світогляду і відчуття спорідненості зі світовими надбаннями науки, культури, взаємодії...
Саме тому більшість цивілізованих країн мають програми з міжнародними академічними проектами і всіляко заохочують присутність у своїх аудиторіях іноземних студентів з різних континентів.
Звісно, не всі талановиті молоді люди мають фінансову можливість навчатися у вишах США, Британії чи Франції.
Але якщо ви впевнені у власних базових знаннях і готові докласти зусиль і терпіння, то є чимало благодійних структур, готових організаційно й матеріально заохотити ваш здоровий ентузіазм.
Про особливості співпраці з однією з таких фундацій «УМ» розповіла болгарка Сільвія Ніцова, студентка «Університету Північної Кароліни» (США), яка цього літа проходила міжнародне стажування в Україні.
Взаємодопомога для спільного розвитку
Із Сільвією ми познайомилися під час магістерської практики, коли вона прийшла відвідати друзів із місцевого Ротарі-клубу «Київ-Capital».
— Сільвіє, як ти дізналася про саму можливість отримати рекомендації і підтримку ротарійців у здійсненні своєї мрії — навчання у США?
— Мабуть, не буває нічого випадкового. Моя подруга розповіла мені про таку програму, надіслала листа: «Гей, зверни увагу на Ротарі Фонд і їх програми стипендій! Думаю, ти маєш право подати заявку!». І я насправді просто зайшла на сайт, подивилася програму, умови і вимоги до кандидатів, дізналася, які можливості вони надають, і вирішила подати заявку. Можливо, тут варто пояснити мотивацію, чому саме я хотіла це зробити. Адже, перш ніж подати заявку на стипендію, я працювала у Міністерстві закордонних справ вдома, у Софії. І в якийсь момент зрозуміла, що офіційна дипломатія, відверто кажучи, не для мене, хочу змінити професію. Саме в той момент подруга й надіслала мені цю інформацію, щоб я ознайомилася з пропонованими можливостями.
— А як проходила сама процедура подання — які етапи вам довелося пройти, аби вашу кандидатуру затвердили?
— Мені потрібно було знайти місцевий клуб Ротарі, щоб зв’язатися і поговорити з ними про мої плани. Ця програма передбачає почати саме з місцевого клубу. Там повинні поговорити з вами, взяти інтерв’ю щодо ваших намірів і вже після цього вирішити: хочуть вони вас бачити своїм підопічним чи ні. Тому я зв’язалася з клубом у Софії — Ротарі Інтернешнл. Після того, як ми поговорили, я отримала від них рекомендаційного листа і пішла на районний рівень. Було ще два інтерв’ю, не тільки ротарійских. Щоб отримати об’єктивну оцінку, мати точку зору інших людей, вони запросили двох університетських професорів, які були друзями ротарійців, але не були ротарійцями.
Вони також слухали, задавали питання, щоб побачити яким чином ти плануєш розвиватися далі, які твої цілі, чому ти це робиш, для чого, плануєш ти повертатися чи плануєш працювати десь іще по всьому світу з проблемами, пов’язаними з налагодженням миру, вирішенням конфліктів та їх запобіганню.
І після цього доволі розлогого інтерв’ю вони переговорили між собою і вирішили спонсорувати та висунули мене як кандидата. Після цього лист підтримки з районного рівня йде до програми Фонду, а я у свою чергу завершую всі інші процеси з документами. Обов’язково потрібно написати ґрунтовний лист, де пояснити, що ви знаєте, який досвід маєте, яка ваша мотивація. Потім подаєтеся безпосередньо на саму програму університету. Це досить тривалий процес: я почала готуватися, здається, у лютому чи навіть у січні, а почула відповідь, що мене прийняли, аж у жовтні.
Я мала пройти декілька інтерв’ю, а потім пройти іспити безпосередньо по програмі в університет. Після цього у Ротарі Фонді підтвердили, що готові спонсорувати мене, привітали з отриманням стипендії. Це повністю спонсорована і оплачена магістерська програма. Ротарі надає тобі кошти для того, щоб ти зміг навчатися в університеті, в який маєш потрапити стандартним шляхом подачі і відбору документів на конкурсній основі. І якщо університет прийме тебе як студента, можеш застосувати спонсорські кошти для оплати університетської програми. Отже, я почала вступну кампанію взимку, а закінчила в серпні наступного року.
