Зачарована «Десна»: як за часів Януковича знищували військовий навчальний центр на Чернігівщині

Про долю, яку готували 169-му навчальному центру «регіонали», розповів старший  прапорщик Сергій Дроб’язко, котрий у 2015 році пішов добровольцем на фронт і воював на Донеччині у складі ротно-тактичної групи 169-го навчального центру, а наразі служить у 300-му навчальному танковому полку «Десни».

 

Нещодавно Сергій Леонідович провів екскурсію у музеї бойових традицій 169-го н/ц, до створення якого був причетний, для творчого «десанту» з Києва. Річ у тім, що, аби морально підтримати наших захисників, Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України вирішив зорганізувати відвідування цілої низки військових частин (які стоять на лінії розмежування)  із хором ім. Г.Верьовки,  делегацією від Спілки письменників України та науковцями.  

 

Але після звернення до керівництва Збройних сил з’ясувалося, що надто складно отримати такий дозвіл. Тому очільники фонду, попередньо узгодивши й отримавши дозвіл від керівництва «Десни», відвідали цей навчальний центр із концертом та культурною програмою для військовослужбовців.

 

«Цей музей не є офіційним, швидше — він позаштатний, — почав свою розповідь для столичних гостей пан Сергій. — Зауважу, що всім військовослужбовцям, які приїздять до нас на підготовку, обов’язково проводимо тут екскурсії, тому що тут історія нашого народу, тут історія нашої дивізії. Нещодавно нас відвідали представники ОБСЄ, які були приємно здивовані відновленням музею й нашою пам’яттю про Другу світову, також були вражені розповідями й експонатами, що стосуються нинішньої російсько-української війни. Адже хто не знає своєї історії, тому не варто сподіватися на щось добре у майбутньому...

 

Ось у нас уже шостий рік поспіль війна з Росією — маємо щонайменше 10 600 загиблих. А чи знаєте, що в 1945 році лише за три дні боїв у Будапешті полягло 8 800 бійців радянської армії. Жуков тоді говорив: «Ничего, бабы новых нарожают!..» До слова, у штурмі  за звільнення Будапешта брала участь і наша дивізія...»

 

 

Варто нагадати, що на території «Десни» — величезний танковий полігон, який дістався незалежній Україні у спадок від СРСР. У 1992 році особовий склад 169-го гвардійського окружного навчального центру СРСР одним із перших склав присягу на вірність народу України, а в 1994 році навчальному центру було вручено Бойовий прапор.

 

«Найважчим був час, коли армію почали гнобити — за президентства Януковича нашу військову частину взагалі хотіли скоротити, — продовжує Сергій Дроб’язко. — Нагадаю, що в 2012-2014 роках, коли міністрами оборони України були представники Росії, з російськими паспортами (Дмитро Саламатін та Павло Лебедєв), наш центр «Десна» скоротився до... 400 осіб охорони. 

 

Чому? Бо молодший син тодішнього президента Януковича, Віктор (Перший віцепрезидент Автомобільної федерації України), поклав око на нашу територію, а це не мало не багато близько 400 га. І сказав, що, мовляв, для чого нам Париж—Дакар (щорічний автомобільний марафонський трансконтинентальний ралі-рейд. — Ред.) — «Будемо влаштовувати тут гонки! Тут база дуже хороша!»

 

До 2014 року все робилося для того, щоб знекровити нашу армію, фактично знищити її в цілому будь-якими способами, у тому числі й наш центр. Ви навіть не уявляєте, скільки загалом за «ті» роки в українській армії порізали танків, бойових машин піхоти, систем артилерійських і протиповітряної оборони... Неначе готувалися заздалегідь у такому собі антиукраїнському руслі». 

 

За словами Сергія Леонідовича, Центр знищувався повним ходом. Техніку порізали на метал, щоб розпродати, заробітної плати не виплачували місяцями. Втім за часів Майдану тут почалося друге життя.

