Про чумаків, які їздили на Херсонщину та у Крим по сіль, хоч краєм вуха чули всі.
А ось про унікальні ікони, які українці брали із собою в дорогу як оберіг від нападу розбійників та хвороб, історичну довідку вдалося знайти зовсім нещодавно.
За словами краєзнавця Андрія Лопушинського, інформацію про незвичайні ікони він виявив, коли вивчав історію чумацтва в архівах.
Виявляється, до 1941 року в Україні залишалося лише два музеї, де зберігалися ці тендітні експонати.
Там же зберiгали технологію нанесення розпису на рибу, секрет довголіття святого лику на настільки незвичайній поверхні, а також інформацію про розміри унікальних чумацьких ікон та сюжети розпису.
Але все це було втрачено під час Другої світової війни.
Згодом з’ясувалося, що декілька таких ікон у якості незвичайних експонатів таки зберегли працівники російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі. Туди вони були привезені ще у 1906 році з Полтави українським археологом, етнографом Іваном Зарецьким, який був співробітником цього закладу.
Власне, опис традиції, можливо, зберігається у неопублікованих архівах Зарецького, які були передані на його батьківщину, до Полтавської області, відносно недавно.
— Ікона на камбалі для українських чумаків була таким самим незамінним атрибутом захисної магії, як сучасні аксесуари у машинах автолюбителів, — розповідає завідувач сектором «Кам’янська Січ» Національного заповідника «Хортиця», краєзнавець Андрій Лопушинський.
— Те, що нам вдалося створити історичну реконструкцію унікальної чумацької ікони, — частина загальної просвітницької місії, мета якої — зберегти українські народні традиції, що йдуть із глибин віків. Цю рибу можна потримати в руках, добре розглянути, це наочний матеріал як для дітей, так і для дорослих, котрі жваво цікавляться життям наших предкiв.
Андрій Лопушинський під час відпочинку на Азовському морі купив на одному з ринків Арабатської стрілки камбалу та підготував рибу до нанесення на неї довговічного малюнка за допомогою оригінальної технології, яка зберігається у таємниці. Він передав цю камбалу херсонській художниці Оксані Оснач, яка олійними фарбами відтворила на рибі іконописні святі лики за фотографіями зразків ікон Зарецького.
За словами художниці, цілком логічно, що чумаки, які везли не лише сіль, а й рибу, яку вони солили, використовували плоску камбалу для малювання ікони. Адже в усі часи саме риба вважалася символом Христа.
— Я використовувала техніку олійного живопису i працювати над іконою мені було надзвичайно цікаво, — визнає Оксана Оснач. — Коли копіювала малюнок iз фотографії, мимоволі звернула увагу на те, як майстерно художник використовував саму структуру цієї рибини. Анатомічні елементи працюють як додатковий засіб виразності. Мабуть, людина робила це не вперше, і він врахував попередній досвід. Усе це дає розуміння того, наскільки грамотний майстер займався іконописом на камбалі для українських чумаків.
Солідарний з думкою ентузіастів i настоятель Храму святого Олександра Православної церкви України Андрій Калита. За його словами, історична реконструкція ікони на камбалі дозволяє краще пізнати історію України.
Зображення риби і на сьогодні має велике духовне значення у християнстві. Цікаво, що моряки також намагалися наносити лики святих угодників на штурвали перед виходом у море з метою захисту від зла та заради успішного плавання.
Традиції чумаків та рожева сіль Азовського моря — це ті «родзинки» Херсонщини, що зберігають її автентичність. Адже саме з цих місць чумаки возили сіль, там же ловили й камбалу.
Тому відновлення втрачених народних традицій допоможе Херсонщині привабити туристів з усього світу. Крім того, що вони зможуть купити оригінальний сувенір, багатьох може зацікавити можливість узяти участь у майстер-класі, під час якого досвідчений майстер розкриє таємницю нанесення святого лику на поверхню рибни.
