Російська пропаганда намагається наліпити ярлик «фашисти» на українців

 

«Рашизм — це особлива форма людиноненависницької іде­ології, заснованої на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та відсутності моралі. Відрізняється від відомих форм фашизму, расизму, націоналізму особливою жорстокістю як до людини, так і до природи... Маючи рабську психологію, паразитує на брехливій історії, на окупованих територіях, уярмлених народах».

Джохар Дудаєв

 

Російська пропаганда намагається наліпити ярлик «фашисти» на українців, це їхній давній виверт: «Тримай злодія!». Насправді фашизм ідеологічно та практично панує саме в Росії. Російський філософ М. Бердяєв визначив більшовизм у СРСР як «російський фашизм» («Истоки и смысл русского коммунизма», М, «Наука», 1990) з ознаками: «тоталітарна держава..., націоналізм, вождизм», «мілітаризація». Путін, збираючи «исконно русские» (?) землі, відродив російський фашизм.

 

Росія — держава тоталітарна, яка контролює бізнес, суди, ЗМІ, політичні партії, дозволені громадські організації, нехтує правами людини. Українська держава, на жаль, слабка, вона не перешкодила одержанню інших паспортів (громадянства) масі наших людей, не наважилася зупинити блокаду доставки українського вугілля з окупованих територій, інші шкідливі акції так званих «активістів». У Росії фактично однопартійна система, багатопартійність — лише видимість. В Україні більше ста партій, які опозиційні як до влади, так, на жаль, і до держави. Називаючи «злочинною» владу, а не її представників, не коаліцію, вони підрубують гілку, на яку мріють всістися, бо гіршим за владу є безвладдя, безлад. 

 

Ознакою фашизму є культ фюрера, вождя. В Росії — це фактично довічний президент Путін. В Україні ніхто не «тягне» на цю роль — ні Порошенко, ні Тимошенко, ні Ляшко, ні Рабинович. Українці зі своїм менталітетом вождизм узагалі не сприймають («крім Богдана та Івана, не було гетьмана»).

 

Націоналізм, віра, що він «обраний», притаманні російському народу: «...вищий за всі народи на світі» (історик С. Соловйов). Це відображено й у концепції ІІІ Риму. Росіяни вірять у свою місію вести (хоч багнетами) інші народи до якоїсь «світлої мети» — до комунізму, православія, «русского мира во всем мире». Про місію росіян рятувати світ від «прогнилого Заходу» сьогодні заявляє Іван Охлобистін (російський актор і священик): «Росія нині — це останній бастіон, що стримує чорну хвилю безликого індивідуалізму, цинічного споживання, звірячої похоті та байдужої жорстокості... Рашизм — ідеологія героя. Хай живе рашизм!». Ідеологія зверхності на побутовому рівні проявляється в презирстві до інших націй. Для росіян люди з Середньої Азії — «чурки», з Кавказу — «черножопые», китайці, японці — «косоглазые», африканці — «черномазые», американці — «пиндосы», європейці — «гейпарадные» і, звичайно ж, українці — «хохлы-фашисты».

В. Ленін, коли маскувався, слушно говорив про різницю націоналізму гноблячої та гнобленої націй. В українців немає почуття зверхності щодо інших народів, бажання загарбати їхні землі, їхній націоналізм у тому, що вони хочуть жити вільно на своїй землі. Траплялися прояви крайнього негативного націоналізму, але у своїй масі український народ толерантний, ксенофобії не було навіть у «найлютіших ворогів, українських буржуазних націоналістів» (це термінологія російської пропаганди). У Постанові ІІІ Великого збору ОУН (вересень 1943 р.) сказано, що ОУН і УПА — «за повне право національних меншин плекати свою по формі і змісту національну культуру. За рівність усіх громадян України, без огляду на національність, у державних та громадських правах та обов’язках» (Т. Гунчак, «Україна. Перша половина ХХ ст.», К., «Либідь, 1993).

 

Гасло «Бєй жидов, спасай Росію!» вигадав не Гітлер і не українці, яким треба було не рятувати Росію, а рятуватися від неї. Росія проводить антиєврейську політику, підтримуючи Іран, Сирію, інші сили, що мають на меті знищення Ізраїлю, Україна ж має дружні стосунки з ним. Ні про який антисемітизм не може бути й мови в країні, де Прем’єр (В. Гройсман) і відомі опозиціонери (Ю. Тимошенко, В. Рабинович) — євреї.

 

Фашизм згуртовує народ проти вказаних ним (навіть уявних) ворогів. Для Путіна, як і для більшовиків, ворог — це Захід, Росія — фортеця в облозі («бастіон», за Охлобистіним). Зомбовані за допомогою ЗМІ путінізмом росіяни згуртувалися навколо фюрера, близько 80% його підтримували ще нещодавно, зараз довіра поволі падає (у Гітлера підтримка була ще більшою). Колись Козьма Прутков пропонував «Проект о введении единомыслия в России». Нині проект реалізовано. В Україні є широкий спектр різних думок щодо різних питань. Це характерно для вільного суспільства; українці навіть «переборщили»: під час війни необхідна більша єдність; демократичні країни навіть обмежували демократію в такій ситуації.

 

Велику роль у задурманенні свідомості росіян, їх нацьковуванні на весь світ відіграє пропаганда геббельсівського штибу. Майже всі ЗМІ в Росії або державні, або підконтрольні. В Україні один державний телеканал — решта належить олігархам, інформполітика відповідає їхнім інтересам, а не державним. Радіти відсутності держави в інформпросторі не варто, бо нема громадських ЗМІ.

Росія — держава, мілітаризована до зубів, армія України до 2014 р. була напівзруйнована. І сьогодні збройні сили порівняти важко: Росія — на 2-му місці у світі, Україна — на 30-му (Global Firepower), військові витрати Росії більші у 15 разів. Чисельність армії, озброєність різняться у 3,5-7 разів, про ракети (у тому числі ядерні) краще не згадувати. (Тому тривожить базікання «патріотів» не з фронту, а з телестудій про оголошення війни Росії, про «хорватський варіант»).

 

Фашистський мілітаризм спрямований не на оборону, а на загарбання чужих земель, для цього вигадуються приводи. Привід «підняття з колін» був використаний Гітлером, «ображеним» Версальською угодою; Путін, «скривджений» розпадом СРСР, йде слідом за Гітлером, забувши про наслідки, намагається повернути «колишню велич». Привід «розширення життєвого простору» не лише суперечить юридичним і моральним принципам, а для Росії є сміховинним: вона займає 1/8 частину світу, а їй усе мало. Росія — єдина держава, яка після Другої світової загарбала чужу територію: Крим і підконтрольні їй «заморожені зони». «Возз’єднання» Криму відбулося за гітлерівським сценарієм. У Судетах сотні років існував осередок «німецького світу»; в Криму після депортації корінного народу російсько-більшовицька імперія створила осередок «русского міра». Це дало підставу агресорам за фашистськими законами анексувати ці області.

 

Із подібною метою осередки «русского міра» створювалися в Прибалтиці, Україні, вони, як ракові пухлини, мали підривати державність корінних народів.

 

 

Путін — це міні-Сталін сьогодні; путінізм — це фашизм, що хоче знову перекроїти («освободить») Європу, прагне до світового панування.