Німеччина передала Києву унікальний документ-доказ створення російськими істориками фальсифікацій

Німеччина віддала Києву важливий для історії православної церкви в Україні документ щодо анексії Москвою Київської митрополії, повідомляє «Німецька хвиля». 

 

 

Зважаючи на важливість документа для української історії, міністр науки і культури землі Баден-Вюртемберг Терезія Бауер за підтримки міністерства закордонних справ ФРН ініціювала повернення історичної царської грамоти Україні.

 

 

«Я вдячна дослідникам із Тюбінгена й України за їхню важливу роботу та їхні висновки щодо того, як грамота царя Петра I потрапила до Тюбінгенського університету. Той факт, що ми нині можемо повернути Україні цей символічний і надзвичайно важливий документ, вивезений свого часу до Німеччини, — також знак того, що наша країна розуміє свою історичну відповідальність», — зазначила Бауер.

 

Тож минулого тижня, 14 березня, грамоту Петра І було офіційно передано у Берліні українському послу Андрію Мельнику. 

 

Наукова робота для з’ясування похо­дження документа була завершена ще восени 2016 року. Бюрократичні процедури, необхідні для реституції, затягнулися на кілька років. Зрештою, збіг передачі документа в часі з отриманням Православною церквою України Томоса про автокефалію наводить на думку, що повернення грамоти є політичним жестом. 

 

Історичну царську грамоту Петра І від 1708 року про поставлення митрополита на Київську митрополію вивезли з Києва під час Другої світової війни (ймовірно, 1941 року) як військовий трофей, встановила німецько-українська дослідницька група.

 

З кінця 1950-х років документ зберігався у бібліотеці Інституту східноєвропейської історії та краєзнавства Університету Тюбінгена, що у федеральній землі Баден-Вюртемберг.

 

Унікальний документ виявила цілком випадково провідна наукова співробітниця Національного Києво-Печерського заповідника Наталя Сінкевич три роки тому.

 

Дослідниця розшукувала в бібліотеці Інституту східноєвропейської історії інформацію про німецького пастора Йоганнеса Гербінія, який у XVII столітті був одним iз небагатьох західних дослідників Києво-Печерської лаври.

 

А натомість знайшла ще більший скарб: на стіні в скляній рамці висіла грамота російського царя Петра І від 1708 року, якою він підтверджував поставлення Київського митрополита Йоасафа Кроковського.

 

«Я попросила бібліотекаря подивитися. Виявилося, що це оригінал. Я негайно зв’язалася з директором інституту», — пригадала Сінкевич у розмові з «Німецькою хвилею». 

 

У тюбінгському інституті навіть не здогадувалися, яке історичне значення має документ, який багато років просто прикрашав бібліотеку. Наприкінці 50-х років минулого століття колишній директор інституту купив її у торгівця антикваріатом за дві тисячі марок.

 

Кілька спроб науковців з Тюбінгена з’ясувати, звідки саме взялася грамота, завершувалися безрезультатно. Аж поки Наталя Сінкевич не звернула увагу німецьких колег на те, що документ до Другої світової війни перебував у київських архівах.

 

Царська грамота є важливим церковним історичним документом. Це підтверджувальна грамота російського імператора Петра І від 1708 року митрополиту Йоасафові (Кроковському) про поставлення його на Київську митрополію.

 

Йоасаф був останнім митрополитом за часів перебування Києва у складі Російської імперії, який був вільно обраний київським духовенством і затверджений царем, а не прямо призначеним Москвою, як це потім робилося впродрвж кількох століть. Тож цей документ є важливим свідченням історії анексії української церкви Москвою. 

 

У Російській імперії, на відміну від Константинополя, призначення митрополита схвалювалося світською владою. Грамота царя скріплювалася, як і інші важливі документи, позолоченою печаткою з двоголовим орлом. Із 1688 року Москва забороняла київському митрополиту йменуватися ієрархом «вся Русі». Натомість у титулі згадувалася «Мала Русь».

 

Наталя Сінкевич вказує на те, що оригінал грамоти не досліджувався з метою встановити детальні обставини процесу перепідпорядкування Київської митрополії Москві. На початку XIX століття російський історик і клірик Євгеній Болховітінов оприлюднив у своєму дослідженні текст грамоти 1708 року.

 

Однак у цій публікації текст було піддано цензурі, з’ясувала Сінкевич, вивчивши оригінал. «Болховітінов вирізав найцікавіший, iз сьогоднішньої точки зору, момент про те, що Київський митрополит зобов’язується не повертатися більше до Константинополя», — зазначила дослідниця.

 

Вона переконана, що згадка Константинополя у грамоті через два десятиліття після перепідпорядкування митрополії свідчить про те, що Москва не була впевнена у лояльності київського духовенства. На її думку, цензурування тексту історичних документів свідчить про бажання Росії уникати навіть будь-яких згадок про те, що Київська митрополія була раніше підпорядкована Константинополю.