Виставку «Борці за Українську Державу» відкрито в Національному музеї історії України (НМІУ) до 75-річчя створення УПА. По суті, це цілий експозиційний зал.
Тут можна побачити артефакти, які вціліли завдяки, здавалося б, дивовижним випадковостям.
Приміром, архівні документи УПА, які близько 70 років пробули під землею, чи прапор ОУН, який як «трофей» радянської влади зберігали подалі від людського ока у фондах столичного музею.
За словами генеральної директорки Історичного музею Тетяни Сосновської, виставка знайомить з обставинами створення УПА, етапами її боротьби як проти гітлерівського, так і проти сталінського тоталітарних режимів.
А одна зі співтворців виставки, Оксана Тараненко, наголосила, що молоді працівники музею, які робили цю виставку, є ровесниками вояків УПА, і дехто з них воював на нинішньому фронті.
Знання з-під землі
«На цій виставці подана коротка інформація, яку кожному українцеві варто знати. Тут чітко й доступно представлено структуру Української повстанської армії, її керівництво, особливості побуту підпільників, їхню пропагандистську роботу, бойові дії за участі повстанців. І, звичайно ж, підсумки діяльності УПА, в тому числі й цифри — скільки осіб брали участь у цій боротьбі, скільки загинуло і яким був внесок тих хлопців і дівчат, які віддали своє життя у боротьбі за Українську самостійну соборну державу», — розповідає куратор виставки, завідувач відділу історії ХХ століття Олександр Іщук.
За словами пана Олександра, на виставці є унікальні експонати. Приміром, справжній прапор Організації українських націоналістів. На ньому — сліди крові. Цікаво, що відшукали його в глибинах фондів НМІУ в... 2015 році. У 1940-ві роки цей прапор захопили радянські партизани Кам’янець-Подільського з’єднання.
Наприкінці 1940-х його показали в Історичному музеї на виставці «Трофеї радянських партизанів». На прапорі навіть є етикетка зі зворотного боку.
Потім його здали в фонди, і таким чином він уцілів. Хоча в більшості випадків подібні прапори комуністи нищили.
Далі куратор виставки звертає увагу відвідувачів на великий заіржавілий бідон у музейній вітрині.
Це один з архівів УПА, які останнім часом знаходять у лісах. Власне, цей бідон-сейф iз документами три роки тому знайшли працівники Національного музею «Тюрма на Лонцького», що у Львові. Директор музею Руслан Забілий передав його на зберігання до НМІУ. На виставці можна побачити матеріали з того архіву — і збережені, і ті, які не вдалося врятувати.
Адже дно ємкості прогнило і нижня частина архіву, на жаль, втрачена. А в бідоні, виявляється, зберігалися пропагандистські листівки. Під склом працівники Історичного музею виставили їх оригінали, а роздруковані копії листівок, що лежать поряд, кожен відвідувач може взяти собі на пам’ять.
Дивишся на цей величезний бідон і дивуєшся: якою ж сильною була віра у повстанців у те, що Україна, попри все, буде вільною, що їхні документи збережуться і за ними наступні покоління зможуть дізнатися про ідею та історію УПА.
«Кожен українець має знати постать Романа Шухевича і багатьох інших героїв, які чинили опір і вірили тоді, коли вірити, здавалося б, не було вже змоги, — переконаний віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко, який побував на відкритті виставки. — І коли в декого з нас сьогодні з’являється зневіра чи сумнів: «А чи тим шляхом ідемо, а чи тим темпом?» — маємо згадувати хлопців і дівчат з УПА».
130 підпільних часописів
Олександр Іщук знайомить iз першою вітриною. Тут є фотографії командирів УПА — Романа Шухевича, Василя Кука, Василя Іваківа, Дмитра Клячківського.
На карті 1945 року можна побачити, як виглядала територіальна структура армії
. Частина фото — це оригінальні світлини з фондів НМІУ, які передали сюди ветерани УПА. Більшість експонатів — iз фондів Національного музею історії України.
Дизайнери Історичного музею розробили для виставки спеціальні стенди, що відтворюють атмосферу криївок. До речі, в УПА були свої інженери, які проектували криївки.
Опис бункеру головного осередку повстанської пропаганди, який очолював Петро Федун-«Полтава», подано на виставковому банері. У бункері було дві кімнати, сполучені довгим коридором з виїмкою для складу харчів, кухня з плитою.
Був тут і туалет, каналізація, пристрій для доступу денного світла, радіо. У кожній кімнаті розміщувалося по два двоповерхові ліжка і стіл, за яким могли працювати одночасно п’ятеро осіб.
