Від Криму до Биківні: Україна вшановує пам’ять жертв двох найбільших злочинів комуністичного режиму

«...Рано-вранці несподівано всіх підняли й завантажили у машину, не сказавши про причини. Нас супроводжували озброєні солдати з собаками до станції. Людей було багато, повна станція», — згадує Ібраїм Аметов, якому на момент депортації було лише дев’ять років, у спецпроекті «Радіо «Свобода». 

 

«Нашу сім’ю виселили повністю, у складі шести осіб, і ми в цій кількості поїхали до Узбекистану. У вагон помістили 10 сімей iз нашого села, було тісно. Не було жодних умов, і три доби була цілковита антисанітарія, не давали їжі та води. Тіла померлих викидали й під час руху потягу, і на станціях залишали. Їхали ми близько 20 днів до Узбекистану. Через два дні вигнали нас на роботу в поле сапати бавовну, а місцеве населення боялося кримських татар, адже їм сказали, що приїхали людожери. Нам виділили барак, у ньому розмістили всіх переселенців. Наша сім’я працювала в колгоспі з ранку до вечора, а оплачували продуктами, яких ледве вистачало сім’ї. Через голод померла молодша сестричка Сайде. У 1990 році, слава Аллаху, повернувся на батьківщину, в Кіровський район, у село Журавки», - каже Ібраїм Аметов.

 

У ході тієї злочинної депортації, яка розпочалася 18 травня 1944 року, всього за півтора місяця з півострова було відселено 200 тисяч осіб. І хоча ще 1967 року Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху імперії так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину. 

 

І ось через багато років кримські татари знову стали чужими, але вже на своїй землі. З 2014 року окупаційна влада Криму забороняє під всілякими приводами вшанування пам’яті депортованих. Так, традиційну акцію «Запали вогник у своєму серці», яку раніше проводили на центральній площі Сімферополя, заборонили з 2014 року. Але кримські татари намагаються проводити її всупереч заборонам. Чого це може коштувати на окупованій території — неважко здогадатися (щороку є затримані учасники акції).

 

Тому всіх небайдужих мешканців Криму запрошують на Херсонщину, до Генічеського району, де відбудуться пам’ятні заходи і де скорбота ні для кого не здаватиметься злочином. Киян голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров закликає прийти на майдан Незалежності: «Прийдiть зі своїми друзями і станьте поряд iз побратимами — кримськими татарами. Підтримайте кримськотатарський народ, підтримайте Крим!».

Вражаючу цифру наводить на своєму сайті Український інститут національної пам’яті — 198918 осіб — саме стільки людей було засуджено на території УРСР за період Великого терору. Майже двом третинам цих засуджених було винесено розстрільні вироки. Решту було відправлено до в’язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, а звільнено було тільки 0,3 %). «Великий терор — масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937-1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства, — наголошує в своєму матеріалі УІНП. — Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація». 

 

Безіменні могили жертв Великого терору розпорошені по всій Україні. Найбільше поховання — Биківнянське (вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян, які тут упокоїлись). Не менше відомі — Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), Другий християнський цвинтар (Одеса), урочище Саліна (Львівщина), Тюрма на Лонцького (Львів) — сталінські катівні працювали скрізь (на Західній України —  вже після 1939 року). І це теж оте «наслєдіє» радянського минулого, в яке нас так вперто знову тягнуть апологети нового «совка» — «русского міра».  

 

«19 травня Президент України має бути тут. Незалежно від того, яким буде прізвище Президента», — написав у «Фейсбуці» голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович і поставив до допису фото заповідника «Биківнянські могили». Нагадаємо, напередодні розгорілася ціла дискусія щодо призначення на цю скорботну дату інавгурації новообраного Президента Володимира Зеленського. Депутати вчинили мудро. А на пам’ятні заходи в Биківню в офіційному статусі глави держави ще приїде Петро Порошенко. 

 

Проте в ході цих дискусій виплив інший момент. Виявляється, вже не вперше День депортації кримських татар та День пам’яті жертв політичних репресій збігаються з Днем Європи (відзначається в треті вихідні травня), який святкують на Хрещатику з концертами і розвагами. Нинішній рік не став винятком. «Нам не потрібна ваша жалість, нам потрібна ваша повага!» — сказав 15 травня Рефат Чубаров, звертаючись до уряду та чиновників столичної мерії з проханням розмежувати скорботні дати та святкові. Безсумнівно, що відповідні рішення з цього приводу мають бути ухвалені. Якщо вже не цьогоріч, то з перспективою на майбутнє. 

ПАМ’ЯТНІ ЗАХОДИ