Ріка війни: Сіверський Донець може принести з окупованого Донбасу на Харківщину тонни токсичних відходів

За трагічним збігом обставин, лінія фронту кілька років тому остаточно «зупинилася» на підході до найбільших промислових міст Донеччини. Окрім затоплених шахт, там фактично просто неба зберігаються гігантські резервуари, вщерть наповнені отруйними відходами хімічної промисловості.

 

Так, лише біля горлівського «Стиролу» у шламонакопичувачі наразі міститься 300 тисяч тонн токсичних відходів. Не менше отрути зібралося біля фенольного комбінату в селищі Новгородське, де водосховище, наповнене вбив­чою рідиною, відділяється від русла річки Казенний Торець усього лише дамбою, над якою постійно літають снаряди.

 

Один із них минулого року порушив цілісність цієї конструкції. Аби провести ремонтні роботи, українська сторона змушена була звертатися до представників ОБСЄ по допомогу, оскільки бойовики не давали доступу до об’єкта.

 

Ситуація ж була справді критичною. Казенний Торець впадає до Сіверського Дінця — головної водної артерії сходу України, а ця річка, у свою чергу, з’єднується з Доном та Азовським морем. У разі катастрофи в епіцентрі екологічного лиха опинилися б мільйони людей. 

 

 

Резервуари з рідкими високотоксичними речовинами наразі розташовані також біля Авдіївського коксохіму, Луганського хімічного комбінату, Алчевського металургійного заводу та в інших містах. Аби описати наслідки можливого екологічного лиха, пов’язаного з цими об’єктами, голова харківської обласної організації «Всеукраїнська екологічна ліга» Сергій Размєтаєв провів таку аналогію.

 

«Хтось із вас напевно використовував для добрив курячий послід, — каже він. — Там сірникової коробочки досить на діжку води. А тут уявіть собі йдеться про мільйони ось таких нерозбавлених відер отрути. Що буде? Земля просто пропаде, а вода стане токсичною. Ризик — неймовірний, бо всі ті дамби — земляні». 

 

Відокремити неокуповані території України від того лиха практично неможливо, оскільки система водозабезпечення й надалі залишається єдиною. Основне джерело прісної води для східних регіонів — канал «Сіверський Донець—Донбас», — тече по обидві лінії фронту.

 

Спочатку він живить підконтрольні Слов’янськ, Краматорськ і Константинівку, потім окуповані Донецьк, Макіївку та Ясинувату і знову «українські» Волноваху, Покровськ та Маріуполь.

 

Над бетонним колектором каналу постійно ведуться обстріли. Місцями він уже пошкоджений. До розгерметизованої системи може легко потрапляти із зовнішнього середовища будь-яке забруднення, але стан води в зоні бойових дій уже давно ніхто не моніторить. 

 

Війна взагалі — сувора річ. «Усі спостережні вишки, снайперські точки і міномети військові намагаються ставити на висотах, — каже Сергій Размєтаєв. — А це знову ж таки — породні відвали або стінки шламонакопичувачів. Ці об’єкти обстрілюють, вони руйнуються, не ремонтуються, за їх станом ніхто не слідкує. У випадку прориву вся навколишня територія (йдеться про сотні гектарів площі) буде повністю отруєна без шансу на відновлення». 

На території окупованої частини Донбасу наразі перебуває майже півтори тисячі териконів, які нерідко горять. Але це ще не всі проблеми. Ґрунтові води, що залягають під гігантськими горами відпрацьованої породи, дуже забруднені.

 

Після того ж як влада «республік» почала затоплювати шахти, забуваючи відкачувати воду, рівень у підземних басейнах різко пішов угору. Токсичні потоки вже зараз отруїли резервні джерела в регіоні і постійно потрапляють до Сіверського Дінця.

 

Фахівці кажуть, що консервація й утримання закритих копалень — дуже затратний процес, адже водовідлив та вентиляція потребують чималої кількості електроенергії. Коли Донбас був підконтрольний Україні, гроші на ці проекти виділяли з державного бюджету. Тепер справу пустили на самоплив, і як розвиватиметься далі цей фактично некерований процес, екологи не знають.

 

Може, наприклад, статися підтоплення у Горлівці, де на глибині 540 метрів добували ртуть. Якщо насичена нею вода вийде на поверхню, то регіон отримає непридатну для життя територію. Недавно на слуху також була шахта «Юнкор» у Єнакієвому, де в 1979 році провели атомний вибух, потужністю, що не поступається хіросімському.

 

На цьому місці утворилася капсула, діаметром майже 30 метрів, яка наразі заповнена водою з цезієм та стронцієм. Дані про вплив радіації на навколишнє середовище тоді були засекречені, а що там відбувається сьогодні, ніхто достеменно не знає. 

