Фільм «Позивний «Бандерас» режисера Зази Буадзе, як і «Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва, вже став в українського глядача культовим.
Попри те, що фільми про війну на Донбасі лише почали знімати, вони змусили заговорити про себе і глядачів, і кінокритиків. Не лише в Україні.
Днями стало відомо, що виконавець ролі «Бандераса» актор Олег Шульга отримав престижну нагороду Міжнародного лондонського кінофестивалю за кращу чоловічу роль у фільмі іноземною мовою.
Дніпровського актора театру «Віримо» багато хто запам’ятав і в образі льотчика Віктора Гурова з фільму «Червоний».
Приз за кінороль — справжня несподіванка
— Пане Олеже, про ваші ролі в кіно знають усі шанувальники українських фільмів. А от про театр відомо не так багато. Відкрийте таємницю: що таке театр «Віримо»?
— Як на мене, це унікальне явище, можливо, один із найкращих театрів в Україні. І не лише тому, що це наш театр. Ми створили його самотужки зі студії. Починали ще підлітками, в 1991 році. Нас тоді зібрав наш керівник і вчитель Володимир Євгенович Петренко, і ми поставили собі за мету створити висококласний театр.
До 2003 року ми працювали як студія, а потім нас узяла на баланс міська рада. У нас усі актори мають першу освіту далеку від театру — в нас є гуманітарії, технарі, кандидати наук. Я, наприклад, — інженер-механік ракетно-космічних літальних апаратів. Але ми всі кажемо, що ми пройшли «школу Петренка». А це — як знак якості. Мені приємно, що з нашого театру останнім часом почали запрошувати зніматися не лише мене, а й моїх колег. Це вже рівень.
— Фільм «Позивний «Бандерас» подавався на Міжнародний лондонський кінофестиваль іще в січні, причому в трьох номінаціях: «Найкращий фільм іноземною мовою», «Найкраща операторська робота у стрічці іноземною мовою» та «Найкращий виконавець головної ролі у стрічці іноземною мовою». Ви тоді розраховували на успіх?
— Фільм подавали продюсери, і вони, очевидно, на щось розраховували. Але для мене, якщо чесно, це стало повною несподіванкою. Я давно працюю в театрі і для мене приз за кіноролі — це справа везіння, я за цим не ганяюся. А з іншого боку, будь-яка кінороль — це робота не лише актора, а й усієї режисерської групи. Тому я сказав би, що моєї заслуги в цій нагороді відсотків 50, все інше — це заслуга режисера фільму і всіх, хто причетний до його появи.
«Потрібно створювати свій український історичний пантеон»
— Це вже друга помітна ваша роль у фільмах з історичним контекстом. За вашими переконаннями, яким має бути історичний фільм: документально достовірним чи головне, щоб була емоція, екшн, а якісь історичні деталі не так важливі?
— Має бути й те, й інше. Ще донедавна ми жили в умовах брехливої історії і стертої історичної пам’яті, і цю пам’ять потрібно повертати. А це можливо лише тоді, коли говорити правду, а не насаджувати чергові вигадки і стереотипи. Ми всі жили в цих реаліях, і мені дивно зараз бачити, як люди, родичів яких замучила радянська влада (а таких більшість), ностальгують за Радянським Союзом, а тим більше — за Сталіним. У кожного ж у роду є такі, хто помер від Голодомору, був розкуркулений, репресований, відправлений у табір за те, що потрапив у полон, не так щось сказав, просто за те, що був українцем.
— У вас у роду теж такі були?
— Звичайно. І по материнській лінії, і по батьківській. Когось репресували, когось розкуркулили, хтось не пережив Голодомор. Саме тому нам зараз надзвичайно важливо повернути правдиву історію. Але, з іншого боку, ця історія має бути не на рівні сухого підручника, а на рівні якихось образів, живих історій. Потрібно творити новий історичний міф і для цього мистецтво — найкращий шлях. Потрібно створювати свій український історичний пантеон, щоб дітям був приклад, щоб вони хотіли бути схожими на своїх героїв. Та й не тільки дітям.
— Можна сказати, що ви вже долучилися до створення такого пантеону. Принаймні ваш «Бандерас» для багатьох є прикладом для наслідування. Це — лише вплив кінообразу чи герої сучасної війни теж мають шанс стати прикладом для сучасної молоді?
— Це досить складне питання. Це раніше нас вчили, що справжній герой — це той, хто кидається грудьми на амбразуру і готовий померти за товаришів. Але на реальній війні часто доводиться приймати неоднозначні рішення. І сьогодні ти можеш бути героєм, завтра — робиш складний вибір, який важко пояснити сторонній людині. І все життя складається з таких моментів. Але однозначно, що такі герої є і для кіно це дуже благодатний ґрунт.
Мені приємно, що фільми «Кіборги» і «Позивний «Бандерас» знайшли свого глядача. Але говорити, що існує уже феномен сучасного кіногероя, героя тієї війни, ще рано — таких фільмів поки що взагалі тільки два. Ну ще є «Донбас» Сергія Лозниці і документальні фільми. І дай Боже, щоб їх було двадцять два, і триста двадцять два. Тому, я думаю, все іще попереду.
— Продовжуєте зніматися?
— Так, зараз зайнятий у фільмі «Із зав’язаними очима», який знімає Тарас Дронь. Це авторське кіно, сучасна драма з усіма рефлексіями і психологічними тонкощами. Це зовсім інше кіно ніж попередні мої ролі, але тим воно і цікаве.
