Велосипед в українських містечках і селах — це частина життя і основний засіб пересування.
Однак поки це стихійне явище, часто викликане відсутністю інших транспортних альтернатив. Для розвитку велоруху там бракує умов: велодоріжок, велопарковок та знання основних правил дорожнього руху користувачами велосипеда.
Третій рік поспіль маленькі містечка і села України об’єднуються в громади. Процес децентралізації приводить до зростання місцевих бюджетів.
Урешті-решт, це приведе до поліпшення доріг і громадського транспорту та, швидше за все, зменшення обсягу велосипедних поїздок.
Як втримати людей на велосипеді та дати їм можливість визнати його переваги для здоров’я, екології та економіки громад? На ці виклики спробував відповісти пілотний проект «Зелене світло для велоруху в громадах», який запустила у 2018 році громадська організація «Асоціація велосипедистів Києва» за підтримки програми «ULEAD з Європою» і місцевих рад.
Як і навіщо робити велосипед транспортом
В українських містах, а тепер і в громадах, постійно зростає увага до велотранспорту, але проектувати і будувати велосипедну інфраструктуру почали в нас лише в останні роки.
При цьому без єдиних стандартів кожне місто проектує її по-своєму. Це привносить хаос в організацію велоруху і створює незручності для користувачів доріг: велосипедистів, водіїв авто та пішоходів.
«Сьогодні в Україні бракує державних стандартів, як проектувати якісну, уніфіковану та безпечну велоінфраструктуру, — пояснює координаторка проекту «Асоціації велосипедистів Києва» Катерина Шульга. — Водночас проектувальники доріг і органи місцевого самоврядування потребують інструменту для прийняття рішень. Цим інструментом стануть велосипедні держстандарти, які вдалося замовити в межах проекту «Зелене світло для велоруху в громадах».
До кінця 2018 року велоДСТУ має розробити державне підприємство «Державний дорожній науково-дослідний інститут імені М. П. Шульгіна».
Однак метою проекту «Зелене світло для велоруху в громадах» є все-таки позитивні зміни саме на місцях. Аби покращити ставлення об’єднаних територіальних громад до велосипедного руху як економічного, сталого та привабливого транспорту для щоденних поїздок.
І для цього замало створити потрібне законодавство, велодоріжки та велопарковки у школах. Перш за все, для цього потрібно змінити ставлення людей та їхні транспортні звички.
Велосипед в Україні досі вважається транспортом для бідних і дітей. Тому навіть у невеликих містах України, де середні відстані не перевищують кілька кілометрів, люди віддають перевагу автомобілю, якщо можуть собі його дозволити.
Щороку все більше українських міст приєднується до загальноєвропейської ініціативи з популяризації сталих видів транспорту. Вона триває лише один тиждень у вересні та заохочує керівників громад однаково враховувати потреби пішоходів, велосипедистів та автомобілістів.
Але цього року до інфокампанії вперше масово долучились об’єднані територіальні громади. Це стало можливим завдяки конкурсу грантів на проведення Європейського тижня мобільності.
«Ми отримали майже півсотні заявок з 21 області України, — розповідає координатор конкурсу в межах проекту «Зелене світло для велоруху в громадах» Іван Зінов’єв. У конкурсі могли брати участь як самі громади, так і громадські організації, зареєстровані на їх території. В результаті гранти на проведення ЄТМ по 60 тисяч гривень виграли 11 громад. І те, що їм вдалося зробити за ці гроші, просто вражає».
Наприклад, у Новопсковській громаді на Луганщині зосередились на дитячій і сімейній аудиторії. «Вік відвідувачів наших заходів був від 2,5 до 67 років, — розповіла представниця селищної ради Тетяна Червенко. В рамках проекту ми закупили світловідбивні браслети, катафоти і ліхтарі. Ми закликаємо людей на велосипедах бути помітними на дорозі й усвідомити, що наше життя в наших руках».
Ковбої на велосипедах
14-річний Євген мешкає у містечку Корюківка, що на Чернігівщині.
«У нас кожен другий, а то й перший має свій велосипед, — розповідає він. Велосипед — це як телефон, частина мого життя. Я часто їжджу велосипедом у сусідні села, по магазинах та до школи».
До навчального закладу школяр доїжджає за 5 хвилин, і щоранку проходить квест із паркування — біля школи немає велопарковки. Більшість пристібає ровери до залізного паркану, а хто не встиг — паркується біля дерев’яного. Немає у Корюківці й велодоріжок.
«Я їжджу по дорозі, — розповідає далі Євген. — Іноді машини лякають, тому додаткові знання не завадили б».
Євген та його однокласники були першими учасниками велошколи з безпеки руху, яку організували в рамках проекту «Зелене світло для велоруху в громадах».
Під час такої велошколи учням розповідали теорію: чим має бути обладнаний велосипед, щоб поїздка була безпечною, де і як можна рухатися велосипедом у місті, що означають дорожні знаки, як на велосипеді правильно повернути ліворуч і об’їхати перешкоду, як проїжджати перехрестя тощо.
