Зеленський представив у Раді План стійкості
У Верховній Раді, 19 листопада, Президент Володимир Зеленський представив внутрішній План стійкості України, який складається з десяти пунктів. >>
Продавці повітря: як технології впливають на виборчий процес і хто за цим стоїть
17.04.2019
Українські вибори стали полігоном для випробування старих і нових маніпулятивних технологій. Що переможе? (Колаж ВВС.)
Ще донедавна політика в Україні розвивалася за законами бізнесу, де головною метою кожного штабу було яскравіше і вдаліше прорекламувати свого кандидата.
Розробка стратегії починалася з «бренд-бука» — вибору корпоративних кольорів, шрифту, слогану, загальної стилістики кампанії.
Далі в цій стилістиці оформлювали всю рекламну продукцію: білборди, рекламні буклети, газети, які роздавали біля наметів кандидата, рекламні ролики, які крутили по ТБ.
Спілкування з людьми відходило на другий план і відігравало допоміжну роль, зводячись до виступів на мітингах i проговорюванні тих самих рекламних слоганів.
Рекламна кампанія Володимира Зеленського внесла в політику елементи шоу-бізнесу. Головним його завданням стало не стільки прагнення переконати публіку у своїй унікальності, скільки розважити її, заінтригувати, розбудити емоції.
Це змусило спробувати пограти за цими правилами і його опонентів. І результати цих виборів можуть серйозно вплинути не лише на майбутнє держави, а й на майбутні політичні протистояння. Бо якщо народ просить лише хліба і видовищ, то чому б йому їх не дати?
«Отнять и поделить»
Феномен Володимира Зеленського ще будуть вивчати майбутні політологи. Його довгий час ніхто не сприймав серйозно. Ну, висміює політиків (часто ці жарти були нижче пояса, але що на нього ображатися, це ж — блазень), ну фільм запустив, де за написаним сценарієм показав, яким народ хотів би бачити справжнього президента (про це — детальніше згодом), ну, виставив свою кандидатуру на президентські вибори. Але хто ж за нього проголосує? Це ж усе жарти.
Насправді вся виборча кампанія Володимира Зеленського виявилася дуже грамотно продуманими маніпуляціями. На першому етапі головною метою роликів, які масово ширилися соцмережами, було показати близькість Зеленського до народу.
Усі ці прибирання снігу, записані на телефон, та селфі з народом мало чим відрізнялися від записів, які більшість власників смартфонів регулярно виставляють на своїх сторінках.
Завданням другого етапу стало прагнення пробудити в потенційних виборцях відчуття легкості і доступності змін і (головне!) — можливості стати частинкою процесу. В роликах (і в політичних слоганах) почали з’являтися меседжі про те, що «як змінювати країну, будемо радитися з вами», «кого призначати на ключові пости в державі, мені підкажете ви», «з усіх питань будемо проводити референдуми».
Паралельно з цим Зеленський озвучував практично всі популістичні гасла ледь не в стилі Шарікова з його «А что ж тут сложного? Отнять и поделить». Треба підняти зарплату вчителям? Будь ласка, буде по 4 тисячі доларів на місяць. Хто винен у всіх наших бідах? — Корупціонери! А ми їх усіх посадимо. Причому садити будемо не ми, а американці.
«З корупцією в Україні будуть боротися західні спецслужби, депутатська недоторканність скасовується відразу ж після виборів, а корупційні діяння вважатимуться особливо тяжкими злочинами на рівні з убивством і терактом», — ширилося мережами повідомлення від «Штабу Зеленського».
Те, що жодна з цих позицій на перевірку не витримує жодної критики (насправді на таку зарплату вчителям просто не вистачить бюджету, західні спецслужби не мають жодних повноважень займатися нашими справами, до того ж США з 2014 року не може добитися екстрадиції Фірташа, який їм таки точно заборгував, депутатську недоторканність має скасувати парламент щонайменше 300 голосами, а в Зеленського у Верховній Раді поки що немає навіть своєї фракції), нікого вже не цікавило.
Зерно впало на попередньо підготований благодатний ґрунт, де емоції взяли гору над логікою.
Утім штаб Зеленського миттєво відреагував на ризики і з часом перестав давати будь-яку конкретику, переключивши енергію на тролінг свого опонента. І всіляко ховаючи свого кандидата від будь-якого спілкування з пресою чи експертами. Навіть через скайп. Лише ролики з наперед прописаним сценарієм. А все інше — скажемо, зробимо, оприлюднимо. Коли? До виборів. Зуб даю.
Що вийшло в результаті? Кожен із тих, у кому Зеленський зміг пробудити відчуття можливих легких змін, вірить, що ці зміни відбуватимуться саме за його сценарієм. А затягування часу і відсутність конкретики лише впевнює в тому, так воно і буде. Ілюзорна легкість вирішення ситуації породила ще один мем: «Якщо Зеленський нам не вгодить, то ми його швидко знесемо, 5 років він там сидіти не буде».
