Письменник Наіль Ісмайлов: «Ми оточені багатьма шляхами і маємо їх спробувати»

 

— Наілю, всі країни сучасного світу багатонаціональні, і приналежність до літератури визначає не  національність, а мова творів. Маріо П’юзо походив з італійської родини, але жив у США і писав свої твори англійською, тому належить  до американської літератури. Ежен Йонеско був румуном, але жив у Франції і писав свої твори французькою, тому став класиком французької літератури. Деяких письменників відносять до кількох культур. Про Ісаака Зінгера у Вікіпедії написано, що він американо-єврейський письменник польського походження, який писав мовою їдиш. Українській і російській літературам належить Микола Гоголь. Розкажіть, що вас привело в Україну й українську літературу?  

 

— Я народився в місті Дніпрі, і в мені тече кров трьох народів: мій батько — син турка й іранки, а мати — азербайджанка. Обоє моїх батьків народилися в Нахічеванській Автономній Республіці. У радянську епоху батько працював на заводі в Дніпрі і був добровольцем під час аварії на Чорнобильській атомній станції, а мій прадід воював за звільнення Дніпра, тому любов до цього міста в мені закладена ще до мого народження. Коли я починав писати, то міг бути турецьким або азербайджанським письменником, але я пов’язаний саме з українською літературою. 

 

— Але, читаючи вашу прозу, неможливо не зауважити, що ментально автор належить до східної культури.

 

— Так, щось східне є. Мені пощастило, що належу до трьох різних східних народів — дух кожного живе в моєму серці. Завдяки цьому мені легше проникати в тонку психологію людської душі взагалі. Довший час я жив в Азербайджані й Туреччині, на мене глибоке враження справили Нізамі Гянджеві, Омар Хайям, Мірза Шафі Вазех, мислитель Насемі і його вчитель Наемі та інші. Але серед моїх учителів достатньо і західних письменників — Вальтер Скотт, Томас Вульф, Маркес, Гемінґвей, Бернар Вербер, Пауло Коельйо, Харукі Муракамі. Серед улюблених українських — Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Гоголь.

 

— В Україні небагато літературних центрів, що мають вплив на літературний процес — Київ, Львів, Харків. А яке літературне життя  Дніпра? 

 

— У Дніпрі дійсно немає великих видавництв, що спеціалізуються на художній літературі, але тут є чимало пам’ятних місць і творче середовище.  Відбуваються літературні ярмарки, творчі вечори, виставки, є заклади, де збирається талановита молодь — «Риба Андрій», «Невідомий Петровський», «Махно Паб». Саме в нашій області, у Кривому Розі, виходить чи не найавторитетніший в Україні літературний журнал «Кур’єр Кривбасу», який багато років видає прекрасний український письменник Григорій Гусейнов. 

 

— Виступаючи перед київською аудиторією, менеджер славетного паризького видавництва видавництва «Галімар» Жан Маттерн казав, що у Франції письменник не може жити за рахунок літератури, тому змушений або викладати в університеті, або займатися журналістикою. Де ви працюєте?

 

— Донедавна працював економістом «Приватбанку». 2017-го, коли вийшла моя перша книжка «Мелодія осені», почав працювати в одній із найбільших ІТ-компаній України. Сфера інформаційних технологій — це саме те заняття, де відчуваю, що розвиваюся і зростаю.

 

— Ваш роман «По небу вниз», виданий літературною агенцією «Друге дихання», — симбіоз містики й любовного роману?

 

— Я хотів написати історію про людину, яка не може знайти виходу з ситуації — вона опинилася в лабіринті й не знаходить шляху додому. Мені важливо було показати, що всі ми приходимо у цей світ не одні, а зі своєю парою — людина не самотня, і після страждань вона знайде того, з ким їй суджено бути. Вихід з лабіринту — це шлях закоханих.

 

— Український літератор Сергій Соловйов назвав вашу книжку «міцним і по-філософськи цілісним романом»; зауважив, що в сенсі нумерології цей твір близький до філософії піфагорійців і Платона. Що скажете на це? 

 

— Любов пізнається через спілкування людей, а через філософське осмислення  любов стає вічною. Кожен справді вартісний письменник — філософ. Мені близькі і піфагорійці з їхньою вірою в переселення душ та математичним по­глядом на природу Космосу, і Платон з його вченням про тіло і душу.

 

— У Вашому романі є така думка: коли ми не цінуватимемо відведеного нам часу — зіб’ємося з дороги і втратимо свій дім, а з ним і смисл життя. Це Ваше «послання» молоді? 

 

— Ми оточені багатьма шляхами і маємо їх спробувати, аби зрозуміти, яка дорога приведе додому. У цьому смислі дім —  не фізична будівля, а місце, де душа знаходить гармонію. Я раджу всім щирої любові, бо щирість — це основа нашої душі. Маючи чисті почуття, здатні притягувати до себе скарби Всесвіту. 

 

— Видатний сучасний український письменник Валерій Шевчук вважає, що робота прозаїка вимагає — як гра на піаніно — багатогодинної щоденної практики, інакше він дискваліфікується. Як це відбувається з вами?  

 

— Так, процес утворення думок доволі кропіткий. Та й серед багатьох слів треба обрати найважливіші, найніжніші, найвлучніші. Не скажу, що це надто тяжка робота — адже це моя улюблена справа. Я дуже пунктуальна й акуратна людина, тому знаю, в який час і в якому місці маю писати. Обов’язково моє робоче місце має бути чистим, порожнім від зайвих речей, що відволікають. Ніяк не погодитися з Валерієм Шевчуком, який порівнює прозаїка і піаніста:  якщо зупинитися, можна втратити хист, кваліфікацію. Щоправда, кожен музикант іноді таки зупиняється для того, щоб почути публіку й оплески за свою гру... 

Анатолій КУШНІР, інтерв’ю