«Я переконаний, що дуже багато дітей і дорослих не розуміють цінності ПДР тільки тому, що поки в їхньому житті не трапилося ніяких неприємностей, — пояснює важливість такої школи Володимир Онищук, голова ГО «Альтернатива» в Корюківській громаді. Варто працювати на випередження, і таке навчання є корисним, бо діти розуміють важливість світловідбивачів, ліхтарів на велосипеді та Правил дорожнього руху. Відповідно порушень і ДТП буде менше».
Вивчене закріплювали під час поїздок на місцевості. Щоб не було нудно, те саме наочно демонстрували ковбої на велосипедах у промовідео, знятих спеціально в рамках кампанії «Велосипедом до школи».
«У відео подано різні правила поведінки під час руху велосипедом, — пояснює координатор кампанії Дмитро Жигінас. Їх можна використовувати під час проведення позашкільних занять із безпеки дорожнього руху, щоб підвищити інтерес школярів до теми завдяки ігровому формату відеороликів».
Кожен сюжет має кілька відкритих питань, тому це провокує дискусію після перегляду, обмін думками та досвідом серед школярів, вчителі при цьому виступають модераторами.
«Таким чином, класичне заучування правильних відповідей трансформується у динамічний процес, де учні самостійно приходять до усвідомлення правильності тих чи інших дій», — пояснює Дмитро.
Є також відео, які спростовують популярні стереотипи про велосипед, наприклад про спеку і обов’язковість душу після будь-якої велопоїздки. Велошкола з безпеки руху була розрахована на людей від 14 років. Це той вік, з якого дозволено їздити велосипедом по дорозі за Правилами дорожнього руху України.
«Ми хочемо передати знання ПДР, які стосуються велосипедистів, саме дітям і сподіваємося, що вони принесуть ці знання додому і розкажуть батькам, бабусям і дідусям. Таким чином, у містечках і селах зростатиме культура користування велотранспортом», — каже велотренерка Анна Храбан, яка на волонтерських засадах проводить велошколу з безпеки руху в Києві вже третій рік.
Зараз «Асоціація велосипедистів Києва розробляє методичні матеріали, щоб у громадах могли в подальшому проводити велошколи самостійно.
За подібним сценарієм діяли польські велоактивісти з невеликого міста Свідник біля Любліна. Спочатку вони проводили велонавчання для школярів самі, а тепер там це роблять вчителі фізкультури, а діти здають іспит на велоправа.
Крім велошколи, на початку жовтня біля школи у Корюківці з’явилось шість велопарковок. Їх поставили там під час кампанії «Велосипедом до школи».
Ця кампанія проходить не лише в Корюківці. Вона теж складова проекту «Зелене світло для велоруху в громадах. Усього в кампанії беруть участь 5 громад з 5 різних областей — Корюківська на Чернігівщині, Лохвицька на Полтавщині, Якушинецька на Вінниччині, Коростишівська на Житомирщині та Білозірська на Черкащині.
Велосипедисти є, велодоріжок немає
Якщо велопарковки в громадах ще можна зустріти біля магазинів чи лікарень, то велодоріжок немає. Хоча кількість велосипедистів там у рази більша, ніж у великих містах України, де вже починають будувати дорожню велоінфраструктуру.
Саме тому проект поставив на порядок денний громад планування велосипедних мереж. Щоб запустити цей процес, було обрано 5 громад, де місцеве керівництво зрозуміло необхідність цих змін. Їх перелік майже збігається з кампанією «Велосипедом до школи» — Корюківська, Якушинецька, Коростишівська, Лохвицька і Пирятинська ОТГ провели дводенні воркшопи, в яких взяли участь представники та представниці місцевої громади і ради.
Важливо, що у воркшопах брали участь як велосипедисти, так і не велосипедисти. На чолі з експертом «Асоціації велосипедистів Києва» вони визначали головні точки тяжіння у громаді, проблемні ділянки на вулицях і велосипедні маршрути з найвищим потенціалом. Результатом воркшопів у громадах є велоконцепції — плани дій для реалізації такої веломережі.
«Важливо, що вони містять мапу веломережі, — розповідає експерт «Асоціації велосипедистів Києва» Вадим Денисенко. На конкретних вулицях ми вже позначили, де буде веломережа, а де — ні. ОТГ може розставляти пріоритети — на яку вулицю виділяти гроші, на яку не виділяти. У концепціях також є чіткий, розписаний по роках план, де і на яких місцях встановлювати велосипедні парковки, хто за це відповідальний, хто буде шукати гроші під реалізацію, якщо їх не буде в місцевому бюджеті».
Що це дає громадам? Велоінфраструктура та велопросвіта не лише збільшує безпеку на дорозі та береже людські життя, а й сприяє економічному розвитку. Багато громад хочуть розвивати туризм і розробляти цікаві веломаршрути, щоб привабити до себе гостей. Наявність велодоріжок заохочує не відмовлятись від велосипеда й місцеве населення. А це позитивно відбивається на громадському здоров’ї та заощаджує витрати на його охорону.
«Навіть невеликі проекти здатні згуртувати людей. Коли люди збираються разом, щоб реалізувати якусь свою ідею, вони контролюють своє життя і роблять його кращим», — переконаний Микола Ляхович, радник із розвитку спроможності програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «ULEAD з Європою».
Марина БЛУДША, медіа-координаторка Асоціації велосипедистів Києва
(Інтернет-видання «Українська правда. Життя»)
