Три тисячі людей, які мешкають у населеному пункті Львове Береславського району, звичайну воду бачать лише раз на тиждень, та й то з першої години ночі й до п’ятої години ранку. Люди масово виїжджають із рідних місць, адже вижити у таких умовах практично нереально.
— Живемо, наче у кам’яній епосі, дощову воду в бочки збираємо, — скаржиться 78-річний мешканець села Іван Васильович. — Буває так, що по два-три місяці воду нам взагалі не дають, пояснюючи це проведенням ремонтних робіт. Зате розцінки на воду у нашому населеному пункті — найвищі по всій Україні. Ціна за лічильником — 22 гривні за кубометр, а без лічильника — 78 гривень на місяць з однієї особи. Якщо врахувати, що у нас пенсії люди отримують по 1 тис. 200 —1 тис. 500 гривень, та ще й за опалення платити потрібно, то такі суми просто непідйомні для жителів села. Нашу проблему мав би вирішити народний депутат Іван Вінник, якого ми обрали до Верховної Ради. Але він там швидко став секретарем Комітету з питань національної безпеки та оборони. Так би мовити, ангелом-охоронцем, та не своїх виборців, а «потрібних людей», бо про свої передвиборчі обіцянки забув.
Пенсіонер також розповів, що люди були змушені створити ініціативну групу та почати «бомбити» вищі інстанції з вимогою вирішити проблему, що за сім років уже дуже наболіла.
Поки що активісти з документом, під яким стоїть понад 300 підписів мешканців села Львове, зверталися до Антимонопольного комітету, писали очільнику Херсонської області Андрію Гордєєву, намагалися достукатися до Кабінету Міністрів України та дзвонили на урядову «гарячу лінію». Однак жодної реакції не було. Доведені до відчаю мешканці села хочуть звернутися до співробітників СБУ, а також написати заяву до Херсонської обласної прокуратури про злочинну бездіяльність місцевої влади.
Старожили села Львове згадують, що дуже добру насосну станцію збудували на селі напередодні розвалу СРСР, ще у 1987 році. Проектувальники зробили реконструкцію мереж, встановивши міцні труби завтовшки 6 мм. та діаметром у 320 мм.
Загальна система агрегатів була покрита гарною теплоізоляцією. За оцінкою фахівців, середній термін експлуатації мережі мав перевищувати 70 років, а люди у селі Львове забули б про проблему з водопостачанням назавжди.
Але після розвалу СРСР, за мовчазної згоди місцевих чиновників, хороші труби «по-тихому» зняли та продали невідомим підприємцям, а от на їхнє місце встановили старі трухляві шланги діаметром не більше 90 мм. з низькою пропускною здатністю.
У підсумку, напір води не тільки впав (насоси не справляються з прокачуванням), а й якість води стала на порядок нижчою. Крім того, ці тендітні саморобні водопровідні мережі постійно ламаються та рвуться, тому ремонтні роботи стали буденною справою для мешканців села.
Свавілля чиновників, а також моторошні умови життя у населеному пункті, де вода в буквальному сенсі цього слова — на вагу золота, змушує селян продавати свої будинки за безцінь та переїжджати до інших, більш цивілізованих районів України.
За зізнанням мешканців Львового, бути біженцями у своїй країні через нестачу води — боляче, образливо та дуже гірко.
