Ліплять iз ГІМНАзії кулю: багатостраждальна історична будівля Полтави стала ласим шматком

Столітня гімназія в історичному районі Полтави Павленки, відкрита 1917 року з ініціативи секретаря освіти Української Народної Республіки, давно стала притчею во язицех.

 

 

Після того, як 2009 року з цього приміщення «виселили» вечірню школу й натомість не знайшли йому застосування, воно почало різко занепадати.

 

 

Будівля площею 474 квадратні метри стала прихистком для безхатьків, а останнім часом понад 15 разів горіла, внаслідок чого була у плачевному стані.

 

 

Питання про порятунок давнього історичного приміщення неодноразово порушували місцеві засоби масової інформації, проте безрезультатно: схоже, нікого з представників влади воно не цікавило.

 

І от неждано-негадано на горизонті «намалювався» інвестор. На одній із сесій Полтавської міської ради депутати проголосували за надання дозволу ФОП Хардіній Оксані на проведення невід’ємного поліпшення (ремонту) будівлі колишньої вечірньої школи, що на Павленківській площі, 6, із подальшим правом її приватизації. Після оцінки приміщення воно було надане в оренду за понад 10 тисяч гривень на місяць.

 

— Існує програма, яка дозволяє приватизацію об’єктів комунальної власності. А ми з дружиною давно виношували ідею створення в Полтаві об’єкта, що мав би туристичну привабливість, — пояснює чоловік пані Оксани — Олег Хардін, котрий володіє ПП «Концепт-текстиль». — Зрозуміло, що будь-яка інвестиція — це бізнес, і вона має давати дохід. Водночас логічно, що, перш ніж заробити гроші, потрібно їх вкласти.

 

Якщо ж говорити про будівлю колишньої вечірньої школи, то там потрібно вкласти дуже багато: вона в такому стані, що всередині небезпечно ходити — щось могло впасти на голову. Найперше ми обмежили доступ до приміщення безхатьків, сусідство яких, до речі, давно допікало мешканцям сусідніх житлових будинків. Потім узялися за сміття — вивезли його близько чотирьох десятків вантажівок.

 

Складно було навіть знайти бригаду працівників, які б погодилися збирати непотріб у мішки, бо він був уперемішку, даруйте, зі шприцами, фекаліями. Просто-таки жахливу картину доповнювали розбиті унітази тощо — таке враження, начебто вся Полтава звозила туди будівельно-ремонтний непотріб. За 14 місяців оренди нам вдалося встановити вхідні двері й вікна другого поверху (у такий спосіб захистили приміщення від впливу дощу і снігу, інакше, думаю, воно навряд чи дожило б до цього дня), а також провести електрику, бо будинок узагалі не був під’єднаний до електромережі.

 

Таким чином витратили на поліпшення будівлі, як і вимагає закон, понад 25 відсотків її вартості, а саме 125 тисяч гривень. Те, що вичистили авгієві стайні, до покращень, на жаль, не належить, хоч на це теж вит­рачено чималі кошти. До невід’ємних капітальних покращень не можна не віднести й те, що ми повністю перекрили доступ до приміщення сторонніх осіб, заваривши вікна першого поверху решітками й щитами (встановлювати там вікна не було сенсу, бо, думаю, вони б і тижня не протрималися).

 

У підсумку, згідно з нашими підрахунками, загальна сума витрат (разом із орендною платою) сягає півмільйона гривень. Зрозуміло, що при цьому ми не заробили й копійки. Бо, аби досягти кінцевої комерційної мети, у проект потрібно вкласти ще мільйони гривень.

 

Що планували зробити підприємці в історичній будівлі, в законний спосіб приватизувавши її, не секрет.

 

Олег Хардін уже озвучував його з дружиною мету: відкриття хостелу — міні-готелю економ-класу. 

 

— Я нині є слухачем Львівської школи керівників бізнесу, тож завжди, коли приїжджаю до міста Лева, зупиняюся в хостелі, де можна винайняти й окрему кімнату. Таким чином, маю можливість спостерігати, наскільки ця доступна для кожного оренда популярна серед молоді й не тільки, — ділиться своїми спостереженнями пан Олег. — Хостели є й у нашому місті, причому вони ніколи не пустують. Мені, скажімо, до вподоби DREAM Hostel у центрі Полтави. Хочеться зробити щось подібне й водночас неповторне — яскравий, креативний хостел зі своєю душею, який був би ще й цікавим інфраструктурним об’єктом для туристів. 

