Лицедійство влади: що загрожує спроектованому Владиславом Городецьким Будинку актора

Черговий скандал за ще однин ласий шматок розгорівся у столиці.

 

 

Йдеться про будівлю у центральній частині Києва — Будинок актора, що на вулиці Ярославів Вал, 7.

 

 

Його працівники скаржаться, що їхні поневіряння почалися ще влітку, але наразі протистояння досягло свого апогею — людей просто виганяють з історичної будівлі через проблеми, що виникли у зв’язку з продовженням договору оренди приміщення. 

 

Культурні діячі вже 38 років орендують це приміщення й утримують його за свої кошти, але, як говорить директор Будинку актора Вікторія Московенко, влітку 2018 року вони отримали листа від Департаменту культури і Департаменту комунальної власності КМДА про те, що ця будівля «йде» на реставрацію й, відповідно, договір із ними ніхто продовжувати не збирається.

 

Спершу з червня нібито планувалася реставрація головної будівлі, але згодом з’ясувалося, що на реставрацію грошей катма.

 

«Та немає коштів навіть на те, щоб продовжити проектні роботи. І незважаючи на це працівників Будинку актора виганяють на вулицю, навіть не запропонувавши жодного альтернативного приміщення для продовження творчої діяльності», — у відчаї скаржиться директор.

 

За своєю архітектурою й початковим призначенням Будинок акторів — це караїмська кенаса, приміщення якої вже за радянської влади, у розквіт атеїстичної пропаганди, віддали акторам.

 

Нагадаємо, що караїми — це тюркський народ, який сповідує іудаїзм.

 

Свого часу на території України чимало караїмських общин було в Криму та на Західній Україні (Львові, Галичі, Луцьку). Саме кенасою караїми називали молитовний дім. 

 

Проект цієї прекрасної будівлі розробили знамениті архітектор Владислав Городецький та інженер Антон Страус, й уже в 1898 році розпочалося будівництво. Кошти на це виділив власник тютюнової фабрики Соломон Коген — він вважав, що караїмській общині потрібен свій молитовний дім.

 

Завершили будівництво у 1902 році, й приміщення одразу почало функціонувати за призначенням. Інтер’єр та фасад кенаси прикрасили орнаментами в мавритано-арабському стилі, всередині будівлі було багате убранство, а на вікнах яскраво виблискували вітражі. 

 

Із приходом більшовицької влади молитовний дім закрили. Згодом у приміщенні були установи політпросвіти, дім народів сходу, кінотеатр «Зоря», ляльковий театр. А в 1981 році тут заснували Будинок актора.

 

Директорка Будинку актора вважає, що реставрація якщо й колись відбуватиметься, то не для того, щоб відновити будівлю.

 

«Натомість вони хочуть побудувати триповерховий будинок у дворі та добудувати ще два поверхи на сусідньому будинку. Для караїмської кенаси це взагалі неприпустимо, оскільки там немає міцного фундаменту, а сама будівля стоїть на насипному валу. Караїмська община наразі у відчаї, оскільки з ними ніхто взагалі не радився, ба, більше — їх навіть не поінформували про реставрацію їхньої унікальної культової святині», — сказала Вікторія Московенко.

 

Нічого іншого, крім обурення, не викликають подібні дії КМДА, оскільки є сумний досвід подібних так званих «реставрацій» того ж Будинку учителя (Будинок Центральної Ради).

 

Зокрема, директор Музею Української революції 1917—1921 рр. Олександр Кучерук (а експозиція музею розміщується саме в Будинку вчителя) мені особисто скаржився: «Будівлю закривають, розбирають дах, і на цьо­му гроші на «ремонт» закінчуються — усе починає гнити й дійсно розвалюватися. Будинок, як пам’ятку архітектури, знімають із реєстрації, й тоді роби з ним, що хочеш!».

 

Можна також згадати перипетії й навколо оренди приміщення кінотеатру «Київ». Хочеться сподіватися, що всі ці випадки — лише прикрі непорозуміння й що наша шановна КМДА має таки благі наміри щодо всіх цих «проблемних» об’єктів.