«Глобальний» перехід: як найбільший у Черкасах Свято-Михайлівський собор перейшов до Православної церкви України
У Черкасах перейшов до Православної церкви України найбільший в області Свято-Михайлівський кафедральний собор. >>
Рецепт успіху: як перетворити Канів на прибутковий туристичний центр
19.06.2019
Канів може стати прибутковим туристичним центром. (Фото з сайта i2.wp.com.)
Канів — знакове місце. Поблизу в червні-липні далекого 1859-го — 160 років тому — бував Тарас Шевченко, після другого арешту й заслання, після 12-літньої розлуки, із труднощами отримавши дозвіл, повернувся на Вкраїну милу.
Ця його третя подорож на Батьківщину була осяяна мріями поселитися на одній із канівських гір, обзавестися сім’єю.
Тарас Григорович навіть намалював кілька проектів хати з широкою світлицею і разом з управителем місцевого поміщика та землеміром на високому березі Дніпра виміряв ділянку для забудови.
Але бажане не здійснилося. Поета втретє заарештували і зобов’язали повернутися до Петербурга. А 1861 року, 10 березня, серце великого незламного українця зупинилося. Стараннями друзів, після поховання на Смоленському кладовищі в Петербурзі, вдалося виконати волю поета й організувати перепоховання на Дніпровій кручі уже 22 травня.
Канів — знакове місце. Тут похований Тарас. А ще — Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка.
Фото з сайта flamingotur.com.ua.
Відразу канівці перейменували Чернечу гору на Тарасову. Ще через 23 роки, влітку 1884-го, за народні кошти збудували перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест. 10 червня 1918-го Рада міністрів Української держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. А ще через 21 рік (80 літ тому), теж літньої пори, над могилою Кобзаря постав усім відомий бронзовий пам’ятник і відкрився літературно-меморіальний музей.
Канів — найперше як місце шани Тарса Шевченка, 128 пам’ятників якому є у 35 країнах світу, — апріорі є одним із найпривабливіших туристичних міст України. Утім сучасність вимагає креативного підходу до розвитку культурно-історичних центрів і достатнього забезпечення елементарною для ХХІ століття інфраструктурою для туристів із різними запитами. Розуміючи це, уже другий рік поспіль збиралися у Каневі учасники Міжнародного економічно-гуманітарного форуму Ukrainian ID — щоб упродовж двох днів у 9 панелях на 5 дискусійних платформах обговорити і напрацювати дорожню карту розвитку міста, яке відповідало б Шевченковому «Заповіту»: «...поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий».
Щоб привернути увагу до незавершеного будівництва у Каневі
Шевченківського культурного центру, там заспівав Анатолій Кочерга.
Фото з сайта ck.ridna.ua.
Варто нагадати, що вперше про Канів згадується у «Печерському патерику» між 1074 і 1088 роками. Трохи згодом, 1155 року, це — офіційне місце зустрічей руських князів із половецькими послами. А ще тут проходив великий шлях «із варяг у греки», який був важливою торговою артерією.
У XVI столітті Канів став козацьким пристанищем. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. Загалом Канів — місто трьох гетьманів: 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові Івана Підкови; доживав тут свого віку Яків Шах; похований Самійло Кішка.
Тут, на берегах Дніпра, — надзвичайна природа. Канівський природний заповідник — один із найстаріших в Україні. І це ще один потужний магніт для відвідування цих місць туристами.
Міський голова Канева Ігор Ренькас каже, що пам’ятає ті часи, коли трохи не кожні 20 хвилин приходили водні «Ракети» і лайнери. За останні 4 роки до канівського берега причалив лише один приватний плавзасіб, та й то не надто легально. Бо на 98 відсотків готовий новий річковий вокзал тут у 2012-му не здали в експлуатацію. А станом на минулий рік, за оцінками експертів, допрацювання потребує уже 30 відсотків новобуду, який треба було постійного обслуговувати.
«Канів — це насамперед Дніпро та унікальний рельєф, але нам бракує сучасної інфраструктури», — констатує Ігор Ренькас.
Шевченківський культурний центр почали будувати ще в 1982 році.
Фото з сайта kaniv-rada.gov.ua.
У рамках підготовки до Євро-2012 звели і вертолітодром, який міг би вирішити проблему комфортного транспортування потенційних небідних іноземних туристів із Києва у Канів. Утім, щоб стали вони реальними, тут не вистачає нормальних готелів й іншої супутньої інфраструктури, яка б давала прибуток бюджету і забезпечувала робочими місцями місцеве населення.
Засновниця форуму Ukrainian ID, президент Фонду гуманітарного розвитку України Наталія Заболотна, уродженка Черкас, нагадує, що щороку світом мігрує 1 млрд 800 млн туристів. І Україна, попередньо вклавши гроші в інфраструктуру, могла б приймати частину їх, уже через кілька років маючи від цього прибуток. І наводить приклад іспанського міста Більбао, де ще зовсім недавно 42 відсотки населення були безробітними. Тоді мер у цьому депресивному регіоні вирішив створити музей Гуггенхайма. І за 1,5 року вкладені у музей кошти окупилися (планувалося, що станеться це через 5 років), місто наповнилося туристами, які щороку привносять у бюджет близько 170 млн. євро. Поруч виріс міжнародний аеропорт.
