Два дні у Києві гостинно зустрічали відому й талановиту письменницю Марію Ткачівську, яка завітала з Івано-Франківська. Поетеса, письменниця, кандидат філологічних наук, перекладачка та педагог, лауреатка премій імені Івана Франка та Василя Стефаника, а також літературного конкурсу «Коронація слова» — успішно презентувала щойно видані романи «Голос перепілки» та «Тримайся за повітря». Романи про щастя, горе, любов, прощення, у яких присутня об’єднуюча лінія: тема обездолених дітей.
«Голос перепілки» розповідає, як колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Мати і малюк були приречені на голод і злидні. Утім тяжкі часи спіткали й самого Бориса. Під час війни він опинився на чужині, в Німеччині. Саме там він зустрів землячку Ганну, яка до безтями закохалася в нього. Але доля розвела їх: Борис згодом повернувся до рідного села, став заможним господарем, а Ганна змушене була виживати з малою донькою на руках.
Тим часом підростав Мартин, який присягнувся ніколи й нічого не просити в батька, який викреслив їх із матір’ю зі свого життя. А далі долі героїв сплітаються химерними візерунками: Мартин прагне одружитися з пасербицею свого батька — Марією...
Авторка романів переконливо стверджує, що треба проживати своє життя, а не виправляти чиїсь помилки. А ось що найбільше болить — це людський осуд. І коли настає повна безвихідь, треба триматися. Приміром, як героїня роману Соломія у «Тримайся за повітря».
Перше кохання стало для Соломії і першим розчаруванням. Художник Андрій був для неї єдиним, а вона для нього — однією з багатьох. Тож коли трапилася можливість поїхати на заробітки в Португалію, Соломія довго не думала. Але добре там, де нас нема: Португалія одразу ж починає випробовувати Соломію на міць. Виснажлива дорога, нелюдські умови проживання та тяжка робота у теплицях сеньйора Родріґеса з ранку до ночі — закордонний рай виявляється справжнім пеклом. Останньою краплиною стає раптова хвороба Соломії. І тієї миті, коли здається, що чекати на допомогу немає від кого, з’явиться він. Той, хто допоможе втриматися там, де так легко впасти…
У романі «Тримайся за повітря» авторка тонко змальовує невидиму пам’ять про бабусю. Людини вже немає, а є її присутність духу, який тримає у найвідповідальніші моменти. Соломія сама як палець, але ж самотньою можна бути і вдвох. Недовіра — ось що вбиває любов. Хіба не можна любити одруженого чоловіка? Хіба любов має закони і правила?
Марія Ткачівська пише прекрасною мовою. Скажімо, тільки на перший погляд здається, що роман «Голос перепілки» перенасичений діалектами. А це лише на користь розкриття характерів й атмосферного зображення часу і місця . (До кожного слова є роз’яснення).
У творчому доробку пані Марії — тексти різних жанрів та стилів. Спершу були поезії, згодом — проза. Серед найвідоміших книг: феєрія «День відбілює ніч», новели та оповідки «Подарунок від динозавра», роман «Я і мій Дон Жуан», художні замальовки та есе німецькою мовою Die Ukrainevon A bis Z (witzig, wurzig,
interessant) — «Україна від А до Я (весело, цікаво і з перчиком)». До речі, найближчим часом письменницю з новинками запросили до Берліна.
У Києві Марію Ткачівську читачам представляла письменниця Роксолана Сьома.
