Акція «Вісла»: колектив УІНП вшанував пам’ять жертв
Під приводом боротьби з Українською повстанською армією польська комуністична влада депортувала українців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя до північних і західних регіонів Польщі. >>
Демонтований у Києві пам'ятник Суворову «всиновлять» у Швейцарії
29.01.2019
Доля до монумента російському полководцю виявилась прихильною.
Демонтований днями в столиці пам’ятник відомому полководцю Олександру Суворову, одному із засновників російської військової справи, генералісимусу російських наземних i морських сил, буде передано швейцарцям.
Адже запеклі дебати щодо доцільності його перебування на території Київського військового ліцею точилися вже давно.
Як повідомили в Українському інституті національної пам’яті, 29 січня заплановано зустріч представників Міноборони з військовим аташе посольства Швейцарії в Україні — за попередньою домовленістю, демонтований пам’ятник буде передано до одного зі швейцарських музеїв Суворова.
І, як дотепно зауважив співробітник УІНП Богдан Короленко, на цьому й «завершиться останній похід Суворова через Альпи».
Наголосимо, що генералісимус брав активну участь у депортаціях i придушеннях національно-визвольних повстань. Зокрема, топив у крові Коліївщину — селянське повстання на Правобережній Україні.
Також під керівництвом Суворова у 1778 р. відбулася депортація кримських християн до Російської імперії. А в 1782-1783 роках брав участь у депортації з Кубані ногайців, жорстоко придушуючи їхні повстання.
У 1794 році очолив армію, яка придушила польське повстання під проводом Костюшка та захопила Варшаву, де було вчинено жахливу різню: при взятті Празького передмістя Варшави за наказом Суворова було нещадно вбито близько 20 тис. цивільних iз метою залякати решту польського населення.
За словами тодішнього британського посла Вільяма Ґардінера, ця акція «була огидним і непотрібним варварством».
Більше того, під час придушення армією Суворова повстання на території Білорусі були випадки осквернення греко-католицьких храмів і спалення Біблії білоруською мовою.
Додамо, що в сімейному житті Суворов не був щасливим: одружившись у 43-річному віці з княжною Прозоровською, досить скоро викрив її в подружній зраді й почав процес розлучення, від якого згодом відмовився.
Мав від княжни доньку Наталію та сина Аркадія, який, будучи вже в генеральському чині, трагічно загинув, потонувши в річці Римник.
Сам генералісимус помер у 1800 році, на надмогильній плиті в Олександро-Невській лаврі викарбувано короткий напис: «Тут лежить Суворов».
Залишається лише сподіватися, що замість одіозного російського військового карателя на території столичного військового ліцею ми невдовзі таки побачимо пам’ятник істинному українському герою часів національно-визвольної війни 1648—1657 років — українському військовому та державному діячу, козацькому полковнику Івану Богуну.
Бо саме на таких національних героях мають виховувати майбутню офіцерську еліту сучасної української армії.
