«Це потрібно було зробити давно», — заявляли чимало патріотично налаштованих співвітчизників після того, як 16 травня відомий український співак, музикант, поет, фізик, композитор і політик Святослав Вакарчук представив свою партію «Голос», на чолі якої і стартує за місця в парламенті.
Загалом, оцінки як просто небайдужих пересічних українців, так і політологів перспектив політичного шляху рок-музиканта нагадують гойдалку: від — Вакарчуку вдасться заповнити дещо спустошену патріотичну нішу, до — в підсумку харизматичний «Голос» зіллється з досвідченим багатоголоссям політичних зубрів з «Європейської солідарності» й на цьому ймовірний успіх нового проекту музиканта буде закопаний у дитинстві, як у пісочниці, навіть не встигнувши відчути адреналін підліткової безшабашності.
Ці припущення почали озвучуватись, коли до виборів залишалось трохи менше півроку, сьогодні — лише двох місяців, а час невблаганно летить.
Зрозуміло, що партія рок-музиканта за всіма показниками покликана ввібрати в себе молодіжний національний електорат. Тих, для кого мова, рідна земля, патріотизм, українська самобутність — не пусті, а наповнені життєвим сенсом і глибинною потребою слова.
Нагадаємо, Вакарчук у політиці не новачок: по-перше, він був депутатом Верховної Ради (2007—2008 рр.), ввійшовши туди 15-м номером списку пропрезидентського блоку «Наша Україна — Народна самооборона».
По-друге, довго тримав інтригу довкола своєї участі у виборчій гонці на останніх президентських виборах, а в результаті — зняв свою кандидатуру. Але, тим не менше, сьогодні його навряд чи можна вважати досвідченим у цинічних «іграх престолів» політиком. Доцільніше на цьому етапі музиканта сприймати як політичного романтика.
Задачі, озвучені Святославом Вакарчуком, виправдано амбіційні: «Ми, партія «Голос», йдемо в парламент, щоб знищити стару політику й створювати політику нову. Політику, котра принесе нам справжні зміни».
Паси політичної безпеки
Однак, незважаючи на курс на «нову політику», ще до передчасного старту виборчої кампанії неодноразово виникало запитання: а чи буде Вакарчук об’єднуватись із «Солідарністю» для переможного походу за мандатом народного депутата? Після публічної презентації «Голосу» Вакарчук запевнив — не буде. Але це орел політичної монетки, а решка показує, що партія Петра Порошенка не виключає коаліції в майбутньому парламенті з партією «Голос» Святослава Вакарчука. Про це повідомила представник екс-президента Порошенка у ВР Ірина Луценко.
Незважаючи на це, декотрі експерти, наприклад Віктор Небоженко й Володимир Фесенко, стверджують, що головною інтригою виборів буде боротьба за електорат Порошенка.
Натомість Олександр Кочетков вважає, що Вакарчук ідеологічно близький до Порошенка, тому особливих електоральних битв між цими політсилами не передбачається.
Інтрига проглядається якраз в іншому: шапка політичних меседжів Святослава Вакарчука звучить в унісон з риторикою президента Володимира Зеленського: формування все тієї ж нової політики. Щоправда, кожен із них має на увазі щось своє, воно різне й, вочевидь, не співзвучне, без жодної точки дотику.
Те, що в нового часу гострий попит на політику нової якості, — не новина.
Вибори президента це продемонстрували, але чи проглядається новий гарант як носій саме якісної політики? Це ще в порозі політичної діяльності Зеленського вже стало важким питанням із присмаком безнадії.
Водночас декотрі політологи стверджують, що проект Вакарчука створювався саме на противагу партії президента Зеленського.
В інформпросторі чітко розділились визначення світоглядної різниці електорату нових політиків. Мовляв, політсилі співака Вакарчука віддасть свій голос ліберальний патріотичний виборець, а електорат нинішнього президента більш лояльний до настроїв нашого агресора.
Щоправда, сьогодні оптимізм симпатикам Вакарчука дещо псує соціологія: останні заміри вказують на низький стартовий рейтинг рок-музиканта. Наприклад, КМІС оцінював електоральну підтримку партії Вакарчука в 1,5%.
«Соціологічна група» «Рейтинг» показала цифру ще меншу — близько 1%, але з кожним тижнем активності «Голосу» його рейтинг зростає. Водночас, за опитуванням «Рейтингу», «Слуга народу» лідирує в 24-х областях України й місті Київ із рівнем підтримки в 39,9% серед тих, хто визначився; «Опозиційна платформа — «За життя» може набрати 10,9% голосів; водночас «Європейська солідарність» — 10,6%.
Тривожні цифри підтримки проросійських партій для воюючої країни. Щоправда, дехто може ще отямитись. Наприклад, ті ж голови дільничних комісій з української глибинки, котрі представляли ЗЕ на президентських виборах і котрі досі не отримали обіцяні зарплати в повному обсязі. Варто нагадати, що голови й члени комісій в українських селах — це лідери думок. Тож електорат може й колихнутись у своїх уподобаннях.
Директор соціологічної служби «Український барометр», політолог Віктор Небоженко вважає, що електоральне поле «Голосу» — це Західна Україна, мовляв, східніше Києва політичні хвилі, незважаючи на харизму Святослава Вакарчука, все менше резонуватимуть із «Голосом» навіть у виборця з тонким музикальним слухом.