«Треба розбудовувати музеї, влаштовувати фестивалі і створювати культурний продукт, цікавий не лише для внутрішнього, а й для зовнішнього споживача», — резюмує Наталія Заболотна.
Натомість у Каневі Шевченківський культурний центр почали будувати ще в 1982 році. Роботи на об’єкті поновили у 2004 році — у межах підготовки до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Натепер він готовий на 70%. Сюди досить часто навідується міністр культури, але — жодних зрушень щодо добудови. У рамках форуму Ukrainian ID — щоб привернути увагу до незавершеного будівництва — на сцені закладу виступив дворазовий володар музичної премії «Греммі», всесвітньо відомий оперний бас Анатолій Кочерга. «Думи, мої, думи» Кобзаря — у супроводі столичного Народного оркестру народних інструментів Міжнародного центру культури і мистецтв — звучали по-особливому...
У планах оргнізаторів форуму Ukrainian ID — проведення уже наступного року у Шевченківському культурному центрі міжнародного фестивалю опери і балету. Цього разу в музеї на Тарасовій горі презентували виставку художниці Ольги Рондяк, арт-галерея «ЧервонеЧорне» представила показ робіт Ганни Миронової та стала місцем проведення поетичного марафону сучасних українських авторів. На березі Дніпра проходив пісенний ShevaFest із дискотеками включно.
Від присутніх на форумі іноземних гостей прозвучало багато цінних порад. Зокрема, Тічо Жупанчич, який із 2014 по 2018 обіймав посаду державного секретаря урядового офісу з питань розвитку та політики європейської згуртованості Словенії, озвучив мудрість свого народу: «Молися, але рухай ногами», тобто, декларуючи високі цілі і звертаючись по допомогу до вищих сил, треба постійно діяти. Посол Сполучених Штатів Америки в Україні в 2003—2006 роках Джон Хербст, виступаючи на панелі з транспортних питань, дипломатично зауважив, що краще гроші використовувати на розбудову доріг в Україні, аніж на будівництво віл у Франції.
ВІДЗНАКИ
Нагороду Катерини Гандзюк передали батькові
У Каневі на Тарасовій горі в рамках Міжнародного економіко-гуманітарного форуму Ukrainian ID відбулась церемонія нагородження лауреатів щорічної міжнародної премії Ukrainian ID Awards. За принциповість громадянської позиції нагородили (посмертно) Катерину Гандзюк, яку облили минулого року кислотою у Херсоні, після чого активістка померла у київській лікарні. Нагороду передали батькові — Віктору Гандзюку. Катерина захищала інтереси місцевої громади у Херсонській міській раді, а до того працювала в структурах ООН. Катерина виступала проти корумпованих політиків і представників силових структур.
Отримала нагороду за вагомий внесок у гуманізацію суспільства Фундація родини Богдана Гаврилишина, яка промотує в українському суспільстві цінності відповідальності, співпраці та професіоналізму, а також розробляє та реалізує програми для молоді. Фундацію створили дружина та діти Богдана Дмитровича Гаврилишина — відомого українця, знаного економіста, громадського діяча та мецената, щоб продовжувати справу великого українця — сприяти розвитку України та її перетворенню на ефективну європейську державу.
У номінації за примноження культурного капіталу відзначили юного скрипаля-віртуоза і композитора Іллю Бондаренка, який представляв Україну у десятках країн світу. Коли Іллі було 13 років, він став першим іноземним учасником щорічного Різдвяного концерту у Білому Домі, в якому завжди, за всю історію існування такої традиції, брали участь винятково американські митці. Авторський музичний твір Іллі «Медитації на тему насильства», присвячений воїнам, що загинули на Донбасі та проблемам глобального миру, виконували у Нью-Йорку під час зустрічі Папи Франциска з послами ООН. Виконував свої твори на благодійному балу Принца Гаррі у Лондоні (2014), під час якого було зібрано півтора мільйона фунтів для країн, у яких ідуть воєнні дії. Іллю називають наймолодшим послом культурної дипломатії України, зокрема за виступи у 2018 році на Юнацькій олімпіаді в Аргентині та на зимових Олімпійських іграх у Південній Кореї. Ще він був обличчям благодійного проекту Bach-Pinzel, своїми виступами в Америці, Великій Британії та інших країнах розповідав про найвідомішого українського скульптора Йогана Пінзеля та збирав кошти на ремонт даху музею у Львові, в якому зберігаються безцінні скульптури митця.
Нагадаємо, що минулого року першими лауреатами премії Ukrainian ID Awards, заснованої Міжнародним економіко-гуманітарним форумом Ukrainian ID, стали український режисер та політв’язень Кремля Олег Сенцов, екс-міністерка фінансів України, яка зробила чималий внесок у порятунок країни від дефолту у 2014—2016 роках, Наталія Яресько та відома українська благодійниця, очільниця Міжнародного благодійного фонду «Давай допоможемо» Ольга Бондаренко.
