Чим ближче до виборів, тим гарячіші дискусії точаться на телебаченні.
Ось, скажімо, панове Червоненко, Мураєв та Рабінович із піною біля рота доводять, що титульна нація — це дуже погано для України, а Червоненко договорився до того, що титульна нація — це шлях до концтаборів. Стривайте, шановні, а яка ж титульна нація у Франції, Німеччині, Британії, у тій-таки Росії?
Звісно, що у Франції, попри те, що там проживають і араби, і турки, і представники слов’янських народів (ті ж таки росіяни), титульна — французька нація. У Німеччині, де також мешкають представники різних народів, титульна німецька нація.
Та й у Росії, яка є федеративною республікою і де проживає чимало різних народів і народностей, титульною нацією вважають росіян. Якщо так є в цілому світі, то так само має бути і в Україні. То чому ж, бачте, в Україні — це щось загрозливе, а в решті світу — ні?
У Німеччині були концтабори, але не тому, що німецька нація була титульною. Тут причина зовсім в іншому: річ у тім, що на той час до влади прийшов Гітлер, який пропагував нацизм, а це — вже зовсім інша причина. До речі, концтабори, хто не знає, Німеччина запозичила у більшовицької Росії.
Ось Червоненко, Мураєв, Співак люблять говорити, що Україна — поліетнічна країна, дуже різна за своїми переконаннями, історією, мовою, менталітетом. Ну і хай собі, це ж прекрасно! Ніхто нікого не агітує підтримувати ту чи іншу партію, ніхто нікого не переслідує за політичні вподобання.
Невже ті 10 тисяч людей, які тихо, мирно вийшли зі скандуваннями «Бандера — наш герой! Покрова — наше свято» 14 жовтня смолоскипною ходою на Хрещатик чи прилеглі вулиці, силоміць зганяли? Чи, може, вони комусь погрожували?
Та невгамовні захисники «руского міра» вже оповідають нам, що в Україні переслідують росіян, б’ють за те, що розмовляють російською мовою.
Відповідаю: щотижня купую на розкладці біля метро телепрограму. Спеціально переглянув друковані видання: серед 40-50 найменувань — від сили 5-6 українських. І це в країні, де переважна частина населення — українці. А скільки, цікаво, газет і журналів українською мовою видають у Росії, де проживає щонайменше мільйон українців?
Перш ніж говорити про утиски російськомовних, варто згадати, пане Мураєв (який заявляє, що принципово розмовляє російською, демонструючи супротив «насільствєнной украінізаціі». — Авт.), як за царської Росії забороняли українську мову, культуру, навіть пісню.
Ще один захисник «руского міра», пан Співак, заявляє, що його «змушують» читати книжки українською мовою. Але хто, коли і де це робив, він так і не спромігся сказати.
Хочу подякувати таким невтомним прихильникам української мови, як панове Володимир В’ятрович та Лариса Ніцой, які послідовно повертають людей до своєї історичної пам’яті.
Віталій БУЛАВКО, журналіст, пенсіонер
Київ
