Поки вітчизняні еліти роздумують над вічною проблемою: як Україні перестати бути сировинною державою і почати стабільно розвиватися, — до її розв’язання долучається громадянське суспільство.
Довівши таким чином, що ініціатива знизу здатна не тільки на протестний рух — від Майдану до об’єднання «євробляхерів», а й на створення нового: шляхів, форм, методів. Прицьому в доволі глобальних сферах.
Реформи знизу
Нещодавно в Києві відбувся Форум нових політиків «Дайте пройти!», організований Українською Галицькою партією, на який з’їхалася ініціативна молодь з різних регіонів України. Активісти, пропонуючи своє бачення розвитку держави, претендують на ту саму роль нових сил, на яку існує такий шалений попит у нашому суспільстві.
Потрібне лише розуміння того, що чим швидше суспільство зможе перелаштуватися від «старих» еліт, які вже десятиліттями перебувають при владі, до вибору нових — тим краще для всієї країни. Та наразі, на жаль, «старі» політики — на всіх щаблях влади, починаючи від рівня районної ради і закінчуючи Кабінетом Міністрів.
«Проблема України у тому, що ми намагаємося робити реформи, але при цьому перебуваємо в архаїчній радянській системі координат. Яка вже давно вичерпала себе і заважає рухати країну у потрібному напрямi», — вважає голова Київської організації УГП Андрій Смолій.
«Упродовж двох останніх років ВВП України становив 2700 доларів на людину. У державах, які вважають розвиненими, ця цифра перевищує 12 тис. доларів, — наголошує учасник форуму Богдан Панкевич. — Середня зарплата у нас понад 320 доларів, а у сусідній Польщі, куди активно виїжджають наші співвітчизники, — майже 1200 доларів. При цьому зростання економіки України навіть у планах не перевищує 3,5%, а щоб наздогнати сусідів, мусить бути хоча би 7-10%».
Нова система координат — це опора на нових людей, нові ідеї та нові форми роботи.
«Сьогодні недостатньо просто критикувати владу, потрібно брати на себе відповідальність, шукати однодумців, засукати рукави та разом iз командою ставати активними учасниками змін, — каже координатор економічної експертної групи УГП Галина Васильченко. — Під час подій на Майдані я друкувала і розклеювала оголошення про бойкот Партії регіонів і російських товарів, потім ми спробували поліпшити ситуацію на місцевому рівні, вирішити певну локальну проблему, яка болить не лише мені, а й багатьом людям. Тоді й приходить розуміння, що творити зміни у країні можна, варто лиш розпочати. Особливо мотивує, коли бачиш результат своєї роботи, коли всі докладені зусилля не даремні, проблеми вирішуються, сусіди та друзі долучаються та підтримують твої ідеї».
Від Громадського бюджету до глобальних проблем
Як розповідає Васильченко, чи не найголовніша історія успіху її команди — участь у Громадському бюджеті міста.
«Ми разом iз сусідами склалися грішми, і наші хлопці своїми руками збудували спортивний майданчик. Але коштів на штучне покриття нам не вистачило. А коли в 2016 році у нас у Львові було запроваджено Громадський бюджет, де мешканці можуть подавати проекти, голосувати і самі визначати, на що може бути використана частина бюджету розвитку, я вирішила стати автором проекту. Два тижні збору голосів стали для нас мегазавданням, адже конкуренція була шаленою. Але ми таки виграли! — згадує вона. — Втім то була тимчасова ейфорія, бо бюджетні кошти — то ще та бюрократія! Проект після оголошення про перемогу був реалізований аж майже через рік. Але тепер ми маємо класне покриття на майданчику і досвід, як поліпшувати власне життя своїми руками».
Активістка Наталія Піпа ініціювала і втілила проекти «Сквер Гідності» та «Кращий Сихів». «Ми пройшли через десять судових процесів, чотири пікети, блокування трибуни міської ради, — розповідає вона. — Але як наслідок, за 300 тис. грн. коштів доброчинців і близько двох мільйонів гривень із міського бюджету нам вдалося зробити сучасний громадський простір та отримати величезний досвід, як можна робити зміни власними руками».
Серед кейсів, про які розповідали на форумі, — «Центр підтримки фермерства», конкретні приклади розвитку дрібного підприємництва, із пошуком та зайняттям своєї ніші на ринку.
«Хочу змінювати ситуацію у державі, у тому числі економічну, щоб пишатися не лише вишиванкою, вербою і калиною, а й достатньо високим ВВП, високим рівнем освіти українців, успішними підприємцями», — зауважує Наталія Піпа, додавши, що вони знають, як це зробити.
«Візія моїх однодумців — це розвиток усіх форм підприємництва в Україні, ґрунтований на демонополізації ринків та утвердженні здорової конкуренції, а також злам традицій соціального утриманства, підкріплений зростанням економічної свободи та особистої відповідальності населення», — резюмував Богдан Панкевич.
