На півдні України запрацювала перша в регіоні вітряна електростанція, збудована іноземним інвестором

Турецький будівельний холдинг «Гюріш» у далекому 2012-му планував збудувати вітрову електростанцію потужністю 250 мегаватів  у західній частині Криму. На той час ця ВЕС мала всі шанси стати найбільшою в Україні. Після анексії півострова інвестори від своїх планів відмовилися, проте ідея не втратила актуальності. Через чотири роки проект купила дочірня компанія «Гюріш Іншаат», яка вклала у будівництво Овідіопольської станції 55 мільйонів євро.

 

За словами  гендиректора Ілхана Йилмазома, перед тим як встановити вітряки, фахівці тривалий час ретельно вимірювали швидкість та інші особливості вітрових потоків у цьому районі й  готували необхідні дозвільні документи, на що витратили довгих шість років. Турецькій компанії також довелося замінити застаріле обладнання на місцевій підстанції, яка належить АТ «Одесаобленерго», провести реконструкцію транспортної бази підприємства «Україна 2010», замінити асфальтове покриття у селі Дальник Овідіопольськоо району і звести поблизу самих вітряків офісну та технічну інфраструктуру ВЕС. Сьогодні станцію обслуговує 20 фахівців та кілька місцевих підрядних організацій.

 

Встановлювали вітряки спеціалісти компанії-виробника — Gtneral Elektric. Спочатку фрагменти конструкції доставили Чорним морем до Одеси, а звідти тягачами перевезли до Овідіополя. Монтаж одного гіганта в середньому триває від двох тижнів до місяця. Все залежить від природних умов, які складаються на той час. Незважаючи на велетенський розмір конструкцій, вони займають зовсім невеликі ділянки землі, тому фермери охоче погоджуються на таке сусідство. Власне, саме цією особливістю вітрові генератори вигідно відрізняються від сонячних, для монтажу яких потрібні чималі площі. Розмови противників ВЕС про те, що розлогі лопаті заважають польоту птахів, також не підтвердилися, бо за кілька місяців роботи електростанції тут не зафіксували жодного факту загибелі пернатих. 

 

Після тривалого дослідження з’ясувалося, що Одеська область цілком придатна для розвитку вітрової енергетики. Завдяки близькості моря тут фактично не буває вітрового штилю, тому лопаті з різною інтенсивністю обертатимуться цілодобово, і це ще одна перевага над сонячними ЕС, які виробляють енергію переважно у світлий час доби. Маючи на руках такі розрахунки, у «Гюріш Іншаат» вирішили розвивати свій проект далі. «Зараз на стадії оформлення земельних ділянок перебуває друга черга «Овід Вінд», — каже Ілхан Йилмазом. — Ідеться про 15 аналогічних вітрогенераторів потужністю 50 мегаватів.

 

Успішність турецького проекту вже встигли оцінити й інші інвестори. Наразі в Лиманському районі Одещини, між селами Візирка та Любополь, монтує одразу дві ВЕС американська компанія Ukraine Power Resources, а між селами Візирка та Нові Беляри — литовська компанія «Південний Енерджі». Загальна потужність трьох енергетичних об’єктів — 300 мегаватів.

На сьогодні Одеська область має лише одну традиційну електростанцію — Одеську ТЕЦ. Її потужностей вкрай недостатньо для забезпечення електроенергією всього регіону, тому розвиток альтернативних джерел — надзвичайно успішний проект. Починаючи з 2011 року тут ввели в експлуатацію сім досить великих сонячних електростанцій, загальною потужністю 300 мегаватів, що є третиною потенціалу стандартного атомного енергоблоку. До речі, найбільшу кількість СЕС сьогодні має місто Теплодар, де розташована недобудована атомна станція. У такий спосіб тут реалізували свій початковий енергетичний потенціал за допомогою об’єктів відновлюваної енергії. Для Одещини це позитивний фактор, оскільки регіон отримав статус найбільшого кластера сонячної енергії у Східній Європі. Наразі щороку в області запускається по одній, а то й дві СЕС. Особливо популярними ці об’єкти стали в одеській Бессарабії, де для цього виду альтернативної енергетики склалися найбільш сприятливі природні умови.

 

Однак у сонячних електростанцій, при всіх їхніх перевагах, є і кілька суттєвих недоліків. У першу чергу, йдеться про надлишкове виробництво струму у світлу частину доби, що призводить до перевантаження наявних розподільних підстанцій. А також необхідність виділення великих земельних площ, якими неохоче діляться місцеві органи влади. Саме тому будівництво в регіоні вітрових станцій розцінюють як вкрай позитивний фактор.

