Десять років тому будинок Харківської філармонії був настільки занедбаним, що його планували просто знести, аби не муляв око своєю убогістю.
Врятувала архітектурну перлину її історія. Волею долі старий особняк по вулиці Римарській, 21 часто опинявся у самісінькому епіцентрі доленосних подій, тому міг цілком зійти за окремий музей.
Тут у 1896 році Альфред Федецький провів перший в Україні кіносеанс. У цих стінах спалахнула перша харківська електрична лампочка, запрацювало диво техніки — парова машина і вийшла в ефір перша українська радіостанція.
Тут відбулася прем’єра опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба» і перша «провінційна (за межами Москви та Петербурга) постановка балету Чайковського «Спляча красуня».
Список митців, які виступали на сцені зали, що є копією палацу французьких королів Тюїльрі, змушує згадати поіменно багатьох світових зірок класичного мистецтва, тому будівлю, де витає дух кількох епох, вирішили зберегти.
Десять років тому під аварійним дахом вбитого палацу гуляв вітер й осипалася штукатурка, але стіни вперто стояли завдяки міцній цеглі, виготовленій вручну за спеціальним рецептом.
Зала без відлуння
Цей будинок був зведений ще у 1829 році й не раз змінював свого господаря. Спочатку особняк належав дворянській родині Зарудних, а потім почергово кільком загальноміським закладам — виховному пансіонату, розважальному «центру» на манер англійських клубів і купецькому товариству, члени якого мали не лише комерційну, а й мистецьку жилку. Саме вони у 1871 році створили тут професійний симфонічний оркестр, а в 1890-му передали увесь будинок Оперному театру.
Любов тодішніх харків’ян до королівської розкоші стала поворотною у долі місцевої «опери». Знать замовила архітектору Болеславу Михаловському добудувати з боку саду сценічну частину, а концертний майданчик оформити в стилі французького ренесансу з використанням мотивів одного з парадних залів палацу Тюїльрі в Парижі.
Кінцевий результат приголомшив своїм багатим убранством. Уздовж стін тут стояли величні колони, увінчані крилатими жіночими фігурами. Кожна з них «тримала» на собі балкони верхніх ярусів, прикрашені стильною декоративною ліпниною. Під стелею у медальйонах витали барельєфні портрети видатних композиторів. Причому всі дизайнерські деталі зали, включаючи навіть оббивку крісел, були використані так, аби створити у цьому приміщенні неймовірну акустику. «Тут взагалі немає відлуння, — каже Дмитро Кучеренко, директор фірми «Ермітаж», яка сьогодні повертає цій залі колишню архітектурну красу. — Де б ви не перебували — в оркестровій ямі чи на сцені — звук скрізь однаковий. Фокус у тому, що дерев’яна підлога і підвісна стеля правильно поглинають непотрібні резонанси, посилюючи чистий звук».
Ця акустика настільки унікальна, що митці світового рівня намагалися отримати право на концерт у харківській залі, аби надати своєму голосу чи оркестру особливого звучання, розкривши їх на повну силу. Харків став улюбленим місцем престижних гастролей. На тутешню сцену, окрім згаданого Чайковського, піднімалися Рахманінов, Шостакович, Хачатурян, Лієпа. «Таку кількість імен геніальних людей ви навряд чи десь знайдете, — каже Юрій Янко, директор Харківської філармонії, яка займає це приміщення кілька останніх десятиліть. — Тут виступали Зураб Саткелава, Олена Образцова, Тамара Синявська, Євген Нестеренко, Тіто Руффо, італійський баритон Маттіа Батістіні. Під час концертів Федора Шаляпіна, Марії Литвиненко-Вольгемут, Івана Козловського, Івана Паторжинського люди стояли у проходах, бо бракувало місць! Тут читали свої твори Сергій Єсенін і Володимир Маяковський. Загалом якби ми вивісили таблички з іменами всіх, хто тут виступав, не вистачило б фасаду!».
Давнина у сучасній обгортці
Цікаво, що стіни будівлі, які зводилися з міцної цегли, замішаної на курячих яйцях, легко витримали бомбардування під час Другої світової війни. Натомість будівля неабияк постраждала через капітальну реконструкцію, яку затіяли радянські чиновники всередині 50-х років. Бірюзовий оксамит оббивки крісел змінили на червоний, фірмовий цегляний фронтон із лірою сховали під дерев’яною бутафорією з прапорами радянських республік, сцену обвішали серпами, молотами і зірками, а портрет царя над нею — великим годинником.
Елементи пролетарських символів на тлі унікальної ажурної ліпнини, барельєфів і атлантів із каріатидами викликали щонайменше подив, але найсумніше те, що бездумна і непрофесійна реконструкція завдала величезної шкоди акустиці, що була тут головною родзинкою. І це ще не все. Той горе-ремонт виявився останнім у новітній історії старої будівлі, тому час його зруйнував остаточно. До початку реконструкції, яка почалася у філармонії десять років тому й триває досі, тут уже не лунала музика. Тобто оркестр змушений був давати концерти у фойє, побоюючись обвалення аварійного даху.
