Доживемо до неділі: з якими обіцянками партії йдуть на вибори і на чому побудовані їхнi кампанії

Ні для кого не секрет, що парламентська кампанія партії «Слуга народу» більше нагадує третій тур президентських виборів. Лозунги «Зробимо їх разом» та «Зе!депутат — слуга народу», заклики з реклами «кожен із нас президент» і «21 липня вирішальний день». Ідентичне було й на президентських перегонах. І врешті, навіщо придумувати щось нове, коли й старе є досить дієвим.

 

Уся кампанія «Слуги народу» пов’язана винятково з іміджем президента. Адже рейтинг партії — це рейтинг підтримки самого президента. Бо, будемо відвертими, більшість громадян не знає не те що першу десятку у списку, а й що ж обіцяє президентська партія. Але не варто тут думати-гадати, адже з моменту президентської кампанії майже нічого не змінилося. У партії «Слуга народу» ті самі обіцянки, що й були під час президентської кампанії. Тільки вже без популістських лозунгів: «Весна прийде — будемо саджати» та про «зниження тарифів». От про це — мовчанка.

 

Загалом у партії обіцяють скасувати недоторканність депутатів, запровадити механізм накладення «народного вето» на нові законопроекти, які не влаштовують суспільство. Але ось тут дуже цікаво — бо як у партії будуть визначати, подобається суспільству цей закон чи ні? Чи збираються при кожному прийнятті законів проводити опитування? Окрім цього, у партії «Слуга народу» обіцяють винагороду громадянам за виявлення корупції. Але знову ж: як це має відбуватися не сказано. Також не менше 5% ВВП країни потрібно буде витрачати на оборонний сектор, євроатлантичний вектор розвитку, провести всеукраїнський перепис населення, скасувати енергетичну схему «Роттердам+» та запровадити обов’язкове медичне страхування. 

 

І якщо попередньо «Слуга народу» за партійними списками матиме близько 134 місць — то відкритим лишається питання «мажоритарки». І тут є два сценарії. Перший — низький результат по «мажоритарці». Причиною може стати відсутність впливу партії в кожному окремому окрузі. Бо партія зовсім нова, вибори дострокові і часу на роботу з виборцями було мало.

 

Але не варто забувати і про другий сценарій — феномен Зеленського та партії «Слуга народу». Адже давайте пригадаємо грудень 2018 року: тоді перемога Зеленського на президентських виборах була на рівні фантастики, а вже у травні вся країна спостерігала за його інавгурацією. У чому ж полягатиме перемога на округах? Лише в одному — довірі до Зеленського і відповідно до партії «Слуга народу». І ось тут важливий момент: якщо «Слузі народу» вдасться здобути більшість і на округах, то коаліція у парламенті буде створена лише для формування уряду — все інше зможе вирішувати одноосібно президентська партія.

Із чим іде на вибори «Опозиційна платформа — За життя»? Єдина з прохідних політична партія, яка відкрито агітує за тісну співпрацю з Росією. Кампанія побудована на поїздках до Москви, переговорах із прем’єром Росії Дмітрієм Медведєвим та обіцянках знизити вдвічі комунальні тарифи. І що цікаво: якщо ще місяць тому представники партії відверто критикували лише владу Порошенка, то після місяця роботи Зеленського критика почала лунати й на його адресу.

 

«За життя» обіцяє відмовитися від співпраці з ЄС та НАТО, Україні обіцяє позаблоковий статус і відверто говорять про те, що на Донбасі немає війни — там громадянський конфлікт, а Майдан — не революція, а державний переворот. Також у партії планують розробити нову Конституцію, яка передбачає парламентську форму правління, відновлення відносин і торгівлі з Росією, розширення сфери функціонування російської мови в Україні, освіти російською, прямі переговори «з усіма сторонами конфлікту» на Донбасі, зокрема з ватажками «ДНР» i «ЛНР», скасування медичної реформи Уляни Супрун, відкриття ринку землі сільськогосподарського призначення — винятково за підсумками загальнонаціонального референдуму.

 

Сама кампанія «Опозиційної платформи — За життя» побудована на лозунгах «Мир — будь-якою ціною» і майбутнє — за співпрацею з Росією. За списками до Ради біло-сині можуть провести близько 38 депутатів.

 

Проте в партії «За життя», яка складається з колишніх «регіоналів» та «опоблоківців», досить потужна мережа на сході та півдні України по мажоритарних округах. А купівля трьох інформаційних каналів, постійні ефіри iз закликами дружніх стосунків із Москвою та потужний вплив найбагатших людей України дають про себе знати.

 

За інформацією ЗМІ, виборчий список «За життя» можна умовно поділити на чотири частини — людей Сергія Льовочкіна, Дмитра Фірташа, Віктора Медведчука та Вадима Рабіновича. Тому можна сказати, що очікування в 15% на виборах за списками — не кінцева мета проросійських сил. 

