Уже у травні Національна заслужена академічна капела України «Думка» здійснить масштабний тур, присвячений 100-літньому ювілею творчого колективу.
А 11 березня відбудеться перший концерт «Мандри «Думки» у Києві, у залі Національної філармонії.
Прозвучать такі композиції: Кирило Cтеценко «Благослови, душе моя, Господа» та «Милість спокою», Микола Леонтович «У Царстві Твоїм» (соліст — тенор Олександр Білошапка), Олександр Кошиць «Іже херувими».
У програмі також твори провідних сучасних українських композиторів: Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Лесі Дичко, що написані на вірші Тараса Шевченка.
Капеляни століття тому були першими виконавцями творів Кобзаря, «Думка» і на нинішньому етапі створює зразкові музичні інтерпретації творів знакового українця, які є орієнтиром для інших творчих колективів.
Нині «Думка» перебуває на хоровому олімпі. Свідчення цьому — виступи в Італії та Бразилії, Польщі та Мексиці, Австрії та Уругваї, Швейцарії та Аргентині, Німеччині та Чилі, Голландії та США, Франції, Іспанії, Бельгії, Великобританії. Капела щоразу, кожним концертом і записом, підтверджує свій унікальний рівень та статус.
«Думка» виступала з такими всесвітньо відомими музикантами, як Еніо Морріконе, Хосе Каррерас, Кшиштоф Пендерецький та під орудою видатних диригентів, зокрема Двайта Беннета (Канада), Вальтера Хаупта (Німеччина), Міхаела Шьонгайта (Німеччина).
Нагадаємо, у 2004 році український колектив став номінантом за краще хорове виконавство музичної премії «Греммі» у США, і має численні здобутки і нагороди у багатьох міжнародних престижних музичних конкурсах і фестивалях.
«Думка».
Фото з сайта dumkacapella.com.ua.
У складі «Думки» працює 70 високопрофесійних співаків. Хор неодноразово брав участь у багатьох музичних фестивалях Франції, зокрема Ля Шез Дьє, Алансон, Безансон, Сен Мало.
«Думка» під орудою Євгена Савчука є першим, а часто і єдиним виконавцем багатьох творів сучасних українських композиторів. Серед останніх прем’єр — «Диптих» та «Реквієм для Лариси» Валентина Сильвестрова, «Бабин Яр», «Панахида» та «Слово про Ігорів похід» Євгена Станковича, «Палімпсести» Юрія Ланюка.
Програмка концерту 11 березня 1919 року.
Із репетицій любительського хору найбільшої вітчизняної кооперативної установи часів Української революції 1917—1921 років — Дніпросоюзу — починався творчий шлях колективу, який став одним із флагманів українського співу, — капели «Думка» («Державної української мандрівної капели»), констатує дослідниця Лариса Семенко.
Один із найвідоміших українських хорових колективів і нині має дві, відтворені у мистецтвознавчій літературі, дати заснування: 1919-й і 1920 роки. Причина неузгодженості саме в тому, що до витоків створення мистецького колективу причетний Дніпровська спілка споживчих союзів, у середовищі якого панували ідеї відродження української державності.
Організацію вже на початку 1920-х років більшовики ліквідували, а чимало її членів у наступні роки репресували, намагаючись зробити все для того, щоб історію Дніпросоюзу ніхто ніколи не згадав.
Дніпровська спілка споживчих союзів утворили навесні 1917-го. Для розуміння: союз об’єднував близько 8 тис. кооперативів з усієї України та мав представництва у Відні, Лондоні, Парижі, Берліні.
Дніпросоюз мав у своїй структурі культурно-просвітній відділ, який організовував та фінансував концерти, вистави, лекції для Києва і провінції, вів видавничу, театральну, бібліотечну та музичну діяльність, допомагав у проведення етнографічних експедицій. У штаті були, зокрема, Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Павло Тичина.
При культурно-просвітньому відділі працювала Художня рада діячів хорового мистецтва. Процес створення хорового колективу на базі Дніпровської спілки розпочався з кінця 1918-го.
Співочий колектив на початку своєї діяльності був аматорським і ставив за мету пропагувати українську національну пісню. На афішах концертних програм 1919-го писали: «Хор робітників Дніпросоюзу», або «Хор співробітників Дніпросоюзу», рідше — «Хор Дніпросоюзу».
Склад колективу постійно змінювався, у середньому налічував до 60 хористів, в окремих випадках на сцену виходили одночасно до 90 співаків.
11 березня 1919 року в залі Купецького зібрання Києва (нині це приміщення філармонії) відбувся перший офіційний концерт хору, присвячений роковинам смерті Тараса Шевченка. 6 квітня хор успішно виступив у програмі, за офіційною тодішньою назвою, Дня пролетарської культури.
А як іще могли називатися урочистості за більшовицької влади? Зміст виступу передає тогочасна преса: «Заля й інші кімнати були дуже гарно прибрані зеленню, живими квітами, рушниками та килимами; по стінах порозвішувано портрети творців та працівників української культури: Г. Сковороди, І. Котляревського, Є. Гребінки, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Драгоманова, Л. Глібова...». Загалом упродовж 1919 року було ще 10 публічних концертів.
Починаючи з лютого 1920-го, хор змінив офіційну назву на «Художня хорова капела Дніпросоюзу». Уже в першій половині року хористи відвідали села Київщини та Поділля. З 12 липня по 1 вересня мандрували Лівобережною Україною, давали і по декілька концертів на день.
Лубни, Ромодан, Миргород, Полтава, Харків, Кобеляки, Кременчук, Лохвиця, Ромни, села Полтавщини та Слобожанщини; на прохання місцевих священиків співали у православних храмах... Усього у звіті зазначено 31 концерт.
«Дома чекав капелян убогий куліш, майже без сала і без солі. З’їли прихватом по ложці, по другій, — більше не вистачало і в тому ж смутному, придавленому настрої мовчки лягали спати — в хаті, на дворі, на соломі», — такий запис залишив у щоденнику 14 липня 1920 року письменник Степан Васильченко (С. В. Панасенко, 1879—1935), який, за документами, був теж хористом, але мав обов’язок нотувати мистецьку подорож.
Тим часом, наприклад, учитель із міста Ромни порівняв концерт капели з ясним сонцем, яке несподівано зійшло на темному, нудному обрії. «Рідна пісня в прекрасному виконанні. Як та жива вода з казки, обдавала і освіжала їх душі, збудила тугу за красою», — писав Степан Васильченко 28 серпня.
Утім відразу ж після повернення постало питання про розпуск першої мандрівної капели, його датовано 1 вересня. Відразу ж з’явилася Друга мандрівна капела Дніпросоюзу на чолі з Кирилом Стеценком та Олександром Чапківським, до якої увійшла чимала частина хористів попередньої. І вже 8 вересня вона виїхала в турне по Правобережній Україні, що тривало до 10 листопада.
Наприкінці жовтня капеляни були у Тульчині, де зустрілися з Миколою Леонтовичем. Після завершення цих нетривалих гастролей розформували і Другу мандрівну капелу, і культурно-просвітницький відділ Дніпросоюзу.
А 15 листопада 1920-го внесли до реєстру державних закладів мистецтва, керованих Київською губернською наросвітою, новий хоровий колектив Дніпросоюзу, основою якого стали дві попередниці-капели.
Навесні 1921 року хор був реорганізований у мандрівну одиницю під назвою «Державна українська мандрівна капела «Думка». А невдовзі Дніпросоюз оголосили «гніздом контрреволюції». Не могла не зачепити ідеологічна «анафема» і хоровий колектив.
