... У сум’ятті я розмірковувала сьогодні про передачу Андріївської церкви представникам Константинопольського патріархату.
Чесно кажучи, навіть і не повірила першим повідомленням про це, але на сайті ВР прочитала поданий законопроект 9208 від 17.10.2018 р.
Ось абзац «Договір про надання у постійне користування культової споруди Андріївської церкви Національного заповідника «Софія Київська» має містити такі істотні умови: найменування культової споруди як об’єкта державної власності, як пам’ятки культурної спадщини національного значення, умови та режим використання, збереження, охорони та утримання в належному стані пам’ятки національного значення, доступу до такої пам’ятки відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини, інші умови відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини».
Все дуже узагальнено і, здається, писано похапцем.
І от про що думалось також.
Церква побудована як забаганка галоманки Єлизавети Петрівни, якій хотілось облаштувати Київ для своїх приїздів, коли відвідувала свекруху Наталю Розумиху (та, попри титул статс-дами, з Лемешів нікуди не поїхала, то невістка їздила сюди). Андріївською назвали лукаво, як нагадування про стидне позбавлення Івана Мазепи ордена Андрія Первозванного (він був №2), і вифарбували у блакитний колір смужки Андріївського стягу і орденської стрічки. Мала вона бути, за повелінням імператриці й проектом Растреллі, палацовою. Тобто без дзвонів, як доповнення до палацу, який знаємо тепер як Маріїнський.
Растреллі — архітектор, якого називають «бароковим», зокрема й тому, що він, як італієць, від колон відмовлятись не хотів. Але декор більшості його будівель, що у Петербурзі, що у Києві — виконаний у французькому, але пануючому тоді у всій Європі стилі рококо, — досить глянути на його церкви Петербурга і Петергофа, щоб побачити, яких рокайльних грайливостей навішував він на куполи і віконниці.
На Андріївській їх також чимало, от хоча би й венеріанські мушельки над вікнами стилобату. А що вже казати про іконостас у інтер’єрі — малюсінька розкішна зала, наповнена світлом і яскравим іконостасом із численними позолоченими рамами, ліпленнями на склепінні, навколо вікон, у кіотах. Усе блищить і милує око, хоч пританцьовуй, бо ж і система зображень — вільна від Деісуса і цілого ряду праотців, зате чимало композицій нагадують не стільки благочестивий сюжет, скільки ледь замаскований натюрморт із пишнотілими амурчиками. Венеційських дзеркал хіба бракує.
Ох, недарма фігури Проні Прокопівні з Голохвастовим стоять біля підніжжя сходів, — це ж недвозначний натяк на іншу пару, що мала ними підніматись, коли до Києва доїжджала, та не склалось, як планувалось...
І от думаю я собі: а як у цих усіх поновлених останніми роками візуальних розкошах будуть звучати суворі візантійські розспіви? Як греки будуть тут правити літургію, у всіх цих тоннах золота на легковажних рокайлевих амурчиках?
І чи взагалі будуть правити?
І чи буде вільним вхід до усієї цієї рокайлево-палацової пишноти простим українцям? Якщо не послухати співи, то постояти десь якщо не біля «кучерявих» царських врат, то хоча би біля вхідних дверей?
Яким чином ця частина музейного фонду, що належить народу України, буде продовжувати йому належати, хоча б «на око»?
Звісно, підлога Андріївської землі не торкається, вся церква — десь майже у хмарах, і з оглядового майданчика летиш, летиш поглядом ген-ген за обрій... Так дадуть на Поділ, дніпровські далі дивитись, коли під нову юрисдикцію храм піде, чи буде вся піднебесна візантійщина під замком нових господарів?
У законопроекті про це ані слова нема, а ми ж знаємо, як воно з Лаврами у нас для усіх громадян сталось...
Якщо грубо — то для кого багатомільйонна реставрація проводилась з 2016 року, для громадян, із чиїх податків кошти брались, чи для візантійських послів?
P.S. Депутати на засіданні Верховної Ради 18 жовтня розглянули запропонований Президентом і визначений як невідкладний проект Закону України «Про особливості користування Андріївською церквою Національного заповідника «Софія Київська». За словами Голови ВР Андрія Парубія, питання про представництво в Україні Константинопольського патріархату почали обговорювати два роки тому. За законопроект проголосували 237 депутатів.
Діана КЛОЧКО,
мистецтвознавиця
Київ