Тож загалом — півтора року тривав увесь цей процес. Це таки довгий процес, але цілком вартий витраченого часу і зусиль, тому що ця навчальна програма, безумовно, — одна з найбільш трансформаційних речей які траплялися зі мною. Бо завдяки їй я змогла вчитися у поважному університеті, дуже відомому і з високою якістю освіти.
— Розкажи, будь ласка, про сам університет, в якому навчалася завдяки Ротарі Фонду.
— Університет Duke U—C Rotary Peace Ce—ter — один iз шести Ротарійських центрів Миру по всьому світу. Унікальність саме цього, в Північній Кароліні, пов’язана з тим, що він заснований одразу двома університетами: Університетом Північної Кароліни та Університетом Дюк. Попри те, що я була студенткою U—C, я могла записуватися на класи в Університеті Дюка. Тобто, ти можеш взяти усе найкраще одразу з двох університетів.
— А в чому особливості власне ротарійських університетських програм?
— Ми маємо основну програму з миру та врегулювання конфліктів. Тобто декілька курсів, які організовує Центр Миру Ротарі, а вже потім — інші курси, які набираєш, залежно від обраної тобою програми. Я займалася глобальними дослідженнями. Це щось на зразок міжнародних відносин, але не в буквальному розумінні.
Тож я беру класи з врегулювання конфліктів у Центрі Миру Ротарі, але водночас продовжую свою програму в університеті. У нас були ротарі-стипендіати, які практикувалися в журналістиці, у проблемах громадського здоров’я і соціальної роботи, в політології, в різноманітних програмах, так чи інакше пов’язаних з налогодженням миру.Наприклад у мене була колега, яка взаємодіяла з працюючими жінками, які народжували. Тож вона допомагала їм. Інша знайома працює у сфері водопостачання та водовідведення, таким чином покращуючи умови водопостачання там, де люди мають проблеми з санітарією, наприклад, у Кенії.
— Якщо я правильно розумію, під час навчання ви продовжуєте підтримувати зв’язки зі своїми ротарі-наставниками?
— Так. Упродовж двох років програми я зустрічалася з різними членами Ротарі клубів. На таких зустрічах ви ділитеся досвідом один з одним. У стипендіатів є перший і другий рік програми, а між ними, в кінці першого року, на літо ви отримуєте додаткове фінансування від Центру Миру Ротарі. Це теж частина стипендійної програми для завершення стажування в іншій країні, не у Сполучених Штатах. Яприїхала в Україну для стажування, щоб застосувати свій досвід на місцях, де актуальні мої знання. Це те, що називається стажуванням. Я працюю в офісі Ради Європи тут у Києві.
Допомогаю в їхній медіа-програмі, маю справу з виборами. І після практики у мене були інтерв’ю для моєї роботи на основі моїх інших досліджень. Це було в липні минулого року. Потім полетіла назад в університет, продовжувався другий рік програми. Далі, наприкінці другого року, у квітні — щорічна конференція для Ротарі товариства миру.
Там всі бажаючі презентують свої дослідження і те, що вони робили за ці два роки. На цій великій конференції присутні ротарійці з усіх країни світу: з Канади, Мексики, Сполучених Штатів... Також приїздять люди, які пожертвували власні гроші на програму. Це надзвичайно красиве дійство, все це знімають і транслюють онлайн.
Тому ви можете побачити всю різноманітність проектів, якими займається центр миру. Це унікальний освітній досвід, який ви отримуєте разом з іншими дев’ятьма людьми у вашій групі. Тобто загалом 10 людей у вашому потоці такої щорічної програми. Через рік опісля з’являються ще 10 людей, з якими ви також спілкуєтеся і взаємодієте під час обох частин програми. І це люди з усього світу, які працюють над різними питаннями, пов’язаними з проблемами миру. Це дійсно збагачуючий досвід, який насправді змінює вас таким чином, що ви повністю оновлюєте власне бачення світу.
Ротарійці в Україні
— Чи знаєте ви стипендіатів навчальних програм Ротарі з України?