 

— За який час реально відновити історичну будівлю, до якої багато років нікому не було діла? — цікавлюся. 

 

— Щоб зробити об’єкт надійним та привабливим і до того ж зберегти його історичне обличчя, мені знадобилося б два роки, — зазначає Олег Хардін.

 

Здавалося б, підприємливий молодий чоловік, котрий у селі Мачухи Полтавського району з нуля створив успішне підприємство з виробництва шкарпеток, — справжня знахідка як для міської влади, так і жителів Полтави, яким занедбана історична будівля давно муляє око. Адже, коли був оголошений конкурс на приватизацію цього приміщення (оголошення було розміщене на сайті міської ради, а також у засобах масової інформації), охочих узагалі не виявилося. Окрім, звичайно, Олега Хардіна та його дружини Оксани. 

 

— Проте так сталося, що останнім часом багато що змінилося у владних кабінетах. І, схоже, цей об’єкт після проведених нами покращень став іще комусь цікавим, — підозрює Олег Хардін. — Досі, як вам відомо, це була проблема, якою ніхто не хотів займатися. Коли ж приміщення вичищене, має більш-менш пристойний вигляд, то вже сприймається як ласий шматок, який, певно, хочеться заграбастати. Мене все це просто обурює.

 

Бо я як інвестор звернувся до міськради, у законний спосіб домовився про те, що йду шляхом приватизації. Потім змінюються люди у владі, і на всьому цьому ставиться жирний хрест. Думаю, якщо ця справа не буде доведена до логічного завершення, то й для інших інвесторів це стане сигналом про те, що будь-які домовленості не є гарантією, коли втручається політика. Останнім часом на сайті міської ради з’явився проект рішення, згідно з яким, два об’єкти йдуть на приватизацію, а приміщення колишньої вечірньої школи разом з іще двома «неліквідами», яких ніхто ніколи не хотів брати, — на аукціон.

 

От у мене й виникає запитання: чому два об’єкти в центрі міста у практично ідеальному стані оголошують такими, що йдуть на приватизацію (причому за смішні гроші), а приміщення колишньої вечірньої школи — на аукціон? Зрозуміло, що тут відбуваються певні політичні маніпуляції.

 

Очевидно одне: якщо існують правила, тоді потрібно все ж таки дотримуватися домовленостей. Хочу наголосити й на тому, що моє підприємство за минулий рік сплатило до бюджету Полтави майже мільйон гривень податку на доходи фізичних осіб. І якщо говорити про тенденцію, то ця сума весь час зростає.

 

Стосовно ж аукціону, то пан Олег вважає, що це взагалі кричуще порушення домовленостей. Бо, вклавши в занедбаний об’єкт значні кошти, він тепер у заздалегідь програшній ситуації порівняно з іншими потенційними учасниками аукціону. 

 

— Я не знаю, з ким домовлявся Олег Хардін. Рішення про погодження на поліпшення (ремонт) будівлі колиш­­нь­ої вечірньої школи ухвалювалося без нашої фракції Соціал-демократичної партії й деяких інших фракцій, тобто ми за нього не голосували, — пояснює секретар Полтавської міської ради (він же виконувач обов’язків міського голови) Олександр Шамота. — Питання ж щодо продажу приміщення колишньої вечірньої школи на аукціоні виносилося на сесію, проте за рішенням профільної депутатської комісії було знято на доопрацювання. Поки що. Яким буде подальший розвиток подій? Як депутати міської ради вирішать, так і буде. 

 

За словами Олександра Шамоти, є й інша людина, яка готова викупити це приміщення на відкритому аукціоні, давши за нього вищу ціну.

 

Тож, якщо Олег Хардін хоче отримати будівлю, на яку він поклав око, нехай, мовляв, бере участь у відкритому аукціоні (звісно, якщо депутати ухвалять таке рішення) й викуповує його. 

 

— Якщо ж він програє аукціон, після продажу будівлі йому повернуть витрачені на її поліпшення кошти. Такий механізм передбачено законодавцем. Тож у чому проблема? — дивується Олександр Шамота.