Зламати імперські стереотипи: яку роль насправді зіграв для України гетьман Кирило Розумовський

В українцях упродовж століть формували стереотипний погляд на гетьмана Кирила Розумовського як випадкового «улюбленця долі», який отримав гетьманську булаву винятково завдяки протекції свого брата; як формального, повністю залежного гетьмана, якому байдуже було до стану справ у Гетьманщині.

У результаті ми можемо констатувати, що багаторічна імперська політика щодо насаджування такого сприйняття гетьмана Кирила Розумовського була успішною. 

Утім, за надзвичайно складних суспільно-політичних обставин та жорстокого контролю з боку Російської імперії Кирило Розумовський зробив усе від нього залежне для збереження та реформування гетьманської держави.

Діяльність  під пильним наглядом російських правлячих кіл

Відновленню гетьманства передувала тривала робота. Представники козацької старшини у 1744 та 1746 роках Яків Лизо­губ, Микола Ханенко, Василь Гудович клопотали офіційно про відновлення гетьманства в Україні.

 

Результатом багаторічної системної роботи у 1747 р. став указ імператриці Єлизавети Петрівни від 5 травня «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями». 22 лютого 1750 року відбулося урочисте обрання Кирила Розумовського гетьманом.

 

Портрет гетьмана України Кирила Розумовського. Художник Луї Токке. 1758 р.

 

Навряд чи хто з російської владної верхівки вбачав в особі Кирила Розумовського самостійного керівника держави, проте він уже з перших кроків проявляє себе як гетьман із глибоким розумінням і повагою до попередників.

 

Від початку свого гетьманування Кирило Розумовський переконує імператрицю в необхідності перенесення гетьманської столиці до міста, якому випала доля бути кілька десятиліть центром політичного та культурного життя Гетьманської України, столицею визначних державних керманичів Д. Ігнатовича, І.Самойловича, І. Мазепи.

 

Він добре розумів, що Батурин — це символ боротьби українців за власну незалежну державу. Наслідком прохання гетьмана став указ від 24 липня 1750 року, яким закріплювався статус Батурина як гетьманської столиці.

 

Саме з Батурина Кирило Григорович керував державою, зробивши спробу відродити Гетьманщину в повній її самостійності, незважаючи на абсолютну владу російського монарха.

 

Історик І. Крип’якевич писав: «В його грудях билося ще українське серце». Усі подальші кроки гетьмана цьому є підтвердженням.

 

Кирило Розумовський добре розумів, що, попри прихильність імператриці Єлизавети Петрівни, його політична діяльність завжди буде під пильним наглядом російських правлячих кіл. Саме тому він застосовував усі свої дипломатичні здібності та сімейні зв’язки, аби вдало вирішувати насущні українські проблеми.

 

Проект прапора Лубенського полку Гетьманської України із зображенням Національного герба. 1758 р. 

(Місце зберігання — Центральний державний історичний архів України).

 

Після правління гетьманського уряду, в якому керівну роль відігравали не зацікавлені в розвитку України-Гетьманщини російські урядовці, Кирило Розумовський отримав цілком розбалансований державний апарат.

 

Більшість адміністративних структур Гетьманщини існували за застарілою системою ХVІІ століття. Саме тому Розумовський вбачав необхідність у проведенні реформ в адміністративній, судовій, освітній галузях, які мали б відповідати потребам нового часу.

 

Для здійснення цього задуму потрібно було підготувати освічених та кваліфікованих спеціалістів у різних галузях. Тож перші реформаторські кроки Кирила Розумовського були спрямовані на реформування освіти, адже навчання молодого покоління визначає вірний курс держави у майбутньому. 

Навчали козацьких дітей грамоти

Гетьман увів обов’язкове навчання козацьких дітей у парафіяльних школах. У 60-х роках ХVІІІ століття у всі полки були розіслані ордери гетьмана про організацію навчання козацьких дітей грамоти.

 

Важливим кроком Кирила Розумовського у становленні вищої освіти була ідея заснування університету в Батурині. Оскільки на той час Києво-Могилянська академія була єдиним значним осередком вищої освіти, наука в ній мала духовний характер.

