Написати цього листа мене спонукали сотні телефонних дзвінків з 31 березня 2019 року, в котрих дехто не підбирав слів, а дехто плакав. Два десятки з цих людей — відомі громадські діячі, волонтери, військові, кримські татари, поети та люди, родини яких втратили за п’ять років війни своїх близьких. І всі вони доводили основні тези:
— навіщо були тисячі жертв за незалежність України?
— вибачте, Петре Олексійовичу, кажуть, коней на переправі не міняють;
— нам увесь останній рік говорили, що в Порошенка є багато сценаріїв і він ніколи не піде на президентські вибори, введе військовий стан, захопить владу та ще п’ять років буде правити.
І отримали демократичні вибори в першому турі. І з урахуванням того, що всі останні місяці на нього вилилося багато бруду, він показав дуже гарний результат і ввійшов до другого туру. Порошенко склав іспит на демократію. Як би ми не ставилися до чинного Президента України, багато чого зроблено.
Треба мати повагу до інституту президентства! Як можна дозволити собі вітати націю з Новим роком замість Президента? Яке ставлення до електорату, якщо в кандидата в президенти немає часу на дебати між концертами? І всі ці шоу з текстами та стадіонами ще раз підтверджують, що Зеленський — шоумен і повинен займатися своєю справою!
А Президент Порошенко не прийшов на проект «Розсміши коміка» і не повинен опускатися до цього рівня та грати на чужому полі, хоча б у пам’ять про загиблих хлопців! Нам треба зрозуміти, що ми не знімаємо четверту частину «Слуги народу» чи «Сватів».
У нас не буде можливості написати «хепі-енд», перемотати плівку чи вимкнути телевізор. Усе це ми втілюємо в своє життя. І, «по приколу» проголосувавши 21 квітня, ми покараємо не Порошенка, а своїх дітей, відкинувши державу на 20-30 років у минуле чи зовсім втративши її.
Всі ці роки ми сміялись із «шуток» «Вечірнього кварталу» та «Тамбовського вовка», де висміювали Україну, Майдан, Західну Україну та керівництво держави, і якось непомітно стали самі маріонетками Путіна та Коломойського на президентських виборах в Україні 2019 року.
Вважаю, що Президент Порошенко під час війни завдяки своїм зусиллям для громадян України зробив тепличні умови, якщо через п’ять років війни люди багато жартують та голосують «по приколу».
Так, українці мають велике почуття гумору! Але коли вони голосують за тричі судиму людину, яка зривала шапки, а потім під час війни — за коміка, тоді, вибачте, це вже не смішно! Люди добрі, отямтесь, не беріть гріх на душу! Зараз ми втретє можемо втратити свою можливість жити в незалежній європейській державі.
Вперше це могло статися, коли ми втратили В’ячеслава Чорновола. (До речі, Порошенко набрав рівно стільки, скільки на виборах набрав Чорновіл). Вдруге — коли ми потанцювали, поспівали на Помаранчевій революції, а потім роз’їхалися по домівках і чекали, що одна людина, ще й із сильним отруєнням (Ющенко), зробить нам європейське життя. Зараз ми образилися, і на середині шляху зраджуємо Порошенка (Україну).
Якщо Росія відверто каже, що хто завгодно, тільки не Порошенко, і вже відкрито підтримує Зеленського, то що ми за люди такі?
Усі без винятку кандидати в президенти так гарно нам розповідали перед першим туром про любов до України, але вже близько тижня ми нікого не чуємо. Коли трапилася реальна загроза для України, всім свій рейтинг виявився дорожчим перед парламентськими виборами, ніж доля України!
Створюю музей сучасної історії України, патріотичну бібліотеку та для документального фільму про загиблих героїв АТО особисто зняла майже п’ятдесят похоронів хлопців по всій Україні. І на сто відсотків переконана, що ні матері, ні вдови, ні діти загиблих героїв, ні кримськотатарський народ, ні сім’ї поранених та контужених чи ті, що перебували під обстрілами, не голосували «по приколу».