 

Що стосується суто технічних проблем, то вони неминуче виникнуть уже найближчим часом. Донбаські шахти — гігантська підземна мережа, над якою розташована міська інфраструктура. Якщо їх покинути напризволяще (цей процес уже запущено), то у воді почне гнити дерев’яне кріплення. А далі, за словами Сергія Размєтаєва, включиться ланцюжкова реакція. Спочатку брудні токсичні потоки проступлять на городах та в колодязях, а через 8-15 років почне руйнуватися вся наземна інфраструктура. Тобто потріскаються дороги та стіни будинків, вийдуть із ладу підземні комунікації, деякі споруди можуть узагалі піти під землю. 

 

Дані космічного моніторингу процесу зміщення земної поверхні, що проводилися вітчизняними науковцями впродовж п’яти останніх років за допомогою методу «супутникової радарної інтерферометрії», підтвердили цей прогноз. Було зафіксовано близько 6 тисяч точок, де просідання поверхні складає 80 міліметрів на рік, але є й території з більш швидкою динамікою руйнації.

 

«Найбільшу кількість таких ділянок помітили у північному Донецьку, Макіївці, в районі Шахтарська, а також Краснодоні Луганської області, — повідомив співробітник Інституту космічних досліджень НАНУ Сергій Янчевський. А в районі Донецького аеропорту та в деяких інших місцях були помічені і взагалі дивні речі. Там поверхня землі не просідає, а, навпаки, — піднімається, що дозволило вченим говорити про появу некерованих і непередбачуваних процесів. 

 

Прогнози на більш віддалене майбутнє усі геологи озвучують як вкрай невтішні.

 

«Стан надр Донбасу на глибині до кілометра наразі переходить до неврівноваженого стану з динамікою у бік осідання, деформації, гідроударів і виштовхування бруду з підземними водами нагору, — коментує ситуацію гідролог, доктор технічних наук, співробітник Інституту телекомунікації і глобального інформаційного простору НАН України Євген Яковлєв. — Про Донбас потрібно говорити вже не як про об’єкт, а як про новий стан геологічної структури, що займає тисячі квадратних метрів. Її зони впливу пролягають до Азовського моря, виходять на Росію через воду Сіверського Донця та підземні горизонти. Йдеться про великі трансграничні ризики. Проти формування цієї нової геологічної структури ми абсолютно безсилі. Ми можемо лише використовувати фізичні закони, грамотно все спланувати, щоб зберегти бодай якусь частину території та життя людей». 

У 2016 році спеціально створена група проводила дослідження на тих територіях Донецької та Луганської областей, які підконтрольні Україні. Вивчали джерела зі списку резервних, що був складений Держслужбою з надзвичайних ситуацій на випадок особливих НП.

 

До війни вода у всіх цих джерелах була питною, але на момент перевірки вміст небезпечних речовин перевищив норму в 88 відсотків досліджених об’єктів. За словами Сергія Размєтаєва, сама по собі ця проблема не вирішиться, а з часом буде лише погіршуватися. Чи є вихід? «Потрібно створити державну програму

 

«Відновлення екологічного стану сходу України», — каже він. — Це стосується Сіверського Донця, це стосується Ізюмського, Балаклійського та Барвінківського районів Харківщини, які вже відчули наслідки цієї проблеми. До речі, свого часу саме харківські науково-дослідні інститути розробляли для Донбасу проекти шахт і шламонакопичувачів. Їхній досвід буде корисний, коли почнеться процес поновлення зруйнованих війною об’єктів. Харківські лісгоспи, у свою чергу, можуть забезпечити донецький регіон саджанцями дерев, оскільки наразі там масово вирубують лісосмуги. Насправді, це ще одне серйозне екологічне лихо, що може запустити невідворотний процес формування пустелі. Ізюмський район уже мав таку проблему в XIX столітті, коли для будівництва кораблів тут були вщент вирубані реліктові ліси. Територія швидко стала непридатною для життя, і для її відновлення довелося витратити десятки років. Насправді, екологія Донбасу — це дуже серйозна проблема. Вона не лише наша, а й світова, тому Україні задля її вирішення потрібно якнайшвидше залучити міжнародні організації». 

 

За інформацією екологів, самостійно природа на Донбасі вже ніколи не відновиться. Їй потрібна допомога, але навіть за такої умови фахівці не дають втішних прогнозів.

 

«Знаєте, коли ми два тижні поспіль моніторили стан води на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, я постійно згадував про Чорнобиль, бо свого часу там теж працював після аварії, — каже Євген Яковлєв. — Так ось, у Київській області через 30 років досліджень з’явилося розуміння того, що радіація частково пішла під землю, частина ізотопів розпалася, і ми в перспективі повернемося жити на 90 відсотків забруднених площ. По Донбасу пропорція якраз зворотна — 90 відсотків території тут буде непридатною для життя. І в першу чергу саме через відсутність у цьо­му регіоні чистої питної води».