Пожежа в сьомому відділенні Одеської обласної психіатричної лікарні по вулиці Воробйова вже забрала життя сімох людей, ще троє — у важкому стані.
На Одещині оголошено траур за загиблими, їхнім родичам виплатять по 100 тисяч гривень.
Відомо, що люди у віці від 70 до 90 років померли переважно від отруєння чадним газом. Тим цінніше життя 52 дивом уцілілих пацієнтів, заради яких добровільно пожертвувала собою 55-річна одеситка Юлія Нікітіна.
Жінці довелося самотужки витягувати літніх хворих на ковдрах i простирадлах, адже надати допомогу їй просто не було кому. Невістка загиблої Юлії Нікітіної стверджує, що дві інші санітарки перебували у стані алкогольного сп’яніння та ніякої підтримки не надавали.
— Я бачила їх на пожежі, вони п’яні були обидві, — стверджує родичка загиблої медсестри Юлія Скубій. — Як тільки дізналася про трагедію, вмить примчала до лікарні, а пізніше — їздила на впізнання...
Врятуватися самостійно пацієнти не могли не лише за станом здоров’я, а й через специфіку облаштування психіатричної лікарні, де на дверях i віконних рамах відсутні ручки. До того ж багато людей похилого віку взагалі не могли самостійно пересуватися — їх потрібно вести за руку або виносити, що й робила Нікітіна.
Зараз у соціальних мережах люди активно обговорюють трагедію, яка трапилася 10 червня в лікарні по вулиці Воробйова. Багато хто згоден з тим, що Юлія Нікітіна, яка врятувала понад півсотні людей, безумовно заслуговує найвищої нагороди. Знайомі медсестри розповідають, що вона все життя була світлою та дуже милосердною людиною.
Тривалий час працювала в дитячій обласній лікарні, а пізніше перейшла до сьомого відділення Одеської психіатричної лікарні. Про хворих завжди відгукувалася з добротою у голосі.
«Мені їх так шкода... Хто їм ще допоможе?..» — пригадує слова загиблої медсестри один з її знайомих.
«З Юлією Нікітіною ми пару разів перетиналися в лікарні. Дуже привітна жінка, завжди посміхалася, — згадує одеситка Катерина Ножевнікова. — Юля витягла на ковдрах 52 людини з відділення для лежачих хворих. На собі, в буквальному сенсі цього слова. Я багато бачила в стрічці «Фейсбука» опусів на кшталт «хто винен», «посадити всіх», «ОДА не дали грошей» — та буквально пару постів про саму Юлю»...
Ось так, живе людина, тихо живе та робить нехитру й, здається, не надто важливу роботу. А потім виявляється, що все її життя — шлях до подвигу. Хочеться, щоб про неї сьогодні дізналося якомога більше людей.
