У Національному музеї історії України до 100-річчя Злуки УНР і ЗУНР представили унікальні експонати

 

Акт Соборності

 

Відкриваючи виставку, генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська пояснила, чому подія відбувається саме 18 січня: «Сьогоднішній день є знаковим в історії Української революції. Рівно 100 років тому цього дня Директорія та представники ЗУНР зібралися, щоб обговорити зміст Акту Соборності. Тому, щоб підкреслити знаковість цієї події, щоб надати змогу киянам і гостям столиці на вихідних побачити ці унікальні експонати, ми й вирішили відкрити виставку саме 18 січня».

 

Слова вдячності за організацію виставки від першого віце-прем’єр-міністра України, голови Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса Степана Кубіва директору і колективу НМІУ передав перший заступник голови «Меморіалу» Богдан Моркляник.

 

«Віднині воєдино» — ці слова є квінтесенцією Універсалу про єдність українських земель. На виставці бачимо, як Київ, знекровлений після світової війни, 100 років тому спромігся вшанувати пам’ять своїх героїв. Побачивши ці унікальні пам’ятки доби визвольних змагань, кожен відчує, що ми є ланкою у виснажливій, але переможній боротьбі за Україну», — наголосив Богдан Моркляник.

 

На думку голови Державної архівної служби України Тетяни Баранової, 2019 рік починається з визначної події — представлення з архівного сховища Четвертого Універсалу.

 

«Приємно бачити людей, які дбайливо зберігають історію. Архіви мають документальні свідчення, але не мають приміщень, де можна представити ці раритети широкому загалу. Оригінали документів свідчать про те, що Злука була не одномоментним поштовхом, до цієї події українці йшли тривалий час», — доповнила колегу Наталя Маковська, заступниця директора Центрального архіву вищих органів влади України.

 

Вшанування Січових стрільців Євгена Коновальця

 

Акт Злуки є не єдиним унікальним експонатом — свідком буремних часів минулого століття. Уперше також експонується срібний поховальний вінок на могилу Січових стрільців. Йдеться про полеглих у листопаді 1918 року в бою під станцією Мотовилівка на Київщині.

 

Полягло тоді 17 січовиків окремого загону Січових стрільців Євгена Коновальця. Серед них — сотники з Галичини Федь Черник і Микола Загаєвич, а також Микола Вітик, Петро Шлюсар, Семен Лабіда. Наслідок цього бою фактично уможливив прихід до влади Директорії УНР.

 

Останки Січових стрільців були урочисто перепоховані у Києві 19 січня 1919 року на території Маріїнського парку. Срібний вінок на могилу покладало керівництво Директорії УНР — Симон Петлюра і Володимир Винниченко.

 

Вшанувати полеглих вояків прибула й делегація Західноукраїнської Народної Республіки. На жаль, точне місце поховання останків Січових стрільців на сьогодні невідоме. Знаємо тільки, що тодішні київські газети згадували «братську могилу в Царському саду на березі Дніпра над самим краєм обриву».

 

Історики припускають, що поховання могло бути ліворуч від Олександро-Невської церкви, на місці якої, після зруйнування в 1934 р., встановили пам’ятник М. Ватутіну.

 

Пам’ятки часів Української революції 1917—1921 років ретельно знищувала радянська влада. Тому збереження і виявлення цього експоната фахівцями НМІУ є надзвичайною удачею.

 

Вінок складається з кількох стилізованих дубових і лаврових гілок. До стовбура в центрі прикріплено факел зі стилізованим вічним вогнем. На ньому — клеймо Київської ювелірної фабрики з написом «І. Маршак».

 

На широкій позолоченій стрічці внизу читаємо гравіювання: «Лицарям Української Народної Республіки, що виконали свою Громадянську повинність, на вічну пам’ять від Українського Національного Союзу».

 

Із Києва — на виставку в Нью-Йорк 

 

Завідувач відділу НМІУ «Музей української революції 1917—1921 років» Олександр Кучерук прирівняв за значимістю в українській історії Четвертий Універсал Директорії УНР з Руською Правдою і Конституцією Пилипа Орлика, а також з Актом проголошення незалежності України 1991 року.

 

А срібний вінок Січовим стрільцям поставив у один перелік з такими артефактами української минувшини, як скіфська Пектораль, златник Володимира Великого і булава Богдана Хмельницького. 

 

Музейним реставраторам знадобилося майже два роки, щоб відреставрувати цю 6-кілограмову пам’ятку з фондів Національного музею історії України. Керівник реставраційної групи Сергій Синьоокий задоволений результатом роботи з реставрації вінка.

 

«Для нас було великою честю працювати над відновленням такого цінного, рідкісного та історично важливого взірця», — зізнався реставратор НМІУ.

 

Тепер срібний вінок виразно звучить у центрі експозиції. А його листки так майстерно зроблені й дбайливо відреставровані, що, наблизившись до експоната, відвідувачі затамовують подих — їм здається, що вони тремтять. 

 

Вінок експонуватиметься в НМІУ до середини березня, а пізніше вирушить за океан — на виставку в Українському музеї в Нью-Йорку.

 

Старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України Юрій Савчук розповів, що і за кордоном срібний вінок буде титульним експонатом виставки, до якої залучені провідні культурні інституції України. Триватиме вона кілька місяців. Відтак світ більше дізнається про боротьбу українців — як колишню, так і нинішню. 

 

Для куратора виставки, заступника генерального директора НМІУ з питань розвитку Сергія Носачова головним було показати, що за представленими на виставці предметами стоять люди, які віддали життя за соборність України.

 

Окремими блоками на виставці представлена підбірка світлин з вікопомного свята Злуки, зброя, відзнаки і нагороди визвольних змагань цієї доби. Виставковий проект представляє як загальний, так і персоніфікований вимір героїчної сторінки української історії. 

 

На завершення відкриття виставки в музеї прозвучали зворушливі пісні часів Української революції 1917—1921 років, які виконала на старосвітській кобзі киянка Тетяна Нікітюк.

 

Відчути історичну спорідненість доби УНР із сучасною Україною можна також у фотозоні виставки, біля банера з написом «Не ридать, а здобувати». Там охоче фотографуються гості музею —  представники різних поколінь. Героїка сторічної боротьби за Україну надихає сучасників.