При цьому люди, які свято в це вірять, не помічають, що якщо Порошенко останнім часом дослухається до суспільства, то комунікація із Зеленським відбувається лише в одному напрямку — як із публікою, від якої нічого не залежить.
А головна проблема полягає в тому, що намріяні сценарії у тих, хто від Зеленського чекає змін, зовсім різні, часом діаметрально протилежні. Ось красномовні цифри від соціології Центру Разумкова, що очікують від перемоги Зеленського його прихильники: «56% прихильників Зеленського хочуть в НАТО, а 35% виступають за позаблоковість; 55% підтримують гасло «Геть від Москви», а 32% хочуть відновити стосунки з Росією; 52% виступають за підтримку української мови, а 41% вважає, що «какая разница»; 47% сподіваються на розвиток ринкових відносин, а 41% — прагнуть жорсткого державного контролю».
Тому, швидше за все, «мовчання ягняти» триватиме до самих виборів. І навіть обіцяних дебатів на стадіоні не буде. Адже будь-яка конкретика означає автоматичну втрату половини електорату, яка, повторюся, сподівається, що новий Президент буде втілювати саме його ілюзії. А так — у будь-який момент можна сказати «Я вам нічого такого не обіцяв».
«Судячи з першого туру, стратегія більш ніж виграшна. Кандидат виступає в ролі розмальовки, для якої кожен виборець сам обирає фломастери. Питання лише в тому, що це все одно не вирішує проблеми», — робить висновок відомий журналіст Павло Казарін.
Виклик для Президента
Головною перевагою досі діючого Президента України Петра Порошенка є його досвід. І він же став його головною проблемою і за всі 5 років президентства, і під час виборчої кампанії. Адже стратегії, які були виграшними у 2014 році, у 2019-му не спрацювали.
Першою помилкою було те, що, проголосивши гасло «Жити по-новому», Петро Порошенко зробив ставку не на громадянське суспільство, а на свої перевірені кадри, яким міг довіряти на всі 100%. І на владну вертикаль, яка раніше забезпечувала максимальну стабільність системи і реалізацію президентської програми.
В результаті суспільство, яке сприйняло Революцію гідності як можливість для відкриття соціальних ліфтів і реалізації свого потенціалу, опинилося за бортом. Бажання все тримати під своїм контролем та нейтралізація опонентів, які могли порушити цю стабільність (від Коломойського та Корбана до Саакашвілі) було розцінене як узурпація влади.
А намагання захистити більшість суспільства від війни створило ілюзію, що нічого там не відбувається. Усі ці помилки пізніше були вміло використані пропагандою для роздмухування невдоволення проти Петра Порошенка, що до виборів досягло апогею.
Почуття небезпеки перед ворогом, де головним меседжем було «Треба голосувати в першому турі, бо Путін не дасть провести другий тур», стало головним козирем виборчої кампанії Петра Порошенка у 2014 році. Але снаряд двічі в одну вирву не падає. І хоча ворог не змінився, але, злякавшись один раз і не отримавши підтвердження реальності небезпеки (яка там війна, якщо по телевізору — суцільні розважальні шоу), масовий виборець відчув себе обманутим. І, як у тій казочці про вовків, не побіг удруге рятувати стадо.
Але якщо помiчники Порошенка не завжди вдало вели виборчу кампанію, то сам Порошенко продемонстрував неабиякий бійцівський характер. Отримавши виклик від політтехнологів Зеленського, він спробував грати на полі суперника: першим здав аналізи, прийшов на геть недружній до нього канал «1+1» і переграв опонентів (зрозумівши програш, керівництво канала оголосило, що Порошенко «увірвався до студії», і навіть пригрозило позовом, але це лише підкреслило їхню поразку), показав готовність зробити все, щоб витягти Зеленського на дебати, спробував «перехопити м’яч» і заговорити з виборцями Зеленського його мовою, спародіювавши свого опонента.
А головне — він спробував, хай і в останній момент, налагодити діалог із суспільством. Мітинг 14 квітня на стадіоні докорінним чином відрізнявся від того, що було досі. Адже людей, які прийшли послухати дебати (хоча було зрозуміло, що дебатів не буде), хвилювало майбутнє України. І саме вони почули не лише гасла, а й щирість у словах Президента України.
І отримали надію, що їх теж можуть почути. І на допомогу штабу Порошенка прийшла армія добровольців, які запустили кампанію «загітуй хоч одного прихильника Зеленського». Поки що ця акція триває поза межами соціологічного контролю. Але результати голосування 21 квітня можуть суттєво відрізнятися від нинішніх прогнозів.
А хто ж замовляє музику?
На цьому можна було б поставити крапку, якби не підводні течії, які існують у кожній виборчій кампанії і кардинально впливають на її перебіг. А в нашому випадку вони можуть мати вирішальне значення. Бо в штабі Зеленського зійшлися інтереси двох сил, кожна з яких прагне реваншу. За влучним висловом того ж Павла Казаріна, «Штаб Зеленського має твердий намір продати виборцю кота в мішку. Причому Зеленський — це мішок».
Першою силою, яка взялася за розкрутку проекту Зеленський-президент, є відомий олігарх Ігор Коломойський. І рiч не лише в тому, що з 2012 року 95-й квартал не злазив з екранів канала «1+1», що в них спільний бізнес, а юристи Коломойського на кожному кроці консультують штаб Зеленського.
Все було розіграно набагато тонше і сплановано, очевидно, ще в березні 2015 року, коли Порошенко звільнив Ігоря Коломойського з посади очільника Дніпропетровщини, яку він перетворив на свій форпост, і потіснив із «Нафтогазу». Першою спробою взяти реванш iз боку Коломойського стало створення партії «Укроп», яка зібрала під свої прапори багато промайданних сил. Однак після арешту Геннадія Корбана партія потрохи зійшла на маргінеси.
Зате в листопаді 2015-го на екрани виходить серіал «Слуга народу», який пропонує свій образ «ідеального Президента», близького до народу. До речі, ідея не нова — у 2012 році політтехнологи, які працювали з Гілларі Клінтон, готуючи її до президентської гонки, запустили іронічний серіал «Віце-президент», де жінка вперше опинилася на одній із найвищих посад у державі. А далі лишалося тільки проводити соціологічні заміри популярності героя і засівати поле потрібними меседжами, які мають спрацювати в потрібний момент.
Інша сила, яка не могла пропустити такий шанс, як українські вибори (зрештою, як і американські чи французькі, в яких, якщо копнути глибше, обов’язково знайдеш кремлівський слід) — це так звана «армія ольгінських тролів», яка послуговується розробками КДБ іще з 1970-х років, із часів «холодної війни».
Одна із фраз, яку нещодавно процитувала Оксана Забужко, говорить про завдання «змінити вам картину світу настільки, щоб, попри купу інформації, ви не змогли прийняти розумного рішення в інтересах власної безпеки й безпеки своєї країни».
Перший крок цієї «технології розтління» — максимальне узагальнення і перебільшення негативних явищ, навішування ярликів, знецінення політичних лідерів. Нинішня кампанія теж дає чимало поживи для досліджень.
Головними ярликами, які навісили на Порошенка, стали слова «барига», «мародер», «корупція». Причому якщо ці слова-меми вживляються у підсвідомість, уже неважливо, чого вони стосуються — негатив продукується сам собою.
«Всі ці меми, поширені в соцмережах та повторені з екранів, безкiнечне повторення чогось короткого і простого, й особливо — страшного, воно завжди діє однаково. Потім більшість просто починає в це вірити», — пояснює психолог Марина Грибанова.
За цією ж технологією було свого часу дискредитовано в очах громадськості Віктора Ющенка та інших проукраїнських лідерів. Найцікавіше, що це та сама технологія, яка працювала у 2014 році на Донбасі з усіма «розіп’ятими хлопчиками» та «фашистською хунтою». І якщо тоді здавалося майже неймовірним, що хтось цьому може повірити, то нині практично всі прихильники Зеленського щиро вірять у фейки про «Порошенка»
. При тому що дослідження Інституту масової інформації показали, що 77,7% негативного контенту було спрямовано саме проти Порошенка, причому більшість інформації була фейковою або відверто перекрученою.
«Російський слід» уважні глядачі помітили і в рекламній продукції штабу Зеленського. Зокрема — у відомому ролику про розділених дорогою людей, де «мигалки» на автомобілі не українські, а російські. А також — у скандальній «відповіді», яку приписують штабу Порошенка, коли Зеленського збиває автомобіль. Але і тут стався «прокол» — подібний КамАЗ знайшли на фото поряд із працівником «Мосводоканалу» з однаковими логотипами. Можливо, це лише збіг. Але надто багато таких збігів.
Мотиви обох сторін узяти реванш очевидні. І Зеленський тут — швидше ширма, ніж самостійний гравець. Але є одне АЛЕ. Усі ці технології розраховані на пасивну аудиторію, на виборців як об’єкт маніпуляції. Тоді як усе більше українців після Майдану починають усвідомлювати себе суб’єктами політичних процесів.
Тому в Петра Порошенка є великий шанс таки отримати перемогу в цьому протистоянні. Якщо перестане апелювати до Зеленського і витрачати енергію на закликання його на дебати, а побудує конструктивний діалог з активною частиною суспільства.
«Зеленський уже програв, незалежно від результату виборів. Навіть якщо він отримає більшість на виборах — його це не врятує. Бо це пасивна більшість — глядачі, а не громадяни. Активну меншість він програв і не зможе опанувати нею. А саме ця меншість є двигуном змін в будь-якому суспільстві», — переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Правда, часу на це в чинного Президента зовсім мало. Але ці процеси вже почалися. А там... Доля України в руках кожного з нас.