 

Необхідність відкриття університету в Батурині зумовлювалась тим, що, по-перше, українці завжди мали хист до навчання, а по-друге, на території Гетьманщини була недостатня кількість навчальних закладів. 

 

Проект Батуринського університету за дорученням гетьмана був розроблений у 1760 році. За основу було взято статути німецьких університетів.

 

Проект вищого навчального закладу був досконалим, вирізнявся новітньою структурою навчальної програми. Попри його нереалізованість, він чітко ілюструє гетьманське бачення тенденцій розвитку вищої освіти та амбітні плани гетьмана щодо розвитку Гетьманщини та орієнтацію на європейську освітню систему. 

 

Важливою складовою модернізації держави та запорукою її розвитку є незалежна судова система. Тож наступним реформаторським кроком Розумовського була реформа судоустрою, яка вимагала не лише неупередженості, а й систематичного цілеспрямованого підходу.

 

Судова система, яка існувала в Гетьманщині, була застарілою, не відповідала суспільним запитам, крім того, не було чіткого розподілу між судовими інституціїями та адміністративними органами, подеколи їх функції тісно переплітались, що ускладнювало роботу правосуддя. 

 

Згідно з гетьманськими універсалами від 17 листопада 1760-го та 17 лютого 1763 року, в Гетьманщині зменшувалася кількість судових інституцій, скасовувалися судові функції Генеральної військової канцелярії, а Генеральний суд ставав вищим апеляційним органом. До складу Генерального суду входило два генеральні судді та виборні представники з кожного полку. З 1763 року на території кожного полку було створено станові шляхетські суди: земські, підкоморські, гродські.

 

Зазначені вище заходи сприяли зменшенню судової тяганини і водночас підвищували престиж Генерального суду, сприяли його демократизації, розмежуванню судової, виконавчої і законодавчої влади. Унаслідок послідовних кроків, спрямованих на процес судочинства, було відкликано російських чиновників зі складу Генерального військового суду та зменшено вплив імперії на судові установи і сам процес судочинства у Гетьманщині, який поступово мав стати незалежним. 

 

Була підготовлена та проведена адміністративна реформа. Так, із того ж 1763 року територію Гетьманщини було поділено на 10 полків та 20 повітів.

Реформування війська

Формування цілісності держави неможливе без укріплення обороноздатності. Зауважимо — російський уряд щораз намагався зменшувати кількість військової сили Гетьманщини. Тож Кирило Розумовський активно береться за реформування війська. 

 

Результатом багаторічної та копіткої роботи гетьмана стали його універсали 1762-63 років, згідно з якими полки було перетворено на регулярні, запроваджувався вишкіл за європейським зразком. Він уперше ввів в українському козацькому війську одностайну уніформу: синій мундир із червоним коміром, білі штани, різнокольо­рові шапки для кожного полку.

 

Обов’язковим набором зброї козака мали бути рушниця, шабля і спис. Таким чином, гетьман мав на меті посилити боєздатність та обороноспроможність козацького війська, а віддак і кордонів Гетьманщини.

 

Очевидними є паралелі з сьогоденням, коли ми чітко усвідомили, що надважливо захищати кордони та територіальну цілісність держави, а для цього потрібні ефективні, мобільні та по-новітньому оснащені збройні сили. 

 

Розумовському, здійснюючи реформаторську діяльність, вдалося відновити права свого уряду, принаймні до рівня 1709 року. Він зумів розширити юрисдикцію Гетьманщини на місто Київ i Запорозьку Січ, мав право самостійно призначати козацьку старшину на керівні урядові посади. У 1760-му гетьман провів перепис населення з метою упорядкування системи податків. 

 

Кирило Розумовський, як і його попередники, діючи з метою об’єднання та формування цілісності держави, утверджує державну символіку, яка набуває поширення по всій території Гетьманщини.

 

Московські правителі намагалися жорстко контролювати владні символи Гетьманщини, які були ознакою самостійності суспільста та незалежності держави. Так, згідно з гетьманським універсалом 1755 р., у сотнях Гетьманщини починають використовувати єдину затверджену печатку, що засвідчувало сприйняття її як єдиного державного символу. 