Особисто я ніколи не була порохоботом, мала на Порошенка особисті образи ще з 2005 року, за «губернаторства» в Запоріжжі Ю. А. Артеменка, коли очолюваний мною запорізький обласний осередок всеукраїнського об’єднання «За Україну! За Ющенка!» створював Запорізьку обласну партію «Народний союз. Наша Україна». Не має сенсу приховувати те, що я підтримувала минулої зими протестні акції під Верховною Радою. Ці акції для мене особисто закінчились втраченим часом, розчаруванням, підірваним здоров’ям через двосторонню пневмонію. Тому четвертий Майдан, після п’ятирічної волонтерської праці, поїздок в АТО та участі в блокаді Криму, навіть не розглядаю.
Ми завжди «ходимо по колу», і я впевнена, що через півроку, якщо Зеленський переможе, люди поведуть себе так, як за часів Януковича. Кожен буде казати: «Я за нього не голосував!». Це дуже безвідповідально.
У політиці — з 1997 року, двічі магістр, закінчила Дніпропетровську академію державного управління при Президентові України, тому вважаю, що маю право на особисту думку про те, що, можливо, нація ще не готова до європейської демократії Ющенка та Порошенка?
І Президенту під час війни, щоб не ризикувати державністю, таки треба було ввести військовий стан. Від себе особисто хочу подякувати Президенту Порошенку, що місто Мелітополь, де я мешкаю, мирне.
На півдні України, серед людей, наше місто називають «ворота в Крим». Я пам’ятаю той жах після обстрілу «градами» Маріуполя, коли мешканці Мелітополя готували підвали та сховища, як в істерії обговорювали можливість пробиття росіянами сухопутного коридору. Та завдяки Мінським угодам цього не сталося.
Велика подяка двом президентам України, В. А. Ющенку та П. О. Порошенку, за встановлення історичної справедливості, за другий День незалежності, за отримання Томосу про незалежність української церкви.
Я звертаюсь до громадян України, котрі розчарувалися у чинній владі, не чекати ніяких дебатів між кандидатами в президенти, а нам, свідомим громадянам України, ініціювати зустріч із кандидатом у президенти України П. О. Порошенком, проговорити та прописати всі провали та невиконані обіцянки в меморандумі з громадськістю, покроково розписати наступні п’ять років можливого та необхідного президентства Порошенка.
Я ображена, але Україна — понад усе, роблю перший крок назустріч новому Президенту України — Петру Порошенку, і особисто від себе, до меморандуму з громадськістю, пропоную включити три пункти, які хвилюють моє оточення:
— реальна боротьба з корупцією;
— як волонтера блокади Криму мене турбує доля батальйону «Аскер» та новий статус кримськотатарської автономії;
— розвиток сільського зеленого туризму.
Наприклад, у Центральній Україні, між Києвом та Полтавою, біля курорту Миргород, Опішні, Гоголівського, є села, які мають усе: ліс, невеликі гори, річки, голубу глину. Природа та Бог дали все. Але села є депресивними, молодь від’їжджає до обласних центрів, столиці чи до Європи. Села поступово вмирають. Маю сподівання, що Президент підтримає ці ініціативи на державному рівні.
Українська нація має мудрість, і я вважаю, що сторічна історія нас багато чого навчила.
На часі у всіх православних християн України та світу — Великодній піст, страсні дні, коли розпинали Христа. В реаліях Україну розпинає Росія. В Гімні України ми співаємо: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Люди добрі, слава Богу, в цьому зараз для громадян України немає потреби, але прошу вас — зупиніться! Залиштесь хоча б на півгодини на самоті та прийміть правильне історичне рішення!
Слава Україні, слава кожному з вас! Україні бути!
Тетяна ГАЦЕНКО, волонтер
Мелітополь, Запорізька область