У кутку — столик iз друкарською машинкою. На стенді подано типовий розпорядок дня під час перебування у криївці: одна година — англійська мова, одна година — на вивчення щоденно 20 іноземних слів, двi години на вивчення різнопланової літератури, сiм годин — друкування на машинці.
«У підпільних типографіях ОУН і УПА в повоєнний час друкували тисячі листівок, закликів, брошур, які поширювали по всій Україні, аби популяризувати ідею незалежності України, — розповідає одна з авторів виставки, кандидат історичних наук Леся Онишко. — Чимало видань друкували іноземними мовами. В умовах тоталітарного СРСР, коли вся друкарська техніка перебувала під контролем держави, таку активну діяльність можна вважати безпрецедентною. Завдяки такій праці повстанцям вдавалося утримувати високий рівень національної самосвідомості та, зрештою, домогтися повалення тоталітарного режиму».
Методи поширення пропаганди були такі: «шептана», тобто безпосереднє спілкування з людьми, брошури, часописи та листівки зі зверненням до різних соціальних груп, підпільні радіопрограми. Навесні хлопці й дівчата виходили з криївок, поширювали роздруківки серед селян і городян, підкидали в потяги, розсилали поштою в усі райони СССР.
«УПА публікувала близько 130 періодичних видань, півтисячі брошур, десятки навчальних посібників», — розповідає Олександр Іщук. — Причому пропагандистська діяльність УПА поширювалася не лише на терени України. Рейди УПА вирушали на територію Білорусії, Литви та Румунії. У нас представлено листівки румунською мовою, а також мовами різних народів, які проживали на території Радянського Союзу. Одним із закликів ОУН і УПА був заклик «Воля народам — свобода людині». УПА боролася як за свободу України, так і за волю всіх народів, поневолених в радянській імперії».
Підпільна Україна
На виставці можна побачити і карикатури, і звернення різними мовами до селян, червоноармійців, робітників, підлітків, рекомендації батькам, як виховувати дітей. Підбірка дає уявлення, що підпілля своєю пропагандою намагалося охопити весь народ — починаючи від малих дітей і до співробітників МГБ.
До гебістів писали: «Не боріться проти нашого підпілля, все одно цим нічого не досягнете, краще приєднуйтеся до нас».
«Сьогодні стовідсотково підтверджено, що в кожній області України існувало підпілля або ОУН, або УПА, — розповідає куратор виставки Олександр Іщук. — У повоєнні роки основним завданням було поширювати свої друковані видання, проводити агітацію своєї ідеї про відновлення незалежності України, здобувати прихильників і сподіватися на краще в майбутньому».
Здобувати прихильників і боротися за соборність держави доводиться і сьогодні. Успішності цієї боротьби сприяє «визволена» з блокади інформація про попередній досвід.
«Ще 15 років тому в те, що діяльність УПА була спрямована не на «винищення мирних жителів», як переконували радянські пропагандисти, а на здобуття незалежності України, «вірили» до 20 відсотків громадян нашої держави. Тепер ситуація значно краща», — розповідає Олександр Іщук.
Хоча, за словами В’ячеслава Кириленка, ця тема і досі для декого залишається контраверсійною. У Національному музеї історії України, хоч як це дивно, до 2015 року вона зовсім не була популярною.
Дехто переконував, що ці знання не мають бути поширені на всю Україну, бо є люди, які «постраждають» від розкриття правди. Утім упродовж трьох останніх років, зі зміною керівництва закладу, у найбільшому історичному музеї країни створено й експоновано вже масу виставок і про визвольну боротьбу, і про червоний терор, про дисидентський рух в Україні та багато інших.
«Коли ми завдяки небагатьом сміливцям почали ознайомлюватися з цими темами, то і ті, хто вагалися, зрозуміли: це їхня історія, це історія всієї України — і Лівого берега, і Правого», — підсумовує віце-прем’єр-міністр.
ВАРТО ЗНАТИ
На виставці в Національному музеї історії України можна побачити на власні очі:
* печатку, виготовлену художником-повстанцем Нілом Хасевичем;
* зброю, якою воювали повстанці;
* нарукавні пов’язки ОУН;
* оригінальні повстанські листівки та пропагандистські видання 1940—50-х рр., серед яких є відозви до поневолених народів СРСР, які друкували іншими мовами;
* бофон УПА;
* речі упівців — в’язнів ГУЛАГу: листи, щоденники, світлини, документи, рушники, вишиті на засланні;
* велику кількість оригіналів різноманітних світлин iз повстанцями;
* сучасні пам’ятні медалі й монети, присвячені УПА.