 

«Та з цим якось розібралися завдяки волонтерам, небайдужим людям, підтримці Заходу, — жвавішає старший прапорщик. — Своїми силами військові відновили не лише будівлі й техніку, а й музей, у якому нарешті з’явився стенд із сучасною історією України. Для цього довелося повністю переробити стенди і прибрати деякі музейні експонати часів колективізації.

 

Коли в 2014 році, після здачі Криму, почалася і здача територій на сході України,  добровольці зрозуміли, що на армію немає чого покладатися і потрібно рятувати країну. На базі нашого центру спочатку створювали добровольчі батальйони. Зокрема, «Правий сектор» зимою приїхав до нас у «Десну». І коли прийшли в казарми... жахнулися, адже там не було навіть батарей — їх і познімали, і порізали. Все, що можна було продати, — розпродали і розтягли. Ні зброї, ні продовольства. Невдовзі на нашій базі, крім «Правого сектору», проходили підготовку 11-й батальйон, «Київська Русь» та чимало інших. Також тут була створена 169-та тактична група, яка потім брала участь у багатьох бойових діях. 

 

Та що тут говорити за нашу «Десну», коли в 2014 році по всій Україні й військкомати були «порізані» — списки військових, які служили, зникли. Ось приклад: я пішов добровольцем, звернувся у свій «рідний» військкомат, а в списках мене, професійного військового, не було... Згадаймо указ про мобілізацію Турчинова і кого спочатку набрали — то були, як правило, «аватари». А потім пішли свідомі патріоти, які не збиралися впускати ворога на нашу територію, хоча не було ні зброї, ні касок, ні «броніків». Із голими руками йшли в бій. Саме добровольці, ті небайдужі люди, які пішли захищати свою країну, втримали ворога, який цього не очікував! Агресор сподівався, що, розваливши нашу армію, так, як голими руками взяли Крим, візьмуть і всю Україну. Не вийшло!»  

 

За роки так званої гібридної війни загинув 31 боєць ротно-тактичної групи 169-го навчального центру, чимало поранено, є й зниклі безвісти. Серед загиблих — Герой України Євген Лоскот, який 5 вересня 2014 року під Щастям зі своїми товаришами вступив у бій із кадирівцями та «сепарами».

 

Саме БМП Євгена Лоскота відкрила по них вогонь і ворог злякався, хоч і не міг повірити, що там тільки четверо чоловіків; бойовики подумали, що почався повноцінний контрнаступ ЗСУ, тож зупинилися на півтори години, що дало змогу встигнути відійти нашим бійцям. БМП Лоскота все ж підбили. З палаючої машини він подзвонив дружині, а потім дав останній бій. Снаряди закінчилися, йому запропонували здатися, але він підірвав себе гранатою. 

 

«На честь Жені хочемо назвати частину, — із сумом каже Сергій Дроб’язко. — Нині хочемо заявити, що нам, українцям і всім військовим, російське ярмо не потрібне. Нинішня армія зміцніла. Стала мотивована. Набагато краща, ніж була тоді. Нам є кого і що захищати. Якщо раніше до держави ставилися «аби, аби», то нині — ставлення зовсім інше!»

 

Додамо, що десятки офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців за контрактом навчального центру брали участь у виконанні миротворчих місій у складі військових формувань під егідою ООН: Югославія, Ліван, Кувейт, Ірак, Сьєрра-Леоне.

 

А у лютому 2018 року відбувся перший випуск після тримісячного тренування 42 марксменів — піхотних снайперів (стрільців), які повернулися до своїх бригад. Такої посади ще донедавна не було в українській армії, проте вони були у провідних арміях світу (підготовлені військові мають влучати у ціль із відстані 600 метрів і служать на передовій українського фронту). За рішенням тодішнього головнокомандувача ЗСУ-начальника Генштабу Віктора Муженка на початку жовтня 2018 року була також створена та розпочала роботу Школа підготовки танкістів.