Вибір прикрас — штука не проста. Що сьогодні, що тисячу років тому. На виставці «Прикраси України» в Національному музеї історії України розбігаються очі.
Особливо довго перед вітринами затримуються жінки. Цікавість переростає у захоплення. Приглядаються до прикрас, обговорюють, деколи навіть зітхають.
Бо ж насправді важко віддати перевагу якійсь одній.
Півтисячі прикрас
Музейники відібрали у своїх фондах і представили до огляду понад 500 різноманітних оригінальних виробів. Це особисті прикраси людини з найдавніших часів і до сьогодення.
Яким чином особисті прикраси від магічно-ритуальних предметів еволюціонували до суто естетичних виробів та які модні тенденції щодо прикрас були поширені в різні часи — про все це розповідає куратор виставки Марина Стрельник, завідувач відділу найдавнішої та середньовічної історії України НМІУ.
«Найстаріші прикраси, знайдені на теренах України, виготовлені з каменя, кістки, морських мушлів, зубів тварин та людей. В добу палеоліту люди прикрашали себе також виробами з дерева, шкіри та хутра», — розповідає пані Марина.
Відкриття самородних металів, опанування технологій кування, свердління, обточування, а також плавлення і литва докорінно змінило вигляд прикрас.
Уже в епоху Трипілля прикраси виготовляли не тільки з різних порід каменю, кераміки і стулок молюсків. Трубчасті та спіральні пронизки, підвіски-амулети, браслети, намиста були також із міді.
Асортимент прикрас особливо розширився за доби бронзи. На жіночих головах красувалися діадеми, скроневі підвіски, сережки, шпильки. На шиї та грудях виблискували гривни, намиста, медальйони, на руках — браслети, персні, каблучки. Навіть на поясі були пряжки, а на ногах — браслети.
Відкриття золота та срібла заклало основу ювелірного мистецтва. На території України перші золоті вироби датуються ІV тис. до. н. е. Золото швидко стало символом багатства і влади.
В античних містах Чорноморського узбережжя золоті намиста доповнювали великими намистинами з напівдорогоцінних каменів — сердоліку, гірського кришталю, бурштину, агату.
Такі намистини носили й окремо, як амулети. Вважалося, наприклад, що аметист відвертає сп’яніння.
Кочівники-скотарі принесли на терени України так званий скіфський звіриний стиль. На прикрасах зображували тварин або їх частин тіла — голів, ніг, лап, кігтів, очей. За віруваннями скіфів, така символіка мала надати людині сили, зіркості, спритності.
Великі і малі дукачі
Цікаві зразки прикрас з’явилися в епоху великого переселення народів. Актуалізувалась воїнська ідеологія. А відтак поширення набули воїнські пояси, оздоблені металевими пряжками та накладками.
Вишуканістю та виразністю позначені давньоруські прикраси. Якщо скіфи віддавали перевагу золоту, то слов’яни більше використовували срібло.
Куратор виставки звертає вагу на трибусинні сережки. Подібні прикраси також носили на скронях, вплітали в косу.
Не забували в давній Русі й про емалеві та чорнені вироби. Особливо популярними були шийні гривни. Марина Стрельник зауважує, що ці масивні прикраси носили переважно чоловіки.
У вітринах — срібні гривни ХІ—ХІІІ століть, знайдені в с. Хайча Житомирської обл. та м. Ржищеві на Київщині.
Тонким смаком вирізнялися прикраси ХV—ХІХ століть. Це різноманітні, часто оздоблені коштовним камінням, діадеми, золоті ланцюги, аграфи, запонки, персні, браслети, брошки, сережки, ґудзики. Злетом ювелірного мистецтва на наших теренах стала епоха українського бароко.
В останній вітрині виставки у центрі серед жіночих нагрудних прикрас на вишитій сорочці виблискує дукач. Він був найпопулярнішою прикрасою у міщанському та селянському середовищі ХVІІІ — початку ХХ століть. Назва «Дукач» є українською видозміною відомих західно–європейських монет — дукатів.
Марина Стрельник нагадує, що в історичних документах ця назва вперше з’являється у ХVІІІ столітті. Дукачі виконували показову функцію рівня майнового стану родини. Великі дукачі з «бантами» чіпляли окремо на ланцюжку або мотузочці. Дрібніші дукачі з невеличкою петелькою нанизувалися з певними проміжками у разки намиста.
Коралі
Ще на початку ХХ століття головною оздобою дівчини було коралове намисто. І хоч коштувало воно дорого, звичай вимагав, щоби на шиї красувалося щонайбільше разків (низок намиста). За переказами, окрім свого прямого призначення, намисто широко використовувалося і в обрядовій магії.
Трохи раніше, наприкінці ХІХ століття, українки залюбки носили золоті сережки- «калачики», сережки-«листочки», брошки, хрести-тільники. Під час посту або трауру надягали найпростіші кільцеподібні сережки, вірили в їхню властивість зменшувати головний біль.
Наші сучасники, щоб бути в тренді, прагнуть мати у своєму гардеробі копії старовинних прикрас. Ювелірні компанії вже не приховують, що черпають ідеї для нових виробів з рідкісних взірців, знайдених під час археологічних експедицій.
Проте тільки науковці знають назви цих прикрас, манеру носіння, матеріали і техніку, в якій працювали давні майстри. Тому за вишуканими взірцями — тільки до музеїв! n