Приступаючи до ремонту, харків’яни розглядали два варіанти реконструкції. Можна було, зважаючи на брак коштів, перетворити занедбану залу на доглянутий і безпечний простір, що не викликає шалених емоцій, але цілком придатний для симфонічних концертів. Утім, порадившись, вирішили рятувати колишній блиск, що був старанно скопійований з французької розкоші позаминулого століття. Мовляв, сьогодні такої краси вже не створиш, а ось врятувати її ще можна.
Наразі за старими кресленнями тут відтворили все автентичне ліплення, покривши його позолотою, а також усі 30 гербів Харкова, зокрема і знаменитий кадуцей з рогом достатку. У залі сяє новизною стилізований під давнину дубовий паркет і вражають оригінальним дизайном 30-кілограмові люстри. Крісла хоч і нові, але є точною копією тих, що були від самого початку. Сцена теж змонтована за всіма традиціями старих європейських театрів, але з використанням новітніх музичних технологій. Унікальну акустику врятували теж, хоча задля цього довелося чимало попрацювати як над дрібними, так і новітніми деталями: у залі, скажімо, збудували унікальну «раковину», що фокусує звук, направляючи її глядачам. Завдяки цій технічній новинці концерти можуть проходити без мікрофонів.
Відкриття модернізованої Великої зали філармонії заплановано на початок наступного року. Концерти зможуть слухати одразу 800 чоловік.
«Перший пусковий комплекс»
Загалом долю будинку на Римарській вирішив старий чеський орган, встановлений неподалік в Успенському соборі. Після передачі храму віруючим виникла проблема з перенесенням музичного інструмента в інше приміщення, яке б повністю відповідало його параметрам. Поки шукали місце, виникла ідея придбати новий орган, а заодно реконструювати і розширити під нього частину філармонії, що потребувала негайного капітального ремонту. Так розпочалась мало не драматична епопея будівництва у Харкові органної зали, яку намагались з перемінним успіхом завершити одразу три керівники області — Михайло Добкін, Арсен Аваков і Юлія Світлична.
Зрештою два роки тому, за словами будівельників, тут офіційно був презентований «перший пусковий комплекс» і відбувся прем’єрний концерт. Представники знаменитої німецької фірми «Олександр Фуке», які створили для міста новий орган і прискіпливо контролювали хід будівництва, назвали Харківський органний зал філармонії одним із кращих у Європі.
І знову всіх здивувала акустика. «Аби досягти високої якості звучання, був застосований принцип зміни геометрії приміщення, — каже головний архітектор області Вадим Рабінович. — Так у проекті з’явилася спеціальна акустична стеля, фрагменти якої, при допомозі спеціальних програм, можна змінювати під кожен інструмент. Словом, ці панелі або затискають об’єм зали або розширюють його. Під них прописана програма, що заздалегідь виставляється оператором. Загалом уся зала — це складні конструкції, де прорахована система площин. Кутки, стеля, стіни десь відбивають звук, десь відводять, а десь розсіюють».
Фантастична мрія меломана
Розмах реконструкції виявився настільки серйозним, що довелося змінити всю «ідеологію» старого особняка. Так невеликий вільний простір у фойє філармонії перетворився на маленьку затишну камерну залу. Тепер тут є також студія звукозапису, музей, музична бібліотека, театральне кафе і сучасна диспетчерська служба. Остання дозволяє керувати технічною частиною модернізованої будівлі, мов єдиним механізмом, але так, аби кожен окремий блок міг функціонувати самостійно. Роботу комплексу забезпечує власна підстанція і «аварійний» генератор, під землею встановили величезний резервуар із водою, у приміщенні про всяк випадок є потужна насосна станція.
Всередині філармонії для кожної зали встановили компактні підйомники на гусеничному ходу з люлькою. Це дозволить працівникам інженерної служби з однієї точки «дістатися» будь-якого куточку приміщення. «Загалом ми створюємо наразі унікальний комплекс по типу американських, де є все, — каже Юрій Янко. — Людина, яка прийде до нас, зможе отримати повний спектр музичних послуг. Тобто за більш, ніж 350-річну історію Харкова, у місті вперше буде зведений саме комплекс, а не просто будівля. Це наша велика гордість. Оцінити грандіозність цього проекту практично неможливо».
Завершиться реконструкція старого маєтку на Римарській облаштуванням навколишнього простору. Кажуть, тут з’являться статуї, а може, й сухі фонтани. «Реконструкцію філармонії харків’янам обіцяли за десятиліття, а ми завершуємо будівництво за два роки, — каже Юлія Світлична. — Це сталося завдяки потужній підтримці держави. Значна кількість робіт уже виконана. Наразі йдемо за графіком. Двері Великої зали будуть відчинені на початку наступного року».
