У Конотопі презентували книгу «Василь Різниченко. Нариси з історії Чернігово-Сіверщини»
Немов потаємні струни, що тягнуться крізь віки, історія рідного краю відлунює в серці кожного з нас. >>
Гетьманська столиця: як знищення Петром І Батурина допомогло Україні постати незалежною
02.11.2018
Цитадель Батуринської фортеці зберігає пам’ять про славу Гетьманської столиці, не забуваючи про різню, яку російський цар влаштував оборонцям українських інтересів 310 років тому. (Фото з сайта ytimg.com.)
Невпинний плин часу з кожним роком віддаляє нас від того драматичного дня 2 листопада (за юліанським календарем) 1708 року, коли під ударами московських шабель загинула славна гетьманська столиця — Батурин.
Із кожним роком ми стаємо все далі від тих великих та трагічних подій, але пам’ять наша жива, а це означає, що оборонці Батурина перемогли!
Тактика випаленої землі Петра І
Передісторія цих подій така. 1700 року очолюване Петром I Московське царство розпочало черговий етап своєї експансії, цього разу в напрямку Північної Європи, вступивши у Велику Північну війну, в якій головним супротивником Росії було Шведське королівство.
Лише у російських та радянських підручниках ця війна була для Росії оборонною й зводилась фактично тільки до будівництва на «звільнених» землях Санкт-Петербурга та Полтавської битви.
Насправді ж абсолютно більша частина цієї війни пройшла в Європі — у Прибалтиці, Речі Посполитій та навіть німецьких землях — Саксонії, Померанії, Мекленбурзі.
Перший етап війни склався для царя вельми невдало, московське військо раз-по-раз зазнавало поразок від шведського короля. І тому Петро I вдався до тактики випаленої землі. В Європі він поводив себе як справжній господар, залишаючи шведів, а разом із ними і місцеве населення, без їжі, житла та фуражу.
До літа 1708 року шведському королю Карлу XII нарешті вдалося витіснити Петра I із Центральної Європи, а далі його шлях пролягав на Москву.
Та Петро I продовжує використовувати свою тактику, і Карл XII, який протиставив цій тактиці царя широкий маневр, змушений повернути до України.
У жовтні 1708 року шведська армія вступає на територію Української козацької держави, а від царя українським урядовцям летять накази нищити своє майно і відступати разом із російським військом: «Не точию хлеб или фураж, но и строение жгите, дабы под сей холодной час неприятель не имел ничего себе выгодно», «Все пред неприятелем жечь, не щаде отнють ничево!»
Перед шведами на українські землі заходить московське військо. «Источники питьевой воды приводились в негодность (разрушены, закопаны, забросаны падалью), угонялся скот, выжигались плодоносные сады и поля с неубранными посевами» — так російський історик не без схвалення описує дії московських вояків в Україні. Перемога, на його думку, дорожча.
Виграшно для Росії: її молодий та енергійний цар входить в історію як видатний переможець, а країна отримує порти на Балтиці. Та до чого тут Україна? Чому за амбіції російського царя український народ має платити кров’ю, сльозами і стражданнями своїх дітей?
Для гетьмана Мазепи вибір був очевидним — треба рятувати свою країну. Виходячи з інтересів українського народу, гетьман переходить на бік шведів. І це надзвичайно розлютило царя, бо такий крок гетьмана просто не вкладався в його картину світу.
Війна без визнання факту війни
На наступний же день після того, як Петру I стало відомо про союзницькі дії Івана Мазепи, розпочалася кампанія шаленої пропаганди з метою демонізації гетьмана та дискредитації його вчинку.
Але серед людей, які уважніше придивлялись до постаті гетьмана, завжди було розуміння його дій, навіть серед росіян. Наприклад, відомий декабрист Кондратій Рилєєв щиро вклав в уста Мазепи такі слова:
«И Пётр и я — мы оба правы;
Как он, и я живу для славы.
Для пользы родины моей...»
Утім ідеологічні битви розгорнуться пізніше, а на початку листопада 1708 року більше важила зброя. За наказом царя Олександр Меншиков із двадцятьма тисячами вояків підійшов до Батурина.
Російські автори у притаманному їм стилі тепер кажуть про ті події так: «Для этой операции был выделен специальный мобильный отряд, который двинулся к Батурину форсированным маршем с задачей убедить гарнизон сдаться» (!). А 20-тисячна чисельність корпусу, мабуть, мала сприяти «переконливості» царського генерала.
