Тарасова церква біля Чернечої гори

      У пересічного глядача слово «телемарафон» асоціюється винятково з політичними подіями: виборами-перевиборами, прямими включеннями з дільниць, сонними кореспондентами, що чесно несуть свою нічну вахту у Центрвиборчкомі... А тому враження від нещодавнього телемарафону «Збудуймо Кобзареву церкву», ефір для якого надав Перший Національний, прогресувало від недовірливого «невже?» до втішено-гордого «ну  нарешті!». Ідея спорудити Тарасову церкву біля підніжжя Чернечої гори вперше прозвучала років сто п'ятдесят тому, під час перепоховання Кобзаря. Сьогодні можна сказати напевно, що нехай і через півтора століття, але вона таки полине до неба золотими банями — її справді не вистачає Національному заповіднику у Каневі.

      Тригодинний марафон, який провели Оксана Білозір, Борис Гривачевський, Олександр Савенко та Павло Мовчан, згідно з концепцією, мав насамперед донести ідею до народу, закликати об'єднатися навколо неї й озвучити відповідні реквізити. Але задум виявився такої об'єднавчої сили, що разова акція трансформувалася у телецикл. Двічі на місяць Оксана Білозір з Борисом Гривачевським готуватимуть програму «Тарасова церква» (слідкуйте за анонсами Першого Національного, найближчий випуск — у неділю, 19 жовтня). А лише за тиждень після марафону на розрахунковий рахунок акції було переказано 39 тисяч гривень. Найменший внесок — 4 гривні, найбільший — одна тисяча. «Це саме той випадок, — каже член оргкомітету, що опікується проектом, головний редактор «Слова Просвіти» Любов Голота, — коли йдеться не про суму — йдеться про участь. У світі, за приблизними підрахунками, — 70 мільйонів українців. Якщо кожен із нас здасть по гривні — ми не лише церкву біля Чернечої гори збудуємо, яка стане церквою єднання й братолюбства, — ми відремонтуємо сам Національний заповідник, підтримуватимемо у належному стані музейні фонди...»  Паралельно зі збором коштів кипить робота і над творчою складовою задуму. Поки що оргкомітет симпатизує проекту церкви, автором якого є лауреат Шевченківської премії, художник-монументаліст Анатолій Гайдамака. В його уяві Тарасова церква — це храм заввишки 50 метрів, що складається з кількох поверхів. На фасаді першого будуть викарбувані прізвища людей, які допомогли цій ідеї застигнути строгими формами класицизму під позолоченою банею. На другому поверсі, власне, правитиметься служба. Третій — для усамітнення: людям, що сповідують різні релігії, двері цієї церкви будуть відчинені також. Вінчає храм, як і належить, дзвіниця. Фасад другого поверху нагадуватиме Петербурзьку академію, і це неспроста: як відомо, Шевченко багато зробив для цієї академії, довгий час працював там. Там, власне, його душа відлетіла у потойбічний світ... Свій проект до розгляду Гайдамака запропонував безкоштовно — інакше, мабуть, просто не могло й бути.

      Зараз на місці майбутньої Тарасової церкви височить хрест, який було встановлено 20 травня 2001 року. Орієнтовно наступного травня має розпочатися і будівництво самого храму — у 2004-му святкуватимемо 190-річчя з дня народження Кобзаря, тож ця подія буде дуже доречною. І точно більш значущою, ніж усі мітинги, протокольні зібрання, урочисті промови, святкові концерти — все те, чим ми, як правило, відбуваємо Шевченкові дні. Але вже зараз постає питання: якою буде ця церква, кому, якій конфесії належатиме? «Шевченко був людиною віруючою, — каже Любов Голота. — Він мав Бога в серці, він читав Біблію, писав псалми... «Бог, Господній» — ці слова часто зустрічаються у його творчості, багато віршів він присвятив Діві Марії. Церква ця буде об'єднуючою, а називатиметься Церквою Покрови Богородиці». На думку ініціаторів проекту, непогано було б закумулювати у майбутньому Храмі якнайбільше символів. Для його будівництва можна взяти матеріали з Вінниці, Житомира, Дніпропетровська, привезти якийсь камінчик зі Скелі Довбуша, ліс — із Карпат... До речі, вже зараз усі бажаючі можуть подбати й про пожертви для внутрішнього декору церкви. Один українець з Росії повідомив, що хоче подарувати Тарасовій церкві старовинну позолочену церковну чашу — привезе її найближчим часом.

      Акція «Збудуймо Кобзареву церкву» триває. Про те, що матиме вона логічне завершення у вигляді Тарасової церкви, можна говорити вже зараз. Хоча б тому, що, за даними соціологічних опитувань, понад 75 відсотків українців мають у себе вдома «Кобзар». Якщо люди, попри всі розмови про дефіцит духовності, мають у своїх бібліотеках цю книгу, питання, бути чи не бути Тарасовій церкві, вони для себе вирішать тільки як: «Бути!». Приєднуйтеся!

 МФО 320401 ЗКПО 21709106