Небесні джерела: як чудодійна вода харківських криниць зцілює тіло і душу

Чудодійна криниця у селі Нижня Озеряна з’явилася на місці дивовижної знахідки. Як свідчить давня легенда, ще наприкінці XVI століття місцевий селянин косив тут траву й випадково розсік навпіл ікону, яка лежала просто на землі. В момент удару навколо рознісся тужливий людський стогін, від якого чоловік ледве не втратив мову. Він приніс образ додому, стулив докупи й поставив у хаті на чільному місці. А ранок приніс чергове диво: обидві половинки неймовірним чином зрослися, нагадуючи про пережиту пригоду ледь помітним шрамом. Більше того, на місці, де селянин знайшов ікону, почало бити джерело. Після цього місцеві жителі остаточно повірили в диво, збудували тут церкву й облаштували купіль, вода у якій визнана цілющою. 

 

Ікона Озерянської Божої Матері тепер вважається найбільшою духовною святинею Слобожанщини. Тривалий час вона перебувала у Куряжському Преображенському монастирі, куди з усіх навколишніх місць йшли люди по зцілення. У дитинстві тут вилікувався від сліпоти і письменник Григорій Квітка-Основ’яненко. Мати привела його вже у повному відчаї, оскільки жоден із відомих ескулапів не зміг зарадити лихові. Вона довго молилася біля образу, а потім, за порадою ченців, набрала води у криниці святого Онуфрія і вмила обличчя сина. Після цього сталося велике таїнство — хлопчина почав прозрівати. 

 

Онуфріївське джерело у селі Подвірки й досі животворить. Власне, тут в одному місці сходяться одразу три криниці. Одна зцілює зір, друга — внутрішні органи, третя — жіночі недуги. Раніше тут була церква, але наразі збереглася лише невелика каплиця. Втім величина храму ніскільки не послаблює цілющої сили води. Як кажуть, по вірі вашій...

До Ізюма туристи і паломники їдуть заради двох див — духовного і природного. Так сталося, що Свято-Вознесенський храм, де зберігається одна з трьох Слобідських святинь — ікона Пісчанської Божої Матері — та чудодійна Кириченкова криниця розташовані поруч. Без благословення священика тут мало хто заходить у воду, хоча буває і навпаки — купіль пробуджує бажання переступити поріг храму й помолитися біля древнього образу. 

 

Як потрапила ця святиня до слобідського міста, наразі невідомо, але відкрив її прихожанам у 1754 році єпископ-святитель Іосаф. Йому наснився сон, ніби він, об’їжджаючи навколишні церкви, побачив в одній із них фактично на купі сміття ікону Богоматері з немовлям, що світилася нетутешнім світлом. «Поглянь, що зробили з ликом моїм служники цього храму, — почув несподівано священик. — Образ мій призначений для країни цієї джерелом благодаті, а вони кинули його на сміття». Яким же було здивування священика, коли, приїхавши до Ізюма, він побачив у місцевому храмі земне втілення явленого йому лику. Причому ікона була десь на задвірках церкви, виконуючи роль перегородки, за якою сипали вугілля для кадила. Єпископ одразу ж наказав помістити ікону в кіот і виділити їй пристойне місце. 

 

Через постійні підтоплення Сіверським Донцем Свято-Вознесенський храм у 1892 році перенесли на пагорб до села Піски, після чого ікона отримала теперішню назву й стала знаменитою завдяки своїм чудодійним властивостям. Неподалік з’явилося й джерело, яке має власну легенду. В Ізюмському полку колись служив козак на прізвище Кириченко. Його дочка народилася сліпою, що принесло в родину невимовне горе. Богобоязкий козак постійно молився Господу і Пресвятій Богородиці, благаючи допомогти його дитині, і зрештою отримав одкровення — викопати у дворі колодязь. Тільки його заступ торкнувся землі, як одразу ж з-під землі забило чудотворне джерело, вода якого дарувала прозріння хворій. За іншою версією, зцілення сталося просто в будинку, коли бризки джерела, яке пробивалося через підлогу, окропили хвору дівчинку. Час стер місце садиби козака, але цілюща вода до цього часу дарує втіху всім нужденним.

 

Не так давно біля криниці було влаштовано капличку-купальню, в якій увесь рік можна з молитвою пройти під приємно освіжаючим струменем джерельної води. Потік охочих отримати зцілення ніколи не зменшується. Кажуть, окрім того, що вода лікує від п’янства, безпліддя, душевної скорботи та інших тілесних недугів, вона ще й дарує особливе життєве везіння.

Тривалий час черниці Борисоглібського жіночого монастиря, що в селі Водяне Зміївського району, потерпали від того, що не мають власної криниці. І якось настоятель обителі ігумен Севастян, помолившись, ткнув у землю хрест й промовив: «Тут буде колодязь». Пізніше геодезисти провели дослідження обраного місця і й високо оцінили вибір священика. Виявляється, у точці, куди поцілив головний символ християнства, сходяться одразу три джерела, що володіють цілющими властивостями. Набрати тієї води до монастиря з’їжджаються прихожани з усіх навколишніх сіл, бо вірять у її особливу енергетику. 