Як це не смішно, але підійшовши до Батурина, Меншиков справді почав не з силового варіанта дій, а з «замилювання очей» його оборонцям. Річ у тім, що відкритого розриву між царем та гетьманом не було й обидві сторони якийсь час робили вигляд, що нічого не сталося, що протистояння між ними немає. Тобто і тоді, 310 років тому, йшла війна без визнання факту війни з обох боків.
Уже знаючи напевне про перехід Мазепи на бік шведського короля, московські урядовці зверталися до керівників оборони Батурина з такими пропозиціями: «указал великий государь во оной замок [Батурин] для лутчаго отпору неприятелю в тот гарнизон прибавить к малороссийским ратным людям полк великороссийской пехоты. И того ради надлежит господину полковнику Чечелю в тот замок немедленно великороссийских людей впустить».
Керівники оборони Батурина відмовилися від таких пропозицій у тому ж стилі, пославшись на відсутність удома батька-гетьмана.
Тоді Меншиков висунув прямий ультиматум здати йому фортецю.
Отримавши відмову, він почав штурм Батурина. Приблизно півтори доби продовжувались бої на стінах. Оборонцям гетьманської столиці вдалося відбити всі атаки. Росіяни мали не багато часу, бо гетьман разом зі шведським королем уже наближався до міста. Врешті, Меншиков вимушений був навіть відступити на протилежний берег Сейму. Тоді здавалось, що Батурин вистояв.
Але так здавалося лише одну ніч, адже знайшовся зрадник. Ним став один із керівників оборони — наказний прилуцький полковник Іван Ніс. Він уже навздогін відступаючому Меншикову відправив одного зі своїх підлеглих на прізвище Соломаха.
Той повернув Меншикова, вказавши йому на потаємний хід. Зрадником був не один Ніс, він мав спільників, які за наступну ніч «прикривши» десант меншиковців до фортеці, дали йому можливість накопичити вже в середині міста серйозний плацдарм.
Наступного ранку, ще затемна, Меншиков завдав удару з двох боків — зсередини та ще з трьох напрямків на стінах. Зрозуміло, що це було надто неочікувано та швидко перетворило оборону на різню.
За оцінками сучасних істориків, тоді в Батурині було вбито від десяти до чотирнадцяти тисяч людей. Росіяни нищили всіх підряд, у тому числі жінок і дітей, це була справді показова каральна акція з метою залякати Україну.
В українських церквах співали «за царя»...
Звірячу жорстокість Москва ефективно поєднувала з «промиванням мізків». І головним соратником царського режиму в цьому була церква. «Тлетворное влияние» Московської церкви стало однією з головних причин поразки виступу гетьмана Мазепи, адже в церквах співали «за царя».
Треба підкреслити, що п’ятдесят років, які пройшли від Хмельницького до Мазепи, Москва не сиділа в церковних справах склавши руки, в результаті чого церква в Україні перетворилася на слухняний інструмент царського впливу.
Адже якщо після Переяславської Ради 1654 року жоден (!) український священик не погодився присягнути на вірність царю, то в 1708 році тільки одиниці священнослужителів підтримали Мазепу, до речі, найбільшого церковного благодійника за всю українську історію.
Петро I дуже активно використовував церковний важіль в українських справах. Доходило навіть до таких вказівок з його боку: «Так же зело нужно чрез добрых шпигов, к чему лучше нет попов, проведать намеряют ли неприятели маршировать куда ни есть».
Про те, що в церковних проповідях шведське військо представлялось натовпом скажених єретиків, а всі, хто навіть заговорить зі шведами, — відступниками та сатанистами, зайве й говорити. Тому й абсолютно протизаконна вимога царя накласти на гетьмана анафему не викликала заперечень із боку духовенства, принаймні вголос ніхто не наважився цього сказати.
Такий комплексний підхід Петра I до справи сприяв поразці антиколоніального виступу гетьмана Мазепи. В ті часи, мабуть, усім здавалося, що героїчні оборонці Батурина разом зі своїми родинами загинули марно...
Але через 310 років після тих подій ми з упевненістю стверджуємо, що це не так. Адже Українська держава існує!
13 листопада, у День пам’яті Батурина, запрошуємо завітати до цього міста та вклонитись пам’яті героїв його оборони у 1708 році.
Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»
Батурин