 

Розумовський закріплює формування національної свідомості, єдності нації шляхом формування такого невід’ємного державного символу, як герб.

 

За основу Національного герба (це таке звичне для нас сьогодні формулювання саме Розумовський вживає вперше!) гетьман бере герб Запорозької Січі, який у  багатьох асоціювався з кращими традиціями України-Гетьманщини.

 

Результатом планомірної роботи гетьмана став ордер від 8 березня 1755 року, який регламентував порядок розташування зображень на полкових і сотенних знаменах.

 

Саме цей документ став рушійною силою у розробці й виготовленні нових прапорів у більшості адміністративних одиниць Гетьманщини та засвідчив легітимність використання Національного герба правовим чином.

 

У 1758-му лубенський полковник Іван Кулябко за дорученням гетьмана розробив проект Національного герба — «Козак із мушкетом», зображення якого згодом з’являється на Сотенному знамені Лубенського полку.

 

Так поняття «Національний герб», не відступаючи від давніх українських традицій, за Кирила Розумовського набуває нового важливого значення — як загальнонаціонального символу. 

 

  Усе, що здійснював Кирило Григорович упродовж свого гетьманування, було спрямовано на реалізацією ідеї незалежної Гетьманської держави. Він став одним із тих, хто формував піднесення патріотичних настроїв та духу опору в суспільстві Гетьманщини.

 

Кирило Розумовський є безсумнівним взірцем, він зумів згуртувати навколо себе патріотично налаштованих представників сформованої української еліти. 

 

Логічним продовженням його політики стала підготовка документа «Прохання малоросійського шляхетства і старшин разом із гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії» 1763 року.

 

Чолобитні, які були розроблені гетьманом та представниками полкової і сотенної старшини, складалися з 23 пунктів, найголовнішими серед яких були: вільне обрання гетьмана, відновлення традиції укладення при його обранні договірних статей, запровадження сейму або генеральної ради, повернення українцям відібраних земель, звільнення України від утримання російських полків, спадкове гетьманство.

 

Саме цей документ широко засвідчив прагнення українців до створення держави, сколихнув правлячі кола Гетьманщини та підняв патріотичні настрої у суспільстві. На думку Зенона Когута, цей документ містив найбільш самостійницькі погляди, які не висловлювалися так відкрито з часів гетьмана Мазепи. 

Повернення в Батурин

Політичні настрої, що вирували в Гетьманщині в середині ХVІІІ століття, непокоїли Катерину ІІ, яка вбачала в цьому загрозу для імперії. І як наслідок — 10 листопада 1764 року імператриця скасувала гетьманство. На тривалий час вимушено Кирило Розумовський полишає рідну землю... Йому було заборонено жити в Україні. 

 

На схилі свого життя повертається гетьман до Батурина. Усвідомлено повертається. Повертається щоб прожити тут останні роки свого життя і щоб спочити навіки саме в Батурині.

 

Кирило Розумовський як усипальницю для себе будує Воскресенську церкву, поряд із Мазепиною Цитаделлю — там, де полягли і навіки спочили борці за незалежність України 1708 року. Саме похованням у Батурині Розумовський зробив це місце пам’ятним для багатьох наступних поколінь, адже де тлін гетьмана, там і гетьманський дух.

 

Відомий історик О. Оглоблін писав про роль гетьмана Кирила Розумовського: «Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зростання Лівобережної України та буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва».

 

За своє 14-річне гетьманування своїми політичними поглядами, втіленими у реформах, він довів, що Гетьманщина має відбутися як самостійна незалежна держава європейського типу.

 

Заглядаючи в минуле і дивлячись на реформи Розумовського, ми можемо провести чіткі паралелі з сьогоденням, що здійснення реформ є одним із основних чинників для повноціного розвитку держави.

 

Для українців Кирило Розумовський залишається взірцем відданості своїй справі, незважаючи на нереалізованість багатьох його задумів, національні ідеї, які були ним порушенні, продовжують жити і сьогодні. 

Юлія ФУРСОВА,
завідувач відділу Палацу гетьмана України Кирила Розумовського Національного історико-культурного заповідника  «Гетьманська столиця»