Цей унікальний довідник задуманий Василем Туркевичем — літератором, мистецтвознавцем, лібретистом, доцентом Театрального університету, який близько сорока років працює у Національній опері. Разом із ним енциклопедію упорядковував народний артист України Іван Гамкало. Над створенням енциклопедії працювала велика група фахівців, котрі розшукували матеріали в архівах, осмислювали й систематизували інформацію, отриману з періодичних видань за багато років. Ця копітка робота здійснювалася на безоплатній основі — як тепер кажуть, на волонтерських засадах.
Автор-упорядник В.Туркевич розповідає: «Такого видання у світі не існує. Збірки й альбоми є чи не в кожного театру. Але корпоративної енциклопедії ніхто не має — на такі універсальні книги поки що не здобулися ані Ґранд Опера, ні Ла Скала, ні Метрополітен Опера, ні Віденська опера, ані Большой театр у Москві чи Маріїнський у Санкт-Петербурзі.
Єдиний невеличкий довідничок у 1970-ті роки видала Національна опера Хорватії у Загребі. Я її побачив, і тоді виник задум створити енциклопедію, що містила б максимальну інформацію про наш театр — зі славетною минувшиною, яка органічно вплетена у світову історію оперного й балетного мистецтва та є частиною культурного ландшафту Європи ХХ століття.
Двадцять років утілював цю мрію. Попервах задумував один том, але матеріалів назбиралося на три. Понад п’ять тисяч гасел майже про всіх людей, які працювали чи гастролювали в театрі від заснування, з 1867-го. Але чим відрізняється ця енциклопедія від інших видань? Тут згадані люди, які, за інших умов, у жодну енциклопедію не потрапили б: артисти хору й кордебалету, оркестранти, костюмери — люди, чиї імена не з’являються на афішах та про кого не пишуть рецензій, але без них не існує театр як такий.
Здійснена справді гігантська пошукова робота, адже чимало архівів утрачено під час Другої світової та розгулу каґебістських варварів. Велика кількість рідкісних матеріалів дісталася нам із приватних зібрань. Ми дуже вдячні всім, хто брав участь у створенні енциклопедії».
Видання у своїх текстах і світлинах, попри інформацію про самий театр, змальовує виразні картини культурного життя Києва у різні історичні періоди — часом несподівані й такі, яких не побачиш навіть у ретельних дослідженнях фахівців. Хоч як дивно, а гортаючи сторінки видання, поруч з уявними сценами культурного дозвілля столиці чуєш музику, що звучить у цілком реальному просторі...