Якщо хтось думає, що заклики до співпраці з Росією та відмова від ЄС та НАТО мобілізує лише проросійський електорат — це не зовсім так. Адже такі лозунги ще більше спонукають виборців проєвропейського вектору прийти 21 липня на вибори. Після програшу на президентських виборах Петра Порошенка доля партії виглядала досить сумнівно. Рейтинги були невисокі та і подальше майбутнє політиків цієї політсили було важко окреслити. А заклики експрезидента «ніколи не здаватися» та «я не йду з політики» не мали чіткого плану «що ж далі?».

 

Ба більше, на політичній арені з’явилася молода партія «Голос», яка, за прогнозами політтехнологів, мала б «відкусити» електорат Порошенка. І здавалося б, на цьому все. Проте сталося не так, як гадалося.

 

Ребрендинг партії, нова назва, оновлення складу та навіть спроба провести праймеріз i головний месидж «захистимо європейське майбутнє країни» далися взнаки. Поки ж соціологи прогнозують «Європейській Солідарності» 24 місця за списками. Але про що не варто забувати: у партії Порошенка досить потужна мажоритарна система. Нагадаю, що у 2014 році БПП, набравши майже 22% і 63 місця, отримала в парламенті більшість саме завдяки «мажоритарці». Створивши найбільшу фракцію у кількості 135 депутатів.

 

Обіцяють у «ЄС» звільнити від російської окупації Крим і Донбас, створити умови для досягнення Україною критеріїв для вступу в ЄС, забезпечити підписання Плану дій щодо членства в НАТО у 2023 році, потужний розвиток економіки, не допустити реваншу проросійських сил і захистити проведені за попередні п’ять років реформи. 

Що б де не змінювалося, хто б за кого не агітував — а в цій партії уже як 20 років. Тi самі лідери і в тих самих білих сорочках. Без нових облич і без «нового курсу». Витративши колосальні кошти на президентську кампанію та програму «Новий курс», очевидно, на парламентських у Юлії Тимошенко вирішили зекономити. А може, просто не розраховували, що Зеленський стане президентом? І думали, що парламентські вибори вдасться перемогти за рахунок президентських?

 

Уся парламентська кампанія пані Тимошенко побудована на месиджі «Україні потрібен сильний прем’єр», а тарифи мають бути знижені вдвічі. Як вона збирається домовлятися із МВФ, у меморандумі з яким прописано, що тарифи не можуть бути меншими, — питання відкрите. Навіть у президентській силі «Слуга народу» зрозуміли, що тарифами виборця не варто агітувати. І якщо на президентських виборах третє місце для Юлії Тимошенко стало розчаруванням, то на парламентських це був би для «Батьківщини» досить хороший результат. Але, зважаючи на останню соціологію, «Батьківщина» може претендувати на 17 депутатів. Що буде з «мажоритаркою»? З огляду на досвід 2014 року, коли від «Батьківщини» до парламенту потрапили лише два депутати, прогнози малооптимістичні.

 

Обіцяють у партії за п’ять років досягти рівня середньої заробітної плати Польщі в доларовому вимірі, підняти мінімальну пенсію до 3 тис. 94 гривень, зниження ціни на газ у два рази, що дозволить удвічі знизити тарифи на тепло і гарячу воду, продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель. У людей, які захочуть продати свої паї, їх буде викуповувати держава за ринковою вартістю, обіцяють у «Батьківщині». 

Наймолодша і поки найменш передбачувана політична партія співака Святослава Вакарчука «Голос». Чому найменш передбачувана? Бо рейтинги партії або ж зростають як на дріжджах, або ж різко падають. Цього тижня КМІС опублікував свіжі дослідження, і, за їх даними, партія фронтмена «Океану Ельзи» взагалі не потрапляє до парламенту. Чому так? Бо спершу Вакарчук користувався тактикою теперішнього президента Володимира Зеленського і неактивно з’являвся у ЗМІ, проте після кількох невдалих ефірів, питань про ціну на газ i міжнародних відносин електорат Вакарчука поставив під сумнів компетентність лідера політичної сили. З чим же команда йде на вибори? У списках немає жодного вiдомого політика або ж депутата. Це була принципова позиція партії. А от за «мажоритаркою» від голосу балотуються як відомі політики, так і нові обличчя.

 

За п’ять днiв кожен із нас має зробити набагато важливіший вибір, аніж на президентських виборах. Країна в нас парламентсько-президентська, і саме від парламенту залежатиме, як і з чим ми крокуватимемо далі. Тому нагадаю просту і звичну істину: у понеділок 22 липня ми не прокинемося в новій країні. На нас чекатимуть усі ті самі проблеми: кредити МВФ, тарифи, погані дороги та війна. Але від вибору саме 21 липня залежить, чи вдасться цi болючi проблеми вирішити за наступні п’ять років.