 

Розвиваються в області й інші види альтернативної енергетики. Як повідомив радник голови Державного агентства енергоефективності та енергозбереження України Сергій Лейвіков, на Одещині власники приватних будинків i керівники установ соціальної сфери останнім часом масово відмовляються від дорогих газу та вугілля на користь пелетів, які виготовляють у регіоні з тирси, соломи, лушпиння і навіть очерту. Запит на цю продукцію привів до створення в області самодостатньої індустрії, частиною якої стали заводи з виробництва природного палива для невеликих котлів та котелень. І хоча новий вид «енергоносіїв» із часом став дорожчати, жителі регіону поки що не відмовляються від своєї енергетичної автономності.

 

Загалом у майбутньому українські селища та села Сергій Лейвіков радить оснащувати джерелами енергії за німецьким прикладом. «Недавно я побував у невеликому містечку на території колишньої НДР, — каже він. — Центральне опалення у них працює на відходах деревообробки. На кожному будинку — сонячна панелька для тепла і гарячої води. Вони мають велику вітряну станцію, а також сонячну ЕС, батареї якої розташовані на ангарах колиш­ньої військової частини. Збудували там і власний сміттєспалювальний заводик, побічним продуктом роботи якого є теплова енергія. Жителі цього містечка усіляко підтримують таку організацію, бо створили щось на зразок кооперативу, де кожен вважається його засновником. Це та ідеальна схема, на яку варто рівнятися і нам».

Лише минулого року в Україні було збудовано 163 сонячні електростанції, що є рекордним темпом у галузі зеленої енергетики. Як повідомила пресслужба Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, загальна потужність нових СЕС становить близько 850 мегаватів. Це майже втричі більше, ніж потенціал новобудов позаминулого року. Йдеться як про великі сонячні та вітряні електростанції, так і про приватні домогосподарства, що подбали про свою енергетичну автономність. Але вочевидь кількість нових об’єктів була б набагато скромнішою, якби на початковій стадії зведення СЕС їхні власники знали про можливу відміну в Україні зеленого тарифу, розмір якого й посприяв приходу в енергетику великої кількості інвесторів. Зміна правил гри викликала чимало критики, але автори ідеї оперують залізними аргументами. Якщо в Європі сьогодні господарям домоволодінь і великим СЕС платять за кожен проданий кіловат 1,5-2 гривні, то вітчизняним — 5-6.

 

Пролобіювавши свого часу саме цю астрономічну вартість своїх послуг, великі корпорації стали чималим фінансовим тягарем для українського енергоринку. Суть проблеми криється в самій філософії вітчизняного бізнесу. Якщо для західних підприємців окупність започаткованих проектів у цій галузі за 15-20 років — нормальна практика, то для наших навіть п’ять років вважається завеликим терміном. Тож рано чи пізно тарифна політика все одно зазнала б змін. Але річ у тому, що, відмінивши поспіхом стару схему, автори ідеї до кінця не продумали нову.

 

«Мінус Верховної Ради і профільних державних установ, які опікувалися цією проблемою, в тому, що вони не запропонували прийнятну альтернативу, — каже Сергій Лейвіков. — Проблема «зависла», бо у депутатів — вибори, округи, виборці. Але річ у тому, що у результаті цих змін постраждали не лише крупні гравці, а й люди, які хотіли мати біля хати кілька сонячних панельок для власних потреб і продажу невеликого залишку до загальної мережі. Механізму диференціації між першими й другими на сьогодні немає. Більше того, навіть якщо така формула й буде знайдена, немає гарантії, що завтра крупні інвестори не почнуть дрібнити свої СЕС на 100 маленьких, називаючи їх станціями для забезпечення світлом сільських будиночків. Тобто наступним кроком, який повинен розглянути парламент, має бути пошук механізму, що дозволив би чітко відділити крупних власників від дрібних споживачів. Іншого шляху я не бачу. І паніка тут абсолютно не доречна».

 

Коли знайдуть нову формулу, наразі невідомо. Втішною новиною може бути той факт, що від нововведення не постраждають ті громадяни, які встигли оформити зелений тариф раніше. Якщо ж законодавцям поталанить довести розпочату реформу до логічного завершення, то альтернативна енергетика розвиватиметься в Україні за європейською схемою. Це коли основну кількість гравців цього ринку складають домовласники, які приблизно за тисячу євро встановили невелику електростанцію й отримують енергію для власних потреб із невеликим надлишком. Наразі ж в Україні все навпаки: 95 відсотків альтернативної електроенергії виробляють саме великі вітрові та сонячні ЕС.