 

А 20 липня 1997 року тут сталося нове диво. Під час виконання Херувимських пісень у монастирському храмі раптом оновилася досі темна від пережитої пожежі ікона Спаса Нерукотворного. За словами очевидців, вона заблищала яскравим золотавим світінням, після чого на поверхні проступили раніше непомітні написи, з обох боків проявилися лики Архiстратига Михаїла та Архангела Рафаїла, позолота набула світлого вигляду, в повітрі рознеслися дивовижні пахощі, які чулися впродовж п’яти днів. Восени того ж року Священний Синод УПЦ постановив вважати Оновлену Ікону Спаса Нерукотворного чудодійною. Образ також було оголошено третьою слобідською святинею поряд з обома Богородицькими — Озерянською та Піщанською. У народі ікону називають Харківським Спасом. 

 

Після сотвореного Господом дива Борисоглібський монастир у Водяному став місцем нескінченного паломництва вірян. Ніхто з них не покидає ворота храму, доки не набере цілющої води в розписаній біблійними сюжетами криниці.

У селищі Кочеток є храм Володимирської ікони Божої матері, з назвою якого пов’язана одна з найцікавіших слобідських легенд. За повір’ям, неподалік цього місця був невеликий чернечий скит. Один iз монахів якось iшов лісом i побачив біля джерела покинутий образ Богородиці. Він забрав знахідку до обителі й поставив у церкві, але вже наступного дня ікона опинилася на старому місці. Чернець удруге приніс її до храму, втім історія повторилася знову. Бажаючи мати цей дар у монастирських стінах постійно, ченці вдалися до нетривіального вчинку — дали обітницю перед ликом Діви Марії двічі на рік, 21 травня та 23 червня, приносити ікону на місце чудодійного явлення й здійснювати на її честь молебний спів. Так у Кочетку з’явилася традиція хресних ходів до джерела, в яких брали участь не лише місцеві жителі. Невдовзі тут возвели спочатку скромний, а потім і величний блакитно-білий храм, названий на честь знайденої ікони.

 

До речі, це дивовижне місце з дитинства відвідував Ілля Рєпін, який народився в сусідньому Чугуєві. «Часто на великі свята ходили з матусею до Кочетка, — писав художник у своїх спогадах «Далеке і близьке». — Після тривалої служби ікону несли до колодязя. Хлопчаки дзвінко плескали по кленовому листю. Я все вчився, але в мене не виходило. Коли ми доходили до криниці, то сідали відпочивати. Матуся розгортала чисту хустинку, діставала свіжу проскуру «за здоров’я», відломлювала від неї по шматочку, і ми їли, запиваючи джерельною водою. Яка водиця! Холодна і чиста». Спогади дитинства, а також відвідини Чугуєва та Кочетка у 1876 році надихнули художника на створення картини «Хресний хід у дубовому лісі. Явлена ікона», де точно передано загальний настрій духовних процесій. 

Саржин яр став найвідомішим місцем відпочинку в Харкові завдяки джерелу, що має багату на мінеральні елементи воду. Саме тут чимало харків’ян проводять вихідні й збираються на Водохреще. Тож було цілком логічно, що у 2010-му прийняли рішення звести на давно освяченій території храм, аби молитва ще більше посилювала благодатні властивості води. А коли в котловані бурили вже останню свердловину, сталося диво — на місці, відведеному під вівтар, вдарило джерело! «Такі випадки трапляються дуже рідко. Лише як знаки особливого благовоління Пресвятої Богородиці», — пояснив настоятель церкви Ігор Кондратенко. Саме тому живильний струмінь не присипали землею, залишивши в стінах храму. Тепер в одній будівлі, створеній у формі дерев’яного зрубу, відкрито два приходи — Верхній і Нижній. Перший названий на честь ікони Божої Матері «Відрада або Утіха», другий — на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело». Набрати води, яка струменить в унісон молитовному співу, — по-справжньому благодатне дійство. 

 

За словами отця Ігоря, церкву в Саржиному яру звели всього за дев’ять місяців, що теж можна прирівняти до дива. Це перший такий випадок в історії України. Причому храм з’явився всупереч різним проблемам. «Перший підрядник узяв у нас 83 тисячі євро на купівлю деревини, — каже священик. — Але невдовзі ця фірма оголосила себе банкрутом i не повернула жодної копійки. Прихожанин, який пожертвував на будівництво гроші, довго вагався, чи виділяти нову суму, але потім оплатив матеріал удруге й сам привіз його з Чернігова. І це ще не все. Коли закладали капсулу, пішов дощ — це добрий знак. А потім на це ж місце прилетіли два голуби, які у дощову погоду найчастіше кудись ховаються». Без сумніву, добра звістка.