18 листопада маленька Латвія відзначила 100-річчя своєї державності.
У латвійських містах і селах відшуміли традиційні для таких подій салюти і паради, концерти і народні гуляння.
Нам же вдалося відвідати країну ще під час підготовки до ювілею. Тоді в центрі Риги на старовинному годиннику «Лайма» ми спостерігали зворотній відлік часу до історичної дати.
18 листопада о 17.00 (саме в цей час 100 років тому Народна рада проголосила незалежність Латвійської Республіки) хронометр сповістив, що, попри непросту (а часом і трагічну) столітню історію, латвійська нація вижила і процвітає, а також є повноправним членом світової спільноти. Ми ж до ювілею хочемо нагадати нашим читачам ключові події з історії Латвії.
Боже, благослови Латвію!
Гортаючи історичні матеріали, не важко впевнитися, що на розвиток латвійців як народу величезний вплив мали німці, які панували на цих землях багато століть.
А, скажімо, середньовічна карта Європи свідчить: південна частина Лівонського ордену німецьких хрестоносців майже збігається з територією сучасної Латвії. Лише на початку XVIII століття ці землі відійшли до Російської імперії.
«Німці володарювали в Латвії 700 років, тож часто давали свої прізвища латишам. Мій прадід і дід були рибалками, тому отримали прізвище Фішерс», — розповідає латвійський художник Мікеліс Фішерс.
Панівна верхівка на землях Латвії, яку складали німці і росіяни, вважала латиську мову селянським діалектом. Однак у другій половині ХІХ століття, коли всі пригноблені народи Європи утверджували свою ідентичність, латиші теж взялися за розбудову національного життя.
Тоді Юріс Алунанс, Август Біленштейн та Атіс Кронвальдс своєю літературною працею заклали міцну основу для розвитку латиської мови.
Їхню справу продовжив поет Ян Райніс. Він першим висловив ідею про незалежність Латвії, за що царська влада вислала його в російську глибинку.
Протягом вимушеного вигнання (1897—1903 рр.) поет переклав «Фауста» Гете (на думку багатьох літературознавців, це найкращий переклад у світовій літературі) та твори багатьох світових класиків.
Блискучі переклади Райніса творчо збагатили латиську мову (до речі, вже у незалежній Латвії йому довірили пост міністра освіти країни).
Поступові зрушення відбувалися в усіх сферах суспільного життя латишів. Композитор Карліс Бауманіс написав гімн «Боже, благослови Латвію!» Вперше його виконали в Ризі на святі латвійської пісні і танцю в 1873 році.
Прапор, якого потребувала нова нація, відновили за історичною хронікою 1279 року, в якій літописець зазначив: «...загін зі 100 вояків-латгалів мав червоний прапор із білою смугою посередині».
Історія розпорядилась так, що після Першої світової війни маленький народ встояв у боротьбі і проти Німеччини, і проти Росії — червоної і білої. Мрія про незалежність стала реальністю.
Однак через 20 років, коли Гітлер і Сталін поділили Східну Європу, Латвія потрапила під радянську залізну п’яту.
Чужі на своїй землі
Прогулянка Ригою навіює спокій і відчуття затишку. Вузькі вулички, охайні будиночки, доглянуті квіти. Здається: ти десь на «далекому заході». Однак російська мова швидко розвіює цю ілюзію.
Так, Рига — переважно російськомовна. Не дивно, що Латвія, маючи вагомі здобутки в багатьох сферах, найчастіше потрапляє на сторінки світових та українських медіа через конфлікти з росіянами.
«1935 року росіян у Латвії було лише 9%, — пояснює депутат Сейму Латвії Едвін Шноре. — Однак під час радянської окупації наша країна пережила масову еміграцію з Росії. Тоді приїхало майже мільйон осіб. Це багато для країни з населенням 2 мільйони людей. З часом латиші стали лінгвістичною меншиною в своїй столиці».
Окупація почалася 17 червня 1940 року, коли в Ригу ввійшли радянські війська (нині в Латвії — це день жалоби). Того ж дня нарком оборони СРСР, маршал Семен Тимошенко наказав «рішуче взятися за радянізацію республіки».
Почалася націоналізація землі, конфіскація підприємств, ліквідація грошової системи. До травня 1941 комуністи знищили приватну торгівлю, розорили місцеві сільські господарства, натомість насильно насаджували колгоспну систему. Депортували до Сибіру 50 тисяч чоловік (а після закінчення Другої світової війни — ще 55 тисяч). Десятки тисяч латвійців емігрували до різних країн світу.