— Так. Ганна Шелест з Одеси. Я знаю, що вона завершила кількамісячну сертифіковану програму. Це також частина спонсорської програми Ротарі, але вже для професіоналів, це спеціалізація з підвищенням кваліфікації. Ганна закінчила програму у Таїланді трохи раніше за мене. Зараз також знаю ще одну українську дівчину, яка завершує магістерську програму — Вікторія Сибір. Вона також з Одеси, але ці дівчата зовсім не пов’язані між собою, вони дізналися про фундацію Ротарі окремо. Вікторія, як і я, вивчає теми глобальних досліджень. Вона на Сході України була волонтером у армії під час конфлікту.
Потім вона також долучилася до Одеської регіональної адміністрації, працює з медіа в департаменті комунікації. І хоче продовжити своє навчання, щоб мати більше знань і потім повернутися і застосувати їх в роботі... Україна, на мою думку, має унікальну позицію для отримання Ротарі стипендій. Тому що у вас велика країна з великою кількістю талановитих сильних кандидатів. Багато з них реально вже працює над вирішенням проблем, пов’язаних з конфліктом. Адже конфлікт все ще триває... У вас є півтора мільйона біженців всередині країни та за її межами.
Для примирення має бути зроблено багато роботи, особливо у сфері засобів масової інформації, які мають працювати для припинення конфлікту і перебудовувати територію для відновлення зв’язків між громадами. Тому багато чого треба зробити і всі люди дійсно можуть скористатися програмою, а потім повернутися і застосувати всі ці хороші, корисні нові навички для потреб країни.
— Сільвіє, чи матимете ви можливість на міжнародному рівні озвучити, що в України є потреба повернути цивілізованим і справедливим шляхом мир на нашу територію?
— Я зроблю все, що зможу, спробую людям дати знати про ці проблеми на своєму рівні. Але, думаю, що представники України зможуть досягати більш високих рівнів розповсюдження цієї інформації в організації Ротарі. Я була дуже щаслива, що у нас є представники з України. Я знаю Анну, наприклад... На жаль, не пригадаю швидко її прізвища... Вона мені дуже допомогла! Вона працює в галузі міжнародних відносин, займається дослідженнями. Також вона частий коментатор на українському телебаченні. Вона серйозно сконцентрована на міжнародному розвитку, займається дослідженнями у стосунках України з Європейським Союзом, Росією і як ці взаємозв’язки працюють в Україні. Вона дуже серйозно заглиблена в переговори для досягнення мирних угод.
— Ви знаєте, про Україну я дізнавалася по-різному на всіх етапах у своєму житті. Але, думаю, по-справжньому зацікавлася саме перед тим, як почався Євромайдан. Болгарія також мала власний масовий протест у 2013 році, — протестували проти олігарха. Тож коли почався український Євромайдан, це було у всіх новинах Болгарії. Наші люди дуже співпереживали і відчували солідарність з українцями, підтримували їх. Болгари вивішували українські прапори, різні знаки, комунікували з українськими учасниками протестів. Тож це був вияв міжнародної солідарності. І коли я працювала в міністерстві міжнародних зв’язків, почала шукати різні можливості щоб узяти більше участі у ситуації в країні.
Я прилетіла сюди і спостерігала за виборами, не президентськими, але парламентськими у 2014- му. Це був мій перший раз тут, в Україні. У мене з’явилося багато друзів, я була дуже приємно здивована, наскільки тепло люди тут приймають і зустрічають тебе. Ще я помітила, що люди тут хочуть спілкуватися, легко йдуть на контакт, хочуть дізнатися про тебе... Таке цілодобове спілкування — це те, що трапляється спостерігати нечасто у наші дні. Цей елемент людяності та комунікації вже давно зник, особливо у західному суспільстві.
— А якою була тема твого дослідження в Україні цього разу?
— Моє дослідження фокусується на політичних зв’язках надзвичайно багатих бізнесменів і тому, як ці політичні зв’язки впливають на парламент. Україна — одна з моїх основних територій досліджень. Я сподіваюся розвинути дослідження на інші країни також, але Україна це моя стартова позиція.
— Сільвіє, що ви можете порадити з огляду на власний досвід нинішнім українським студентам?
— Раджу шукати всі можливості навчатися за кордоном, доки вони ще студенти! Насправді для вас всі дороги відкриті!
