У Полтаві активісти врятували від знищення унікальні двері ХІХ століття і передали до краєзнавчого музею

У Полтаві активісти передали до краєзнавчого музею імені Василя Кричевського автентичні двійчасті вхідні двері десь середини ХІХ століття достатньо великих розмірів — приблизно три метри заввишки й понад два метри завширшки.

 

 

Вони були встановлені в старому будинку на вулиці Пилипа Орлика, 26, який уже знесли, — на цьому місці будівельна компанія «СМНК» зводить багатоповерхівку. 

 

 

«Старовинні двері — це свого роду портал у минуле, в історію. Я закінчив історичний факультет університету, тож прекрасно розумію, що з часом цінність таких дверей тільки зростатиме: навіть через 20 і більше років людям буде цікаво, якою ж вона була, стародавня Полтава. Довідавшись, що забудовник збирається зносити на вулиці Пилипа Орлика давню будівлю, яка не мала архітектурної цінності, ми почали вести з ним діалог із приводу порятунку дверей і, на щастя, знайшли спільну мову», — розповів один з ініціаторів збереження старовинної архітектурної деталі — депутат Полтавської міської ради Вадим Ямщиков.

 

Ось так, передавши две­рі позаминулого століття до краєзнавчого музею, активісти створили цікавий прецедент, що не лишився без уваги засобів масової інформації.

 

«Загалом такі прецеденти — у нас не рідкість, — запевняє директор краєзнавчого музею Олександр Супруненко. — От нещодавно один місцевий краєзнавець передав музею випадкову археологічну знахідку — надзвичайно цікаву монету ХІ століття. Це фоліс — візантійська розмінна монета, а знайдена вона на території парку «Перемога» під час земляних робіт. Що ж до автентичних дверей позаминулого століття, ініціаторами збереження яких стали депутат міської ради Вадим Ямщиков та члени громадського об’єднання «Будуємо майбутнє», то таких дверей у Полтаві лишилося дуже мало.

 

Добре, якщо десяток знайдеться. Як ви знаєте, під час війни гітлерівці, відступаючи, спалили наше місто вщент. А в 1944-му, коли під час операції «Френтік» тут базувалася американська авіація, 1,5 тисячі німецьких літаків бомбили Полтаву, — от тоді вона постраждала найбільше. Моя бабуся говорила, що в місті лишилися неушкодженими лише дві двоповерхові будівлі (до речі, це стверджує й Лев Вайнгорт у своїх «Записках провінційного архітектора»). Більше пощастило одноповерховим будинкам — їх уціліло значно більше. В одному з останніх і збереглися двері, про які йдеться. А от якою буде їхня доля, поки що говорити зарано. Найперше їх мають оглянути реставратори, а потім уже будемо щось вирішувати. Складність у тому, що двері не в тому стані, щоб їх можна було використати в експозиції або занести до фондів музею, а реставрувати такий великий столярний виріб — надто дороге задоволення». 

 

Як відомо, у Львові існує ціла програма з відновлення дверей, брам, балконів, вікон історичних будівель (подібна ініціатива існує і в Івано-Франківську, Одесі, де старовинним дверям хочуть присвятити навіть туристичний маршрут).

 

У Полтаві, на жаль, не відновлюють не лише дверей, а й самих історичних будівель. Через це місто поступово втрачає головну свою ознаку — старовину.

 

При огляді врятованих активістами дверей співробітники Полтавського краєзнавчого музею помічають, що на них бракує ручок.

 

Найімовірніше, там були литі бронзові ручки, що нині дуже популярні серед колекціонерів (є предметом і обміну, і продажу), припускає головний зберігач фондів музею Тамара Кондратенко.

 

До таких дверей, за словами Тамари Костянтинівни, як правило, кріпили фігурні ручки у вигляді стилізованих тварин, якихось завитків тощо. Тож, схоже, комусь вони виявилися цікавішими, ніж самі двері.

 

«Десь у 60-х роках ХІХ століття такі двері були дуже поширеними в нашому місті й узагалі характерними для таких губернських міст, як Полтава, — «просвітлює» мене Тамара Кондратенко. — Їх іще й зараз можна знайти зокрема на тих вулицях, що прилягають до Центрального ринку. Та люди хочуть жити краще, тому міняють старі двері на нові, не розуміючи їхньої цінності. Тож іноді й у кращому стані, ніж оці, викидають. Так разом з ось такими дверима архітектурне обличчя старої Полтави відходить у небуття. І тоді тільки в iнтернеті можемо споглядати зображення милих серцю куточків старого міста — й любуватися ними». 

 

На думку Тамари Костянтинівни, двері змайстровані з брусу дерева хвойних порід, можливо, з тієї ж модрини. У Полтаві ХІХ століття у бага­тьох будинках для сволоків, підтримуючих конструкцій використовували саме модрину, бо вона практично не руйнується (та ж Венеція побудована з модрини): із віком деревина стає все міцнішою — неначе металізується. Навіть шкідникам вона не по зубах. 

 

«Варто провести експертизу, чи не пошкоджена часом внутрішня структура дерева, — вважає головний зберігач фондів музею, — бо іноді воно зверху зберігає цілісний вигляд, а всередині вже відбуваються деструктивні процеси (у такому разі врятувати архітектурну знахідку вкрай важко). Із деревом узагалі треба дуже обережно поводитися. Недаремно, якщо ми заносимо дерев’яну річ до експозиції чи сховища, цьому передує тривалий процес підготовки, насамперед необхідно дослідити, чи там немає, бува, шкідників.

 

Не довіряю фа­хівцям, котрі тільки глянули на якусь знахідку — й одразу зробили висновок. Серйозним спеціалістам потрібен якийсь час на дослідження. Чи зможемо ми якось використати ці двері? Дуже хотілося б, бо архітектурна деталь справді цінна. Може, використаємо їх якщо не в експозиції, то в якомусь інтер’єрі на території музейного двору».

 

Активістам також не байдуже, як складеться доля старовинних дверей. «Можливо, ми самі зберемо кошти або знайдемо спонсора, аби реставрувати двері й встановити їх у  якійсь міській будівлі», — не виключає й такого варіанту Вадим Ямщиков.