На анексованих територіях Москва сформувала Прибалтійський військовий округ зі штабом у Ризі. А ризький порт став одним із найбільших у Радянському Союзі. На всі об’єкти завозили переселенців.
Поступово латиську мову відтіснили на задвірки, а латишів на своїй землі перетворили на екзотичних аборигенів, які дивували всіх тим, що вперто не хотіли ставати «советским народом».
Розвал СРСР 1991 року відновив незалежність Латвії. Однак відразу постало питання «Що робити?»: латиші становили лише 52% населення власної країни. У столиці, Ризі, ще менше — 37%.
Скажімо, у сусідній Литві росіян було всього 7 відсотків. Їм усім надали громадянство, оскільки вони, навіть маючи виборче право, ніяк не загрожували незалежності країни. Інша справа — 48 відсотків нелатишів...
Аби вберегти країну від перманентного хаосу та зберегти латишів як націю, нова влада відновила Конституцію Першої республіки, а громадянство отримали тільки ті, хто жив тут до 1940 року, та їхні нащадки.
Латиську мову проголосили єдиною державною. Для переселенців часів СРСР ухвалили досить жорсткий закон, який пропонував свідомий вибір: хочеш стати громадянином Латвії — склади іспити зі знання історії та мови.
«Багато людей, які опинилися в Латвії за радянських часів, сприйняли незалежність Латвії нормально і почали вчити мову, — розповідає екс-посол Латвії в Україні Аргіта Даудзе. — Однак велика частина росіян вимагала зробити другою державною мовою російську».
І хоча вже минуло майже 30 років після відновлення незалежності, у країні й досі проживає 250 тисяч негромадян.
Об’єднана і сильна
«Ми не готові йти на поступки щодо державності латиської мови», — не раз повторювати латвійці. Однак кремлівські стратеги, маючи в Латвії численну п’яту колону, думали інакше.
Скориставшись демократичним законом про референдум, політичний авантюрист Володимир Ліндерман та кілька російських організацій 2011 року легко зібрали потрібних 10 тисяч підписів для проведення референдуму про надання російській мові статусу державної і фактично примусили цілу країну прийти до дільниць.
«Ми хочемо довести, що російська мова в Латвії не чужа», — заявив Ліндерман.
Латиші були шоковані таким нахабством. Група депутатів Сейму намагалась зупинити референдум через Конституційний суд — однак марно: закон довелося виконувати.
18 лютого 2012 року на багатьох дільницях люди вистояли довгі черги, щоб проголосувати. Явка перевищила 70%. Більше прийшло лише в березні 1991-го, коли йшлося про вихід Латвії з СРСР — 84% населення. Проти надання російській мові статусу державної висловилися 75% учасників референдуму. Кількість прихильників російської майже збіглася з числом російськомовних громадян з правом голосу.
«Найбільш небезпечним у референдумі стало те, що демократичний інструмент використали для розхитування стабільності у країні, — розповіла Солвіта Аболтіня, екс-спікер Сейму Латвії. — Мені шкода, що ми не знайшли способів зупинити процес. Референдум відкинув нас кудись назад. У парламенті мої колеги почали демонстративно говорити російською, те ж сталося і з продавцями в магазинах».
До речі, Володимир Ліндерман не приховує і своїх антиукраїнських поглядів. «Переважна більшість росіян у Латвії співчувають Донбасу, це для мене очевидно», — заявив він в інтерв’ю. А далі вже більш відверто: «Наш активний елемент вже трохи діє і в Луганську».
Навчені досвідом латиські законодавці 2015 року змінили закон і тепер провести подібний референдум надзвичайно важко.
А щоб раз і назавжди покінчити зі спекуляціями, Сейм Латвії в березні цього року змінив закон про освіту: через кілька років навчання в школах у Латвії відбуватиметься виключно латиською мовою.
«Наше суспільство буде об’єднаним, а держава — сильною», — пояснив президент країни Раймондс Вейоніс.
Традиційно відреагувала Москва: «Нововведення призведуть до погіршення відносин між країнами», — заявили у російському МЗС. Але цілком очевидно, що латвійський потяг уже не зупинити. Тим паче, що Латвія вчасно встигла заховатися під військову парасольку НАТО.
До речі, 18 листопада у параді з нагоди 100-річчя проголошення Латвійської незалежності взяли участь 1700 осіб, реактивні літаки, вертольоти, танки, самохідні гаубиці і протиракетна система Patriot, яку публіці показали вперше. Також урочистим маршем пройшли військовослужбовці з 20 країн НАТО, передаючи «палкий привіт» Росії і нагадуючи — повернення в СРСР вже ніколи не буде.