«Святослав Вакарчук — політик не першого й навіть не другого ряду, хоча чиста й дуже порядна людина. Його електоральне поле — це Західна Україна, але й там буде не просто, адже лідера «Голосу» очікує конкуренція зі «Свободою», «Батьківщиною», «Європейською солідарністю». Крім того, вже зараз звучать докори на адресу Вакарчука в тому, що він зійшов з дистанції президентських виборів, мовляв, якщо так хоче змін, то чому зняв свою кандидатуру. Йому виказують і за те, що він, будучи в свій час депутатом Верховної Ради, в момент чергової кризи в парламенті склав із себе депутатські повноваження. Стосовно Володимира Зеленського, я взагалі не бачу в центрі країни сил, здатних забрати в нього голоси», — стверджує Віктор Небоженко.
Але докори ці, варто сказати, нічого не означають, ні на що не вказують, просто на той момент так склалась особиста політична карта Святослава.
Можливе протистояння і на електоральному полі Анатолія Гриценка, вбачає директор Інституту досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. А політолог Кость Бондаренко вважає, що Вакарчуку вдасться відірвати голоси й у «Самопомочі» Андрія Садового.
«Голос» народив «Слугу народу»?
Також Кость Бондаренко стверджує, що проект «Голос» жодним чином не створений для протиставлення «Слузі народу».
«Вакарчук і Зеленський — це абсолютно дві різні ніші, — каже Кость Бондаренко. — Вірогідніше, «Голос» покликаний показати нові обличчя в українській політиці для виборця Західної України».
Політолог Олександр Кочетков пригадує, що політпроект «Голос» повинен був запуститись півтора року тому, але попервах щось пішло не так.
«Святослав Вакарчук проходив політичну підготовку в США, за сприяння Джорджа Сороса. Ідейним натхненником цього проекту є бізнесмен Віктор Пінчук, — каже Олександр Кочетков,— і якраз «Слугу народу» Володимира Зеленського створювали на противагу «Голосу» Святослава Вакарчука. Але, зрештою, вийшло так, як вийшло».
«Голос» формується, і політсили, котрі не бажають зливатися з бувалими політгравцями, прагнуть до нових берегів. І, незважаючи на заяву Вакарчука про те, що в свою партію він готовий приймати тих, хто не засвічений у політиці, ще до публічного оголошення про участь у парламентських виборах проглядались наміри Мустафи Найєма влитися в ряди «Голосу» своїм політпроектом «Дій з нами».
Схожа ідея транслювалась і від позиціонуючого себе як праволіберальна сила, політичного руху «Люди важливі», лідерами котрого є перший заступник міністра економіки Максим Нефьодов і депутат Київської міськради Сергій Гусовський.
Політолог Віктор Небоженко вважає, що спробувати об’єднатися з партією Вакарчука може хто завгодно й тут головне — бути розбірливим, аби не приєднати до себе тих, хто може вже на початковому етапі створити передумови для рейтингових ризиків.
Націонал-патріоти, фронтовики — потужний політичний ресурс
Є ще один дуже важливий фактор, котрий може бути цікавим патріотичному духу Святослава Вакарчука: в ситуації, коли націоналістичний політрух переживає серйозну кризу, притягнення до його відродження і формування партії «Голос» може послужити поштовхом для розвитку в новому форматі. Дійсно, старий націонал-демократизм знизив оберти. І дивно, що політичні лідери націоналістичних партій останні п’ять років не помічали цього. Пауза — дуже небезпечне явище для будь-якої партії. Навіть один рік — уже проблема. Але, на думку Віктора Небоженка, катастрофи немає. Адже зараз на буремному сході країни, в кривавому відстоюванні українських кордонів народився новий патріот.
«Так, на фронті сформувався інший, новий патріотизм,— стверджує політичний експерт Віктор Небоженко, — і здатність, бажання лідера «Голосу» підтягнути цю частину нових націоналістів до себе може зіграти для розбудови його партії свою позитивну роль, але не зараз. Це хороша майбутня перспектива».
Однак не всі політичні аналітики поділяють таку думку. Наприклад, Кость Бондаренко вважає, що Святослав Вакарчук чужий для фронтовиків, мовляв, у їхньому розуміння він «не нюхав пороху».
Заперечує це й політолог Олександр Кочетков: «Не підуть справжні націоналісти до Святослава Вакарчука. Вони, як завжди, орієнтуватимуться на традиційні республіканські партійні позиції».
Однак час демонструє кардинальні зміни в усьому: руйнуються і старі партійні традиції, тож у випадку з Вакарчуком, цілком можливо, що в його партії таки знайдуть своє політичне пристанище чимало нових націоналістів.
Аби лише він не загруз у другорядних рухах, складнощах політичних хитросплетінь і зумів за такий короткий час переконати необхідну кількість виборців, аби влитись усіма своїми патріотичними фібрами й стремліннями в цинічну, різнобарвну й нелюстровану масу (а такий песимістичний сценарій проглядається) майбутнього складу парламенту.
Політологи чималу частку успіху партії «Голос» пов’язують з інформаційним спонсорством зацікавлених осіб.
«Якщо все піде нормально, без збоїв, за допомоги Віктора Пінчука й інформаційної підтримки його телеканалу ICTV, до того ж — не буде протидії з боку Андрія Садового, тоді Святослав Вакарчук впевнено зможе пройти до парламенту», — вважає Олександр Кочетков.
Наразі очевидно: швидкість наступних виборів космічна, вона не залишає часу для рефлексій про наміри. І від того, наскільки Вакарчук буде енергійним і твердим у діях, наполегливим в опануванні мистецтва неможливого, настільки перспективним і для нього, і для українського суспільства може бути його політичне майбутнє.
