«Вчителько моя, зоре світова...»

Нещодавно в інтернеті один чи то політолог, чи то політтехнолог заявив, що якби його воля, він би всіх можновладців помістив у газову камеру. Вочевидь, за цю заяву його і запросили на телеканал ZIK до пані Влащенко.

 

До честі інших запрошених, вони сказали, що з такою людиною за один стіл не сядуть, і вийшли зі студії. Залишився у небораки тільки один співрозмовник — представник Опоблоку. Як кажуть, який ішов, такого й стрів.

 

Трохи згодом той самий телеканал, та сама ведуча, але вже інший представник Опоблоку, кандидат у президенти, кричав: «Ми вас всєх посадім в Лук’яновскоє СІЗО!» Отож він був на той час лише кандидатом, а вже вважав, що він «Бог, і цар, і воїнський начальник».

 

Ми дивуємось, звідки в нашій Україні з’являються такі особини. Спробую пояснити це одним дописом у тому ж таки інтернеті. Передаю мовою оригіналу: «Крах той нации, которая забывает обычаи и традиции своего народа. Как можно поздравлять нас и праздновать католическое Рождество, когда мы — православные?»

 

Що ж, кожен може мати власну думку про ту чи іншу подію, і все, здавалося б, нічого, та тільки от це написала вчителька Темрюцької школи. Можна тільки собі уявити, чого вона вчить діток у школі, які відносини пропагує між своїми вихованцями.

 

До речі, якщо говорити про «обычаи и традиции», то батьки авторки допису — щирі українці, та й школу вона закінчувала українську, а в інтернеті чомусь виступає на «общєпрінятом».

 

Ну а що ж просвітницьке начальство? Та про нього давно вже сказав Тарас: 

 

«А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: «Нехай, каже,

Може, так і треба».

 

Освітянська братія багато говорить про новації, про нові передові методи навчання, і в  словесній тріскотні десь відходить на задній план іще одне надважливе завдання школи — виховання підростаючого покоління.

 

А в цій царині школі потрібно відводити надважливу роль, важливішу навіть, ніж роль батьків. Ми проводимо люстрації суддів, правоохоронців, а чи не час провести люстрацію вчителів, викладачів вишів, у яких процвітає махровим цвітом корупція, хабарництво, де, щоб здати екзамен чи залік, треба «отстєгнуть» викладачеві, а вища освіта часто-густо визначається не знаннями випускників, а дипломами, купленими за гроші.

 

Знайомився з передвиборчими програмами кандидатів у президенти. Так от, про виховання підростаючого покоління там у кращому разі «слова, слова, слова». Чи не тому й з’являються серед нас людиноненависницькі ідеї?