Нумерологія виборів: чому у Росії палко полюбили Володимира Зеленського

Якийсь час не могла зрозуміти природу палкої любові громадян Росії до нашого кандидата в президенти Володимира Зеленського.

 

 

За нього масово «голосують» У телевізорі не лише актори і домогосподарки, а й депутати Держдуми, члени Кабміну і навіть особисто товариш Зюганов. Чого б це?

 

 

Відповідь знайшлася у древній езотеричній науці «Карти Долі». Виявляється, Володимир Зеленський і його тезка Путін, згідно з цією системою, мають життєву програму одного і того ж архетипу — Двійки Бубнової. Це порівняння даю не для того, аби кинути тінь на кандидата в Президенти.

 

 

Зрештою, комусь із виборців така подібність навіть сподобається. Але в даному випадку цікаво через теперішню російську дійсність проаналізувати варіанти нашої можливої перспективи.

 

Так ось, Бубни — це масть фінансів. Люди, які народилися з такою програмою, — сіль Землі. Вони вміють і зобов’язані заробляти гроші не лише для себе, а й своєї родини, міста, країни, планети. Чим більший масштаб особистості, тим ширші можливості. У свою чергу, Двійка — число партнерства.

 

Вона справді може бути лідером, але за умови, що її підтримує група людей, на благо якої вона працює. У випадку з Путіним йдеться про знаменитий кооператив «Озеро», членам якого і досі від президента дістаються найжирніші шматки російського пирога. Їм навіть санкції не страшні, бо їхній Володимир пообіцяв компенсувати збитки з державної казни. 

 

А хто команда у нашого Володимира? «95-й квартал»? Наразі так, і Зеленський про своїх дійсно дбає — усі хлопці нагодовані, упаковані, забезпечені роботою. Але ж у разі зміни статусу «кварталівці» навряд чи залишаться його «кооперативом». Хто ж тоді буде замість них і які їхні запити? Поки що знаємо лише про 2 мільярди доларів, що вимагає від України головний спонсор кандидата пан Коломойський.

 

Вочевидь є й інші, бо процес перетворення простого артиста на лідера нації потребує титанічної роботи і чималих коштів. Але кому тоді Зеленський заборгував на самому старті й скільки років повертатиме борги? Наприклад, у Росії черга до бабусь із їхніми пристойними пенсіями дійшла лише тоді, коли нафта стала коштувати дуже дорого. Тепер, кажуть, усе набагато скромніше. У нас же апріорі резерви не ті. 

 

Але звідки ж оця свята віра симпатиків кандидата у те, що він здатен повирішувати саме їхні проблеми? І ось тут починається найцікавіше. У тих телероликах, де наш Володимир влаштовує обнімання з народом, він дійсно стовідсоткова позитивна Двійка — милий, добродушний, теплий, миротворчий.

 

Зачаровані глядачі у відповідь розпливаються блаженними усмішками і думають: цей хлопець зможе все, він такий позитивний, неймовірний, стовідсот­ковий чарівник, з ним точно заживемо по-людськи, він одних поведе до НАТО, іншим забезпечить дружбу з Росією. 

 

Але справа в тому, що у даній колоді ось такими міфічними універсальними талантами володіє не Двійка Бубен, а Джокер — одна з найтаємничіших і незрозумілих карт, що може виступати в ролі будь-якого архетипу. Ним можна грати могутнього Короля, побити усіх Тузів, ним можна поцілити в Десятку, у нього навіть можна вкласти зміст усієї завуальованої гри, бо він одразу ВСЕ і водночас НІЧОГО. Його рідко витягають з колоди через масу ризиків, проте коли це сталося, то використовують замість інших карт для реалізації якогось особливого задуму.

 

Хто ж у нашому випадку зважився зіграти Джокером? Про те, що Зеленський веде несамостійну партію, вже давно зрозуміло, але прізвища тих, хто поставив на цю гру, поки що офіційно не озвучені. Більше того, чим ближче до виборів, тим вибагливішим до масок стає сам Володимир.

 

Ось, наприклад, взяв і зателефонував до «Студії «1+1» своєму супернику під личиною не кого-небудь, а самого Пікового Короля — наймогутнішої карти колоди. Вище — тільки Бог. Замахнувся ого-ого! Усі просто заклякли від подиву. Комусь стало страшно за країну, хтось, навпаки, зайшовся радістю від нечуваного зухвальства свого кандидата.

 

Мов­ляв, дивіться, який сміливець, нікого не боїться! Насправді ж нічого особливого не сталося, адже Джокер за своєю істинною природою — не Король, не Туз, а блазень, шут, каліф на годину, якому лише в особливих випадках дозволяють побити могутню карту. Головне при цьому, аби в генія блефу в момент вирішального удару не спала маска, що приховує його справжнє